Выбери любимый жанр

Не вурдалаки - Талан Светлана - Страница 35


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

35

Я краяла себе за ті кляті труси. Недаремно говорять: не згрішиш – не покаєшся. А мені з думки не йде інше прислів’я: є каяття, нема вороття. Я буду краяти себе до свого скону за свій гидкий вчинок. Зараз я була ладна не те що труси, а все на світі віддати, щоб знову почути її голос, відчути лагідний дотик рук до свого волосся. Я каялася у своїй сліпоті, у тому, що при житті не так часто, як потрібно було, говорила лагідні слова, а іноді забувала поцілувати при від’їзді. Я так рідко говорила, що її люблю! Пробач мені, мамо, пробач, моя люба. Пробач і прощавай…

…березня 1965 р

Біль стискає груди у кілька сотень атмосфер. Стискає так, що, здається, серце не витримає, бо пече від нестерпного болю. Лише зараз, коли померла мама, я замислилася над питанням життя та смерті. Що таке життя? Це відлік часу у Всесвіті, відрізок між життям та смертю. Коли народжується нове життя, смерть уже починає свій жахливий відлік. Немає життя – немає смерті. І навпаки: немає смерті – немає життя. Вони злились воєдино, як добре вино з водою – не відокремиш. Той, хто народжує, помирає, народивши іншого смертного. Десь я читала, що смерть – це не просто лінія, що підводить підсумки життя, свого роду міра, а й засіб закінчити те, що не встигло життя. Люди йдуть по відрізку, який називається життям, гаючи дорогоцінний час, забуваючи говорити теплі слова, сваряться, байдикують, їдять та сплять, не задумуючись над тим, що за всіма спостерігає смерть. Вона намагається розставити свої сіті, щоб в якийсь час заманити туди людину. Вона наближається впритул до тих, хто перестає цінувати кожну мить життя. Люди не хочуть думати про смерть, хоча вона стоїть на кожному шляху людського життя.

Смерть мами залишить у моєму серці довічний болючий рубець, бо біль душевний набагато сильніший за фізичний. Буду намагатися ставитися більш уважно до оточуючих мене рідних людей. Також буду намагатися більше цінувати, плекати та берегти все те, що називається життям.

…квітня 1965 р

Як ніколи, зараз хочеться вірити, що працює закон фізики, і фізична форма тіл не зникає, а переходить в іншу форму, що енергія не може зникнути. Вона зберігається і з’являється до нас в іншому вигляді. Енергія нашої свідомості – це душа, яка буде продовжувати існувати в іншій формі. Вона може вселитися в нове тіло. Поруч із фізичним тілом існує енергія мозку, яка після смерті не може нікуди зникнути. Повинен повторитися природний цикл, як явище дощу: хмаринка – краплі – дощ – краплі – хмаринка. Людина перестає існувати, але від неї йде якийсь невидимий сигнал, який переміщується у просторі, потім ловиться невідомою нам антеною в іншому місці, щоб увійти в новий світ, у нове життя. До того ж, я ніяк не могла змиритися з тим, що моя матуся зникла раз і назавжди. Вона залишиться в пам’яті своїх дітей – це і так зрозуміло. Але уявити, що її руки вже ніколи не торкнуться мого волосся – неможливо. Вони були, є і будуть. Не знаю лише, в якій формі, видимі чи невидимі для людського ока, але вони існують.

Чи дійсно все так, чи я видаю бажане за дійсне? Люди не хочуть помирати так, щоб щезнути назавжди, мріють зустрітися з тими, кого кохали. Є іскра надії на життя після смерті, бо в людині природою закладено пережити смерть тіла.

Смерть – особлива міра життя. Так що таке смерть – це кінець чи початок?

…квітня 1965 р

У нас народився хлопчик, і сталося це на мамині сороковини. Потуги почалися на кладовищі, тож «швидка» забрала мене звідти до пологового будинку. Народився хлопчик – такий гарненький, рожевощокий, смаглявий.

– Він схожий на тебе, – сказав мені Роман.

– Значить, діти наші будуть щасливі.

– Звідки такі відомості? – поцікавився Роман.

– У народі говорять, що коли дівчинка схожа на батька, а хлопчик – на матір, то їм випала гарна доля.

– Не вірю в прикмети, але хочеться, щоб це було дійсно так, – сказав Роман та поцілував мене:

– Дякую за сина. Тепер нам буде трошки легше, бо Даринка зможе приглядати за дитинкою.

– Спочатку нянька, потім лялька, – сказала я і вперше після смерті мами посміхнулася.

…травень 1965 р

Минуло два місяці після смерті матері, а я до цього часу знаходжуся у стані невідомості. Існує думка, що до людини не приходить те, чого вона не заслуговує. Я весь час думаю про маму. Чому вона пішла з життя так рано? Що вона скоїла таке, щоб відібрати у неї життя? Вона ніколи нікому не сказала поганого слова, каторжно працювала у колгоспі все життя, спочатку безкоштовно, а потім за мізерні трудодні. Попри все, у неї вистачало часу дати нам, дітям, ту частинку самої себе, своєї любові, яка так була нам потрібна. І чому так сталося, що я народила сина Андрійка в день, коли по мамі було сорок днів? Це звичайний збіг обставин, чи смерть перекрилася новим життям? Стільки питань роїться в голові. Думки бджолиним роєм гудуть у голові, сплітають павутину думок та роздумів. Я намагаюся її розплутати, але ще більше нею обплутуюсь.

– Марійко, – говорить Роман, – я до тебе звертаюся вже вдруге, а ти все не чуєш. Що з тобою?

– Вибач. Я задумалася.

– Можеш поділитися своїми думками?

– Не розумію, чому в житті така несправедливість, – я відставляю праску в бік та сідаю поруч з Романом. Коли я відчуваю тепло його тіла, мені стає легше. – Чому гарні люди йдуть з життя, а якийсь п’яниця, від якого ніякого зиску ні близьким, ні знайомим, ходить по землі?

– Він весь заспиртований, то його нічого не бере. А твоя мати все життя недоїдала, важко працювала, то її організм не зміг здолати недугу.

– У тебе все ясно, прозоро, зрозуміло. А як тоді пояснити те явище, що я народила дитину на сороковий день після її смерті?

– Просто збіг. До того ж, ти перехвилювалася.

– Ні, щось ти кажеш не те, – не погодилася я. – Нічого випадкового в житті немає, є причини та наслідки.

– Люба моя, – Роман пригортає мене до себе. – Матір ти вже не повернеш, а тобі зараз треба думати про немовля. Йому зараз ти так потрібна! Будеш хвилюватися – молоко пропаде. Що тоді будемо робити?

– Я знаю, що мені треба зробити! – кажу я. – Я подумала про те, що треба сходити до церкви та поговорити із священиком.

– Ні, ні і ще раз ні! – запротестував Роман. – Це взагалі неможливо! Я – директор школи, комуніст, ти – молода вчителька, яка нещодавно читала в селі лекцію на атеїстичну тему. Ти хочеш, щоб нас виперли зі школи, і всі тикали на нас пальцями?! Про церкву забудь і не думай!

– А чому я не можу піти туди, куди хочу? – спалахнула я та підскочила з місця. – У книжках я не знаходжу відповіді на свої питання, тож, можливо, знайду їх у святому місці?

– Як ти говориш?! Звідки такі слова? Можливо, хтось тебе заманює в секту? – Роман почав нервово вимірювати кімнату кроками. – Так ти мені скажи і нічого не бійся. Я сам з ними розберуся.

– Ще раз повторюю, що мені конче потрібно поспілкуватися зі священиком, – чітко карбуючи кожне слово, сказала я Романові. – Я не належу ні до якої секти. Є такий стан душі, коли треба звернутися за розрадою до Бога.

– Що ти верзеш?! Тобі потрібно не до церкви, а до психіатра йти на прийом!

Я відчула, що у нас вже виникає сварка, до речі, перша наша сварка. Я повинна була її зупинити, але не відмовитися від задуманого. Витримавши паузу, я сказала:

– Я не заслуговую на такий тон. До того ж, я не рабиня, а вільна жінка соціалістичного суспільства. У мене може бути своя думка та свої погляди на життя. Якщо ти не можеш і не хочеш йти до церкви, то не йди, ніхто тебе не силує. А я зроблю так, як вважаю за потрібне.

– Все! Пропала моя посада! – нервував Роман.

– Я поїду до міста і там, де мене ніхто не знає, сходжу до церкви.

– Тебе може затримати міліція, або хтось із нашого села побачить. Тоді що? Викинеш свій диплом на смітник?

– Про це не хвилюйся. Я про все подбала, – сказала я і знову взялася за праску.

35

Вы читаете книгу


Талан Светлана - Не вурдалаки Не вурдалаки
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело