Затемнення - Майер Стефани Морган - Страница 71

• Предыдущая
• 71/112
• Следующая

— Джаспере!

Джаспер мав заінтригований вигляд. Він вирушив до нас, ліса йшла на півкроку позаду. На її обличчі знов виразно читалось незадоволення.

— Говори, Джейкобе, — кивнув йому Едвард.

Джейкоб обернувся до мене, на його обличчі відбивалася дивна суміш емоцій. Він, очевидячки, був схвильований своїм новим планом, яким би той не був, але і досі почувався зніяковіло від такої близькості його друзів-ворогів. Коли він простягнув руки до мене, прийшла моя черга насторожитись.

— Ми хочемо переконатись, чи зможу я заплутати запахи достатньо для того, щоб сховати твій слід, — пояснив Джейкоб.

Я з підозрою дивилась на його розкриті обійми.

— Белло, дозволь йому тебе понести, — попросив мене Едвард. Його голос був спокійним, але я відчувала в ньому приховану відразу.

Я насупилась.

Джейкоб закотив очі й нетерпляче нахилився, щоб підхопити мене на руки.

— Не поводься, як дитина, — пробуркотів він.

Але його погляд, так само як і мій, швидко впав на Едварда. Едвардове обличчя було спокійним та врівноваженим. Він говорив до Джаспера:

— Запах Белли занадто знайомий для мене, тому я подумав, що для чистоти експерименту потрібно, щоб хтось інший спробував його пошукати.

Джейкоб відвернувся від них і швидко рушив до лісу. Я мовчки сиділа в нього на руках, коли темрява зімкнулась за нами. Я насупилась, мені було зовсім не комфортно біля Джейкоба. Близькість була занадто інтимною — звичайно ж, не було потреби притискати мене так міцно до себе, і я не втрималась від думок про те, щo він при цьому відчуває. Це нагадало мені минулий вечір в Ла-Пуші, і ці спогади були не з приємних. Я хотіла схрестити руки, але пов’язка на руці знов освіжила мою пам’ять та підсилила роздратування.

Ми не відходили далеко. Джейкоб зробив великий гак і повернувся на галявину з іншого боку, десь на відстані в пів футбольного поля від того місця, звідки ми вирушили. Едвард стояв сам, і Джейк попрямував до нього.

— Вже можеш поставити мене на землю.

— Я не хочу, щоб експеримент зірвався.

Він ішов дуже повільно, досі міцно стискаючи мене.

— Як ти мене дратуєш, — промимрила я.

— Дякую.

Виникнувши невідомо звідки, Джаспер та Аліса вже стояли біля Едварда. Джейкоб зробив іще один крок, а потім поставив мене на землю в кількох кроках від Едварда. Не обертаючись до Джейкоба, я підійшла до Едварда і взяла його за руку.

— Ну що? — поцікавилась я.

— Доки ти нічого не торкалась, Белло, запах було неможливо відчути. Мені важко навіть уявити, як близько треба встромити свій ніс у слід, щоб вловити твій запах, — скривившись, промовив Джаспер. — Він був майже повністю невловимий.

— Стовідсотковий успіх, — погодилась Аліса, зморщивши носа.

— Це наштовхує мене на один план.

— Який неодмінно спрацює, — впевнено додала Аліса.

— Розумно, — погодився Едвард.

— Як ти це терпиш? — прошепотів Джейкоб до мене.

Едвард проігнорував Джейкобове зауваження, він почав пояснювати, дивлячись на мене.

— Белло, ми — точніше ви залишите хибний слід, що веде на галявину. Перволітки, збуджені твоїм запахом, вийдуть на полювання, і слід без зайвих турбот приведе їх точнісінько туди, куди нам потрібно. Аліса вже побачила, що це спрацює. Коли вони відчують наш запах, вони припустяться помилки, спробувавши оточити нас із двох боків. Одна частина піде через ліс, де видіння Аліси раптово уриваються…

— Так! — прошипів Джейкоб.

Едвард усміхнувся йому справжньою дружньою усмішкою. Мене почало нудити. Як вони можуть так палко бажати бою? Як я можу наражати їх обох на таку небезпеку? Не можу. І не буду.

— Ніколи в житті! — обуреним голосом зненацька промовив Едвард. Я аж підскочила, хвилюючись, що він якимсь чином почув прийняте мною рішення, але Едвард дивився на Джаспера.

— Я знаю, знаю, — швидко відповів Джаспер. — Я лише припустив, але це не серйозно, справді.

Аліса наступила йому на ногу.

— Просто якби Белла була на галявині, — пояснював Джаспер, — це б звело їх із глузду. Вони б не могли зосередитися ні на чому, окрім неї. Це б дозволило нам перебити їх справді легко і швидко…

Погляд Едварда примусив Джаспера відмовитись від своєї пропозиції.

— Але, звісно ж, це занадто небезпечно для неї. Це була лише невдала думка, — швидко промовив він і краєм ока подивився на мене. Погляд був задумливим.

— Ні, — відрізав Едвард. Його інтонація була беззаперечною.

— Ти маєш рацію, — відповів Джаспер. Він узяв Алісу за руку і попрямував назад до решти.

— Найкращі двоє з трьох? — почула я, як він спитав її, коли вони знов повернулись до тренування.

Джейкоб поглядав на Джаспера з відразою.

— Джаспер дивиться на речі з військової точки зору, — Едвард спробував захистити брата. — Він бере до уваги всі можливі варіанти, це — ґрунтовність, а не безсердечність.

Джейкоб пирхнув.

Занурений в обмірковування різних варіантів, він не усвідомлено підсунувся ближче. Тепер він стояв лише за три кроки від Едварда, і я, перебуваючи між ними, відчувала майже фізичне напруження в повітрі. Щось схоже на статичну електрику — досить дискомфортне відчуття, скажу я вам.

Едвард повернувся до справ.

— Я привезу Беллу сюди в п’ятницю по обіді, щоб залишити хибний слід. Потому ти можеш зустрітися з нами і віднести її в одне місце, яке я знаю. Воно досить далеко, і там більш-менш легко оборонятися, але не думаю, що це буде потрібно. Я піду іншим шляхом.

— А потім що? Залишити її там із мобільним телефоном? — критично поцікавився Джейкоб.

— У тебе є кращі ідеї?

Джейкоб раптово зробився самовдоволеним.

— Взагалі-то є.

— О… Знову. Зовсім непогано, пес.

Джейкоб швидко обернувся до мене, ніби намагаючись грати гарного хлопця, долучаючи і мене до розмови.

— Ми намагались умовити Сета залишитися з двома наймолодшими. Власне кажучи, він і сам іще замолодий, але дуже впертий і неслухняний. Тож я подумав, чому б не дати йому нове доручення — бути мобільним телефоном.

— Доки Сет Клірвотер перебуває у вовчий подобі, він буде ментально поєднаний зі зграєю, — сказав Едвард. — До речі, а відстань не має значення? — додав він, цього разу звертаючись до Джейкоба.

— Ніякого.

— Навіть три сотні миль? — спитав Едвард. — Вражає.

Джейкоб знову удавав гарного хлопця.

— Це максимальна відстань, на яку ми віддалялися, ставлячи експерименти, — пояснив він мені. — Зв’язок усе одно був чудовий.

Я неуважливо кивнула. Мені стало зле на саму думку, що маленький Сет Клірвотер уже також вовкулака, ця думка заважала сконцентруватися. В своїй пам’яті я бачила його відкриту усмішку, яка нагадувала мені Джейкоба, коли той був молодшим. Йому ж щонайбільше п’ятнадцять, якщо взагалі виповнилося. Його ентузіазм під час наради біля вогнища раптом набув нового значення…

— Це гарна ідея, — здавалось, що Едвард неохоче ухвалює це рішення. — Я почуватимусь ліпше, якщо там буде Сет, навіть не беручи до уваги можливості зв’язку. Не знаю, чи зміг би я залишити Беллу там саму. Тільки подумайте, до чого дійшло! Довіряти вовкулакам!

— Боротися вкупі з вурдалаками — замість боротися проти них! — Джейкоб перекривив відразливий тон Едварда.

— Що ж, ви і досі збираєтесь боротися проти деяких з них, — відрізав Едвард.

Джейкоб посміхнувся.

— Саме через це ми тут.

Едвард відніс мене додому на руках, правильно припустивши, що я буду не в змозі іти сама. Напевно, я заснула десь по дорозі.

Коли я прокинулась, то була у власному ліжку, крізь вікно під дивним кутом падало тьмяне світло. Схоже було, що вже близько полудня.

Я позіхнула та потягнулась, спробувала долонею намацати Едварда, але наштовхнулась на порожнечу.

— Едварде? — промимрила я.

Нарешті пyчки моїх пальців натрапили на щось холодне та гладеньке. На його руку.

• Предыдущая
• 71/112
• Следующая