Малиновий Клин - Білий Дмитро - Страница 25

• Предыдущая
• 25/28
• Следующая

Звісно, що кубанці не корилися. По станицях спалахували повстання, які жорстоко придушувалися. Найбільш непокірною виявилася станиця Полтавська, козаки якої завжди відрізнялися взаємодопомогою, високим рівнем культури і національною свідомістю. З нею влада розправилася найбільш жорстоко. Ще в 1922-1930 рр. з 5600 родин, що заселяли станицю, 300 було вислано, а 250 чоловік розстріляно. У 1930-1932 рр. багато козаків станиці заарештували у зв'язку зі справою СВУ. В грудні 1932 р. в станиці Полтавській доведені до відчаю люди підняли повстання. Тільки великі військові підрозділи після тривалих боїв придушили його.

Особливою постановою ЦК ВКП(б) та РНК СРСР про хлібозаготівлі в Україні, Північному Кавказі та Західних областях від 14 грудня 1932 р. наказувалося: "В виду того, что... в зничительной части районов контрреволюционные элементы-кулаки, бывшие офицеры, петлюровцы, сторонники кубанской рады й пр. сумели проникнуть в колхозы в качестве председателей или влиятельных членов правлення, счетоводов, кладовщиков, бригадиров у молотилки и т.д., сумели проникнуть в сельсоветы, земорганы, кооперацию... ЦК ВКП(б) и СНК СССР обязывают ЦК КП(б)У Северкавкрайон, СНК Украины и крайисполком Северкавкрая решительно искоренять эти контрреволюционные элементы путем арестов, заключения в концлагерь на длительный срок, не останавливаясь перед применением высшей меры наказаний к особо злостным из них... Выселить в кратчаиший срок в северные области СССР из станицы Полтавской, как наиболее контрреволюционной, всех жителей за исключением действительно преданных Советской власти... и заселить эту станицу добросовестными колхозниками-красноармейцами, работающими в условиях малоземелья и на неудобных землях в других краях, передав им все земли и озимые посевы, строения, инвентарь и скот выселяемых".

Та невеличка купка козаків, яким вдалося уникнути виселення, ще деякий час продовжувала збройну боротьбу, але була знищена. Станицю заселили вихідці з Росії, Білорусії і перейменували у Красноармійську. Така доля спіткала багато станиць. Станиця Уманська перейменована була в Ленінградську. Станиця Брюховецька до колективізації мала 20 тисяч чоловік, після голоду, повстань і виселення повністю спустіла. Тільки де-інде по хатах лежали мерлі від голоду люди. "У станиці залишився один її житель — голий чоловік з довгим волоссям і бородою. Він бився з котами під акацією за здохлого голуба. Чоловік збожеволів, але солдат дещо зрозумів з його розповіді. Колишній цей божевільний був комуністом і головою сільської Ради. Під час колективізації він розірвав свій партійний квиток і приєднався до повстанців. Майже всі вони загинули, а він заховався у плавнях ріки Кубань, які кишіли комарами. Його дружину і дітей депортували. Якось перебувши зиму, цей нещасний повернувся до своєї хати — останній житель великого колись квітучого поселення".

Втрати населення Кубані були величезні. Дослідники вважають, що під час геноциду голодомору 1932-1933 рр. в Україні та на Кубані померло від 6 до 10 млн. чоловік. Такого тотального винищення людей історія ще не знає. Про кількість людських витрат на Кубані можна лише здогадуватись. У 1932-1933 рр. тільки в станиці Кавказькій в каменоломні знаходили трупи, які привозили заповнені доверху поїзди з 5-10 вантажних вагонів.

У станиці Лабінській від голоду з 24 тисяч жителів померло 14 тисяч козаків. А в станиці Старокорсунській з 14 тисяч населення залишилося менше тисячі.

Відомий англійський історик Роберт Коннвест наводив враження англійських дипломатів від побаченого на Кубані у 1933 р.: "Елемент козацтва великою мірою знищений шляхом убивств і депортацій. Кубань "напівспустошений край, який треба освоювати з самого початку".

Винищуючи населення Кубані, особливого удару тодішня комуністична влада нанесла національному розвитку краю.

У згаданій постанові від 14 грудня 1932 р. наказувалось: "Немедленно перевести на Северном Кавказе делопроизводство советских и кооперативных органов "украинизированных" районов, а также все издающиеся газеты й журналы с украинского языка на русский язык как более понятный для кубанцев, а также подготовить и к осени перевести преподавание в школах на русский язык. ЦК й СНК обязывают крайком й крайисполком срочно проверить и улучшить состав работников школ в "украинизированных" районах".

В станиці Уманській зберігся щоденник вчителя Уманського педтехнікуму Івана Полєжаєва, в якому він описував, як цей наказ проводився в життя:

"20 лютого (1933 р.). Був викликаний до НКВС, де мені запропонували зібрати всі українські підручники, літературу і передати все туди. Сказали, що моя місія — ліквідувати українізацію технікуму і всі її наслідки.

21 лютого. На залізничну станцію прибув ешелон з Білорусії з переселенцями, які повинні замістити недостачу населення внаслідок чотирьох літ колективізації, саботажу, репресій, голоду і переселень.

Скрипів душею і віддавав українські підручники і літературу, залишив собі "Кобзаря" Т.Г.Шевченка".

Кубанцям, нащадкам запорожців змінювали прізвища на російські — так Грім став Громовим, Малько — Малєвим і т.д. З запровадженням паспортної системи всі корінні українці-кубанці отримали в графі національність — росіянин.

Внаслідок такого радикального рішення "кубанської проблеми" офіційна кількість українського населення Кубані катастрофічно зменшилася. Згідно з даними Загальносоюзного перепису населення 1959 р. українців у Краснодарському краю офіційно було ... 3,9 %.

Але ж не могли безслідно щезнути мільйони українців, які населяли Північний Кавказ. Фактично українцям Кубані було заборонено бути українцями.

Слухняно виконуючи сталінську директиву про знищення української культури на Північному Кавказі, президія Північно-Кавказького крайового виконавчого комітету видала відповідну постанову від 26 грудня 1932 р. Окремо в цій постанові наказувалося:

"...2. Перевести к 1-му января 1933 г. все делопроизводство советских организаций в станицах й районах на русский язык.

3. В 3-дневный срок перевести все украинизованые газеты на русский язык, а также листовки, брошюрки, стенгазеты, многотиражки

и прочую литературу, виходившую на украинском языке и в дальнейшем издавать их на русском языке. Перевести преподавание на всех работающих краткосрочных курсах (советских, педагогических, колхозных) на русский язык. Предложить КрайОНО подготовить необходимые мероприятия для перевода к осени 1933 г. Преподавания во всех школах на язык..."

Для виконання цієї драконівської постанови, що разом перекреслювала всі досягнення українського національно-культурного відродження на Північному Кавказі і Кубані, долю десятків тисяч вчителів, студентів, культурних діячів, була створена спецкомісія, яку очолив завідуючий ПККВНО (Північно-Кавказький Крайовий Відділ Народної Освіти) Лизлов. 22 квітня 1933 р. в Наркомос РСФРР прийшов звіт про наслідки діяльності спецкомісії. В ньому зазначалося:

"В конце 1932 г... на Северном Кавказе на украинском языке работало 1609 школ І ступени с 221463 учащимися, й с 558 учителями, 259 школ II ступени с 42148 учащимися й с 1552 преподавателями, 12 педагогических техникумов, краткосрочные педагогические курсы и сеть политпросвету-чреждений.

К настоящему времени во исполнение решений директивних организаций по краю проведена следующая работа:

1) Срок окончательного перевода на русский язык работы начальной и средней школы установлен 1 сентября 1933 г. С февраля во всех школах края прекращено преподавание украинского языка как спецпредмета.

2) ...К 1 марта 1933 г. во всех украинских педагогических техникумах преподавание полностью переведено на русский язык...

В Уманском и Полтавском педтехникумах полностью обновлен преподавательский состав, а в других техникумах частично...

• Предыдущая
• 25/28
• Следующая