Чуття і чутливість - Остин Джейн - Страница 46
- Предыдущая
- 46/78
- Следующая
— Охоче вірю, — відповіла Елінор, — але я переконана, що у полковника Брендона немає ані найменшого бажання одружуватися зі мною.
— Ти помиляєшся, Елінор, дуже помиляєшся. Тобі варто пальцем поворушити — і він твій. Мабуть, досі полковник ще не зовсім зважився, мабуть, скромність твого статку його стримує, мабуть, усі його друзі йому не радять. Але ті легкі знаки уваги і заохочення, які дівчині виявити зовсім неважко, піймають його на гачок, хоче він того чи ні. А тобі немає ніяких причин не спробувати. Адже не можна ж припустити, щоб яка-небудь колишня твоя прихильність… коротше кажучи, тобі відомо, що про ту прихильність і мови бути не може, що перешкоди непереборні — ти надто розумна, щоб цього не бачити! Зупини свій вибір на полковнику Брендоні. І з мого боку ти зможеш розраховувати на всіляку чемність, яка заприязнить його і до тебе, і до твоєї сім’ї. Ця партія всіх задовольнить. Коротше кажучи, такий поворот подій… — він знизив голос до значущого шепоту, — буде надзвичайно приємний усім зацікавленим сторонам. — Схаменувшись, він поквапився додати: — Тобто я хотів сказати: усі твої друзі гаряче бажають, щоб ти була влаштована. І особливо Фанні! Твої інтереси дуже дорогі її серцю, запевняю тебе. І її матінці, місіс Феррар, дуже милій жінці, це, безперечно, принесе справжнє задоволення. Вона нещодавно сама так сказала.
Елінор не удостоїла його відповіддю.
— Буде вражаюче, — вів далі він, — і навіть кумедно, якщо брат Фанні і моя сестра одружаться в один і той же час! Та все ж такий збіг не такий уже і неймовірний.
— Так, значить, — з рішучістю спитала Елінор, — містер Едвард Феррар має намір одружуватися?
— Це ще не вирішено остаточно, але деякі приготування йдуть. У нього просто чудова мати! Місіс Феррар з великою щедрістю закріпить за ним тисячу фунтів річного доходу, якщо цей шлюб відбудеться. Йдеться про вельмишановну міс Мортон, єдину дочку покійного лорда Мортона, з тридцятьма тисячами фунтів приданого. Вельми бажана партія для обох сторін, і я не сумніваюся, що з часом вони з’єднаються узами шлюбу. Тисяча фунтів на рік — сума, з якою матері розлучитися нелегко і тим більше віддати її назавжди, але у місіс Феррар дуже шляхетна душа. Ось тобі ще один приклад її щедрості: позавчора, щойно ми приїхали сюди, вона, знаючи, що грошей нам бракує, вклала Фанні в руку пачку банкнот на суму у двісті фунтів. І це вельми і вельми до речі, оскільки витрати, поки ми тут, у нас надмірно великі.
Він помовчав, чекаючи від неї згоди і співчуття, і вона примусила себе сказати:
— Ваші витрати і в місті і в селі, безперечно, повинні бути значними, але ж і доход у вас великий.
— О, зовсім не такий великий, як, мабуть, гадають багато людей. Втім, я не маю наміру скаржитися, він, безперечно, непоганий і, сподіваюся, з часом збільшиться. Огороджування норлендського вигону, яке зараз ведеться, поглинає багато грошей. А до того ж за останні півроку я дещо придбав. Істкінгемську ферму. Ти повинна її пам’ятати, там ще жив старий Гібсон. Земля ця з усіх поглядів дуже мене спокушала і примикала вона до моїх земель, а тому я вважав своїм обов’язком її придбати. Я завинив би перед своїм сумлінням, коли б допустив, щоб вона потрапила в чужі руки. Людині доводиться платити за свої зручності, і вона вилилася мені в кругленьку суму.
— А насправді, по-вашому, вона коштувала менше?
— Сподіваюся, що ні. Я б міг наступного ж дня продати її дорожче, ніж придбав. Але платіж готівкою міг поставити мене у вельми важке становище, бо курси на той час були такі низькі, що коли б не було у мене в банку достатньої суми, мені довелося б продати цінні папери з великим збитком.
Елінор могла тільки посміхнутися.
— Інші величезні і неминучі витрати чекали нас, коли ми переїхали в Норленд. Наш високоповажний батечко, як тобі чудово відомо, відписав усе стенхіллське майно — речі всі дуже цінні — твоїй матері. Я зовсім не нарікаю на такий його вчинок. Він мав безперечне право розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд, але ми з цієї причини були змушені у вельми значній кількості придбавати столову білизну, фарфор та інше, щоб замінити те, що було взято. Тобі неважко буде зрозуміти, наскільки мало можна вважати нас багатими після всіх цих витрат і якою доречною виявилася доброта місіс Феррар.
— Авжеж, — сказала Елінор. — І, сподіваюся, завдяки її щедрості ваші обставини стануть не такими скрутними, як зараз.
— Найближчі рік чи два повинні добре цьому посприяти, — відповів він з великою серйозністю. — Проте треба зробити ще дуже багато. Для оранжереї Фанні навіть фундамент не закладений, а квітник розбитий тільки на папері.
— А де має бути оранжерея?
— На пагорбі за будинком. Вирубали старі горіхові дерева, щоб звільнити для неї місце. Нею можна буде милуватися з різних частин парку, а квітник спускатиметься схилом прямо перед нею — вигляд обіцяє бути чарівним. Ми вже розчистили пагорб від старих кущів шипшини і глоду.
Елінор приховала і свій смуток, і обурення, радіючи, що з ними немає Маріанни, яка, зрозуміло, не промовчала б.
Досить детально пояснивши, який він нині бідний, і тим самим звільнившись від необхідності купити своїм сестрам в подарунок сережки під час наступних відвідин магазину містера Грея, Джон Дешвуд повеселішав і привітав Елінор з тим, що вона зуміла заручитися дружбою місіс Дженнінгс.
— Вона виглядає вельми поважною пані. Її будинок, її спосіб життя — усе говорить про чималенький дохід, і знайомство це не тільки вже стало вельми вам корисним, але обіцяє чималі вигоди в майбутньому. Те, що вона запросила вас до Лондона, вказує на велику до вас прихильність, і, вочевидь, коли вона помре, ви забуті не будете. А спадок вона, судячи з усього, повинна залишити чималий.
— Навпаки — здається, ніякий. Адже вона лише має право довічного користування доходами з майна, яке потім відійде її дочкам.
— Але звідки ти взяла, що вона витрачає весь свій дохід? Розсудливі персони завжди що-небудь економлять. А всім накопиченим вона може розпоряджатися на власний розсуд.
— Але чи не думаєте ви, що вона, вірогідніше, залишить усе своїм дочкам, а зовсім не нам?
— Обидві її дочки зробили надзвичайно вигідні партії, а тому я не бачу, з якого дива вона повинна і далі їх забезпечувати. З іншого боку, на мою думку, обходячись з вами з такою увагою і добротою, вона дала вам певне право на майбутні її турботи, яке доброчесна жінка не може не визнати. Її доброта до вас не знає меж, і, чинячи так, вона, природно, розуміє, які це породжує надії.
— Але не в тих, кого це стосується найбільше. Ой, братику, у своїх турботах про наше благополуччя і добробут ви переступаєте межу ймовірності.
— По-іншому і бути не може! — вигукнув він, схаменувшись. — Але часто люди, попри своє бажання, просто не в змозі допомогти іншим! До речі, мила Елінор, що трапилося з Маріанною? Вона виглядає погано, дуже бліда, схудла. Вона хвора?
— Так, їй нездужається. Декілька тижнів вона страждає від нервового розладу.
— Вельми жалкую. В її роки хвороба — невблаганний ворог краси. І як недовго вона цвіла! Ще у вересні я був ладен заприсягнутися, що мало знайдеться красунь, рівних їй і більш здатних полонити чоловіків. В її красі було щось таке, що завжди їх зачаровує. Пам’ятаю, Фанні говорила, що вона вийде заміж раніше, ніж ти, і зробить партію набагато кращу. Ні-ні, Фанні надзвичайно тебе любить, але так їй здавалося. Проте вона, безперечно, помилилася. Я сумніваюся, щоб тепер Маріанна знайшла нареченого з доходом більшим, ніж п’ятсот-шістсот фунтів річних, і то в найкращому випадку; і я вельми і вельми помиляюся, якщо тебе не чекає щось куди більш значне. Дорсетшир? Я погано знаю Дорсетшир, але, мила Елінор, з великим задоволенням узнаю його тепер. І гадаю, можу поручитися, що Фанні і я будемо серед найперших і найщасливіших твоїх гостей.
Елінор доклала всіх зусиль, аби якомога переконливіше довести йому, що немає ані найменших підстав чекати, що вона стане дружиною полковника Брендона, але шлюб цей обіцяв стільки приємного для нього самого, що він не міг відмовитися від такої надії і твердо вирішив зійтися із зазначеним джентльменом ближче і всіма можливими знаками уваги сприяти його шлюбові. Деякі докори сумління, що сам він нічого не зробив для сестер, тільки порушували в ньому настирне бажання, щоб інші люди робили для них якомога більше, і брак з полковником Брендоном або спадок від місіс Дженнінгс найчудовішим чином спокутували б його власне нехтування своїм обов’язком.
- Предыдущая
- 46/78
- Следующая
