Чуття і чутливість - Остин Джейн - Страница 45

• Предыдущая
• 45/78
• Следующая

— Та ні ж бо! — відповіла її родичка з удаваним жаром. — І ви теж, благаю, якщо де зайде така розмова, то заперечуйте!

Місіс Дженнінгс не поскупилася на приємні запевнення, що обов’язково заперечуватиме, і міс Стіл піднеслася на вершину щастя.

— Гадаю, ви залишитеся погостювати у вашого братика з сестричкою, міс Дешвуд, коли вони приїдуть до міста? — спитала Люсі, починаючи новий наступ після нетривалого припинення ворожих натяків.

— Не думаю.

— Але ж чому? Залишайтеся!

Елінор не стала тішити її новими запереченнями.

— Як чарівно, що місіс Дешвуд змогла відпустити вас на такий тривалий час…

— Тривалий? — перебила місіс Дженнінгс. — Та вони ж щойно приїхали!

Люсі довелося замовкнути.

— Так шкода, що ми не зможемо побачити вашу сестричку, — сказала міс Стіл. — Так шкода, що вона нездужає! (Маріанна при їхній появі покинула вітальню.)

— Ви дуже ласкаві. Моя сестра буде не менш засмучена, що не побачила вас. Але останнім часом її постійно мучать мігрені, товариство і розмови її дуже стомлюють.

— Як погано! Але такі старі знайомі, як ми з Люсі! Хто-хто, а ми її не натомимо. Ми і рота не відкриємо.

Елінор дуже ввічливо відхилила таку пропозицію: її сестра, мабуть, зараз у ліжку або в домашньому вбранні і тому вийти до них не може.

— Оце і все утруднення? — вигукнула міс Стіл. — Так ми самі до неї піднімемося!

Елінор відчула, що більше не в силах терпіти цю безцеремонну настирливість, але від необхідності покласти їй край її позбавило різке зауваження Люсі, що, як не раз траплялося раніше, хоч і не зробило приємнішими манери однієї сестри, допомогло, проте приборкати вульгарність другої.

Трохи поопиравшись, Маріанна, врешті-решт, поступилася умовлянням сестри і погодилася виїхати вранці з нею і місіс Дженнінгс на півгодини. Проте вона поставила неодмінною умовою, що не буде нікому робити візитів, а тільки проведе їх до магазину Грея на Секвілл-стріт, де Елінор торгувалася про обмін деяких старомодних прикрас її матері.

Коли вони зупинилися біля дверей ювеліра, місіс Дженнінгс пригадала, що в дальньому кінці вулиці мешкає пані, яку їй давно треба було відвідати, і, оскільки ніяких справ у Грея вона не мала, було вирішено, що вона вирушить до своєї знайомої, поки її юні приятельки будуть зайняті в магазині, а потім повернеться за ними туди.

Піднявшись сходами, Елінор з Маріанною побачили перед собою велику кількість людей і, оскільки не знайшлося жодного вільного прикажчика, їм залишалося тільки чекати. Вони вибрали прилавок, перед яким стояв тільки один джентльмен, і сіли збоку, вважаючи, що він затримається не особливо довго, та й вихованість, як сподівалася Елінор, повинна була змусити його поквапитися. Проте чіпкість ока і витонченість смаку виявилися для нього сильнішими за вихованість. Він замовляв для себе футляр під зубочистку і, не спромігшись вибрати його форму, розмір і оздоблення, почерпнув їх з власної багатої фантазії після того, як чверть години роздивлявся кожен з тих футлярів, що були в магазині. Його чемна увага до панночок, що сиділи в черзі, обмежилася двома-трьома вельми безцеремонними поглядами, які допомогли закарбувати в пам’яті Елінор його фігуру і обличчя, що вирізнялися природженою і незаперечною непоказністю, незважаючи на всі прикраси, які тільки могла їм додати новітня мода.

Ці зухвалі розглядини і та цуценяча зарозумілість, з якою він виголошував жахливим кожен футляр для зубочистки, що йому пропонували, не викликали у Маріанни неприємних почуттів презирства і обурення, оскільки вона нічого не помітила: вона була здатна поринути у свої думки і нічого довкола не бачити в магазині містера Грея з тією ж легкістю, що і у себе в спальні.

Врешті-решт важливе питання був вирішено. Зупинивши вибір на слоновій кістці, золоті і перлинах і вказавши, як їх поєднувати, джентльмен назвав останній день, до якого він міг продовжити своє існування без футляра для зубочистки, неквапливо натягнув рукавички і, удостоївши Елінор з Маріанною ще одного погляду, який, здавалося, більше вимагав захоплення, ніж його виражав, пішов собі геть зі щасливим виглядом непідробного самовдоволення і удаваної байдужості.

Елінор не стала витрачати час даремно і майже закінчила свої переговори, коли біля неї зупинився ще один джентльмен. Вона поглянула на нього і не без здивування впізнала свого брата.

Їх взаємна ніжність і радість від несподіваної зустрічі виявилися якраз доречними для магазину містера Грея. Джону Дешвуду аніскільки не прикро було знову побачити сестер, вони теж були скоріше раді, ніж навпаки, а про здоров’я їх матінки він спитав з належною пошаною і зацікавленістю.

Елінор дізналася, що вони з Фанні в місті вже два дні.

— Я дуже хотів був відвідати вас учора, — сказав він, — але це виявилося неможливим, оскільки ми повезли Гарі на Ексетерську біржу подивитися диких звірів, а залишок дня провели у місіс Феррар. Гаррі був надзвичайно задоволений. Нині вранці я мав твердий намір заїхати до вас, якби у мене знайшлися вільні півгодини, але після приїзду в місто завжди буває стільки невідкладних справ! Сюди я заглянув замовити Фанні печатку. Але вже завтра я неодмінно зможу заїхати на Берклі-стріт і познайомитися з вашою приятелькою місіс Дженнінгс — пані, як я розумію, вельми багатою. І, зрозуміло, Мідлтони! Ви повинні мене представити їм. Я буду щасливий виявити їм усіляку повагу як родичам моєї мачухи. Як я розумію, на селі вони є вашими найкращими сусідами.

— Справді так! Їхні турботи про наші зручності, їх дружня увага до всіх дрібниць є вищою всіляких похвал.

— Я надзвичайно радий це чути. Їй-богу, надзвичайно радий. Але інакше й бути не могло. Вони люди вельми багаті, вони — ваші родичі, і бажання зробити послугу вам, різні знаки прихильності є цілком природними. Отже, ви чудово влаштувалися у своєму котеджі і вам нічого не бракує! Едвард мило описав нам його — свого роду досконалість, як він висловився, і вам усім, схоже, надзвичайно подобається. Нам було вельми приємно це почути, запевняю вас.

Елінор стало трохи соромно за брата, і вона аніскільки не пошкодувала, що лакей місіс Дженнінгс, котрий прийшов повідомити, що його пані чекає їх внизу, перешкодив їй відповісти.

Містер Дешвуд провів їх сходами до дверей, був представлений місіс Дженнінгс біля дверцят її карети і, знову висловивши сподівання заїхати до них наступного ранку, попрощався з ними.

Візит він зробив, як і обіцяв, і передав вибачення їхньої невістки, яка не змогла приїхати з ним, але «вона стільки часу проводить зі своєю матінкою, що і справді не в змозі бувати де-небудь іще». Проте місіс Дженнінгс тут же його запевнила, що між ними церемонії ні до чого, що всі вони свояки або майже, а тому вона не забариться побувати в місіс Джон Дешвуд і привезти до неї її сестричок. Він тримався з ними спокійно, але дуже ласкаво, з місіс Дженнінгс був вельми уважний і чемний, а на полковника Брендона, що приїхав майже слідом за ним, дивився з цікавістю, немов підтверджував свою готовність бути не менш чемним і з ним, якщо виявиться, що й він багатий.

Пробувши у них півгодини, він попросив Елінор прогулятися з ним до Кондуїт-стріт і відрекомендувати його серу Джону і леді Мідлтон. Погода була навдивовижу гарною, і вона охоче погодилася. Не встигли вони вийти з будинку, як він почав наводити довідки.

— Хто цей полковник Брендон? Багата людина?

— Так. У нього в Дорсетширі прекрасний маєток.

— Дуже радий це чути. Він здався мені вельми благородним джентльменом, і, вважаю, Елінор, я майже напевно можу привітати тебе з чудовим улаштуванням твого майбутнього.

— Мене, братику? Про що ви говорите?

— Ти йому подобаєшся. Я уважно за ним стежив і твердо в цьому переконаний. Але які його доходи?

— Близько двох тисяч на рік, якщо не помиляюся.

— Дві тисячі на рік! — і з силуваною великодушною щедрістю він додав: — Елінор, від щирого серця я бажав би заради тебе, щоб їх було удвічі більше.

• Предыдущая
• 45/78
• Следующая