Логіка речей - Кожелянко Василь - Страница 25
- Предыдущая
- 25/32
- Следующая
Увечері, закриваючи курятник, Анастасія недорахувалася однієї курочки.
— Може, заснула десь на горісі, - припустив пан Миколай.
— Може, вранці побачимо.
Вранці курочка не знайшлася, і пан Миколай зрозумів, що то лисицина робота. Якщо вона вже внадилася до курей, то не зупиниться, доки не повиносить усіх. З одного боку, хай, йому не шкода, а з іншого — у нього родина: Анастасія, яка годує цих курей, його дорослі одружені син і донька, яким так приємно дати гостинця — на зупу онукам, коли вони навідуються, знову ж таки Анастасіїна донька вже не чужа.
— Насте, я застрелю її!
— Кого, Миколаю Францовичу?
— Лисицю.
— А може, її просто налякати… а втім, як знаєте… курей шкода. Але, Миколаю…
— Я зрозумів, Насте, я зроблю це, коли тебе не буде вдома.
Серпень на землі був проти будь-якого вбивства, серпень серед людей — навпаки. Може, саме тому, що цей місяць завжди приносить найбільше смертей, горя і руйнувань, він такий світлий, прозорий, небесний. Серпень несе людям матеріяльний жах і духовне просвітлення.
Серпень спонукає замислитися про високе, подивитися в небо — лагідне вже не сліпуче сонце сприяє цьому, — а він, земний Миколай, задумав убивство живої істоти. Ні, треба відкласти цю справу до вересня.
Задовлений таким рішенням пан Миколай уже тепер почав збиратися на майбутню мисливську виправу. Він витягнув із шафи камуфляжну військову куртку, одягнув і подивився у дзеркало, яке останніми роками йому нічого, крім депресивного настрою, не завдавало. Гм…
Але ж можна старіти і красиво… Хічкок, Пікассо, Шон Коннері, вуйко Штефан… А він, статечний Миколай, ще нічого так… якщо правильно використовувати світлотінь. Особливо після того, як він завів собі цапину борідку, яка називається професорською. Найсмішніше те, що він і був професором. Колись. Професором атеїзму. На цій академічній дисципліні він побудував свою кар’єру, добробут, становище в суспільстві. Тому йому так важко було вимовити слово Бог. А коли він усе-таки це вимовив, почалося болісне, суперечливе з’ясування стосунків, не взаємне, звичайно, а ставлення людини до Нього і хворобливі фантазії-припущення про зворотнє реагування. Пан Миколай вважав, що просити в Бога поблажливости після того, як десятиліттями доводив, що Його не існує, - це підла, не гідна його, як людини поважної, хитрість. А його гординя, якої він не міг і не бажав здолати, не дозволяла розпростертися плазом перед Ним у пилюці, аби скоритися щиро. Тим паче, якщо Бог — є, і він знає все, то Йому відомо і про його, Миколаєву, гординю, і про фальшиве увірування, і про удавану покору.
А з іншого боку, пан Миколай щиро хотів примиритися з Богом… але так, аби не було принижено його гідності як людини бундючної… Щоправда, у досвітні хвилини безжальної чесности з собою пан Миколай зізнавався сам собі, що його наміри дотично до Бога не є вкрай невідкладними, хитрість, яка завжди допомагала йому як людині соціальній, і тут приходила на допомогу — з богословських учень він знав, що примиритися з Богом не пізно й за мить до смерти. За мільярдну частку секунди — відтинок часу, осягнути якого людський розум не здатен. Тож він устигне. А якщо Бог його запитає, чому він такий хитрий?
Він не знає, що тоді відповість.
Тому не слід бути хитрим, треба бути самим собою — підступним, егоїстичним, хтивим, себто грішним, а там Бог хай дивиться, принаймні йому не буде поставлено в докір, що він зі страху перед пеклом наприкінці життя почав удавати з себе смиренного святенника. Ні, він був підлим грішником, таким і залишиться! «Та останнім часом ти щось мало зла коїш, Миколаю, треба вчинити щось мерзотне!» Він почав думати, яку гидоту йому вчинити б не лише в помислах, а й у ділах.
Може, вигнати кібєніматері Анастасію з хати?
Гм, але гірше стане йому, бо вже не зможе без неї, навіть з огляду на побутову мороку та й чи буде злом для Анастасії, яка в такому разі зможе ще щось знайти собі в житті, бо ж гарна, нестомлена, молодява. Може, зґвалтувати її доньку? Гм-гм.
Чим? Тоді залишається одне: вбити лисицю! Але ж це не підлість, а господарська необхідність, така ж, як і ловлення мишей на пастку (бо кіт Бегемот мишами гребував), що ж, тоді треба вбити лисицю з почуттям особливо брутальної садистської насолоди, постановив собі пан Миколай, хоча не знав, що це таке.
Коли прийшов вересень, а Анастасія поїхала на тиждень до доньки, пан Миколай став готуватися до вбивства лисячого поріддя. Він вийняв зі сейфу й заходився чистити п’ятинабійну напівавтоматичну мисливську рушницю, яку справив собі тоді, коли вертівся біля начальства, що, як відомо, полювання вважає вищою формою діяльності своєї біологічної популяції. Пан Миколай брати участь у полюванні мусив (хоча й страшенно цього не хотів), інакше його з елітної отари вигнали б як некондиційного, а це позначилося би на його добробуті. Тому він ходив, витративши перед тим купу грошей на рушницю, амуніцію та порідних псів. Прихильність до псів — істот шляхетних, добрих і розумних, на відміну від людей, — це єдине, що приємного він виніс із тих мисливських виправ. А так це був суцільний кошмар. Стріляв він навмисно навмання, тому ніколи нікого не вбивав, за що постійно ставав об’єктом кпин колег-мисливців, коли після стрілянини розкладалися напої та наїдки на пеньку.
Дивитися на закривавлені туші зайців, диких кіз і свиней довкола було нестерпно, тому пан Миколай завжди пив багато горілки, через що опісля два-три дні карався лютим бодуном. Якраз тоді він найбільше ненавидів полювання, мисливців, вогнепальну зброю і ставав на бік дикої фауни.
Звірів ти вбиваєш одного за одним із напівавтоматичної зброї, нерідко з оптичним прицілом, а він, звір, що має проти тебе, крім швидких ніг?! Якщо ти такий великий воїн, то чому не йдеш убивати собі подібних теж із вогнепальною зброєю, теж одягнутих у камуфляж, теж на потужних джипах із прожекторами?! Ага, боїшся! А якби тебе голого, без рушниці та без ножа вкинути у хащі, а голодні вовки влаштували б на тебе облаву, тобі добре було б? Так і дикому цапові, якого ви, вгодовані двоногі зі зброєю, оточуєте для вбивства заради розваги. Ще якось можна зрозуміти звіровбивство заради харчу, аби вижити, якщо немає інших засобів, але ваші криваві ігрища, тобто вбивства беззбройних, безборонних, невинних істот — це просто помста світові живих (по-справжньому) за власну неповноцінність, за приниження перед іще вищим начальством і, звичайно, за імпотенцію. Сам пан Миколай імпотентом ніби не був, тому й, очевидно, не мав потреби полювати на живих істот, вписаних у природу органічно.
Але тепер усе не так. Виправа на лисицю — це не номенклатурна розвага, це — акт, можна сказати, онтологічний, крім того, необхідно відновити порушену психологічну рівновагу в мікросоціумі, бо он, сусідка Ефтимія захворіла через те, що лиси забрали в неї вже восьмеро тримісячних курят.
Тому — смерть рудим хитрим чотириногим!
До цієї справи пан Миколай підійшов ґрунтовно. Спершу він критично подивився сам на себе збоку і з’ясував, що хоча він якихось тяжких хвороб не має, а так усього потроху, проте через певне зношення організму, спричинене віковим навантаженням, померти може будь-коли. А планований похід на лиса може це пришвидшити, бо, він себе знав, буде нервове напруження. Тому пан Миколай уявив собі, що станеться, коли він таки помре на цьому дурному полюванні. Ну, його тіло, як заведено, закопають, а ось — Анастасія… Їй ще жити й жити. Двадцятитрирічна різниця у віці для сімейного життя розумна, але в сенсі біологічного існування має деякі незручності — вдівство неминуче. Пан Миколай уже думав про це і не раз пропонував Анастасії одружитися з ним, аби вона не залишилася солом’яною вдовою, або хоча б заповісти їй обійстя, але вона навідріз відмовилася, мовляв, живе з ним не за соціальний статус і не за можливість успадкувати нерухомість. «А за що?» — «Ето любов», — жартувала Анастасія, і пан Миколай мусив вірити.
Отож, для початку він, вдягнувши костюм із краваткою, побував у нотаріуса і оформив заповіт на Анастасію, за яким у разі його смерті їй залишається будинок і земля, а по тому знову взявся за рушницю.
- Предыдущая
- 25/32
- Следующая
