Ерагон - Паолини Кристофер - Страница 34

• Предыдущая
• 34/96
• Следующая

— Аж ніяк! — відповів старий. — Чаклун, наприклад Тінь, для досягнення своєї мети закликає духів. Така сила відрізняється від твоєї. Здібності мага не залежать від духів чи драконів, ось чому ти не можеш бути магом. Ти ж не відьмак чи чародій, що використовує силу заклять. І ця обставина вкотре нагадує нам ось про що. Молоді вершники — такі, як ти, жили за суворим розпорядком, спеціально розробленим для зміцнення їхніх тіл та тренування розуму. Вишкіл тривав довгі місяці, ба навіть роки, аж доки старші не вирішували, чи здобули учні право на використання магії. До того моменту жоден із них не знав про власні здібності. А якщо хтось із учнів випадково виявляв своє вміння використовувати магію, його одразу ж відокремлювали від решти. Інколи учні самотужки знаходили в собі магічну силу, хоча мало хто з них наражався на таку небезпеку, на яку наразився ти.

— А як саме їх учили магії? — спитав юнак. — Я не розумію, як взагалі можна цьому навчитись. Якби ви ото вчора захотіли мені це пояснити, я навряд чи хоч щось збагнув би.

— Учнів навмисне примушували виконувати якісь безглузді вправи, що мало б їх роздратувати, — посміхнувся Бром. — Наприклад, тягати туди-сюди каменюччя, носити воду до дірявих діжок та робити всяку іншу дурню. За якийсь час їм це набридало, і вони вдавалися до магії. Такий спосіб спрацьовував майже бездоганно. До речі, ти завжди будеш слабший за ворога, який отримав такий вишкіл. А вони й досі існують. Наприклад, король або хтось із ельфів. Вони легко б упоралися з тобою.

— То що ж його робити? — розгубився Ерагон.

— Для тривалого вишколу в нас бракує часу, але навіть подорожуючи можна багато чому навчитися, — сказав Бром. — Я знаю достатньо вправ, які збільшують силу, але за один день всього того, чому навчали вершників, тобі, звісно, не опанувати, — лагідно глянув на Ерагона старий. — Отож, доведеться тобі, хлопче, вчитися на ходу. Спочатку це буде важко, але результат того вартий. Можливо, тобі буде цікаво знати, що жоден із вершників твого віку ніколи не робив за допомогою магії того, що ти вчинив учора з тими двома ургалами.

— Дякую, — посміхнувся юнак, почувши похвалу. — А та прадавня мова має якусь назву?

— Звісно, має! — розреготався старий. — От тільки її вже ніхто не зна. Бо це було б слово такої сили, годне панувати над усіма мовами світу й над тими, хто ними спілкується. Отакої! Люди здавна намагаються відшукати цю назву, та марно.

— І все ж таки я не розумію, як діє магія, — сказав Ерагон. — Як саме її використовують?

— Хіба ж я тобі не пояснив? — здивувався Бром. — Гай-гай. Отже, для того, щоб користуватися магією, треба мати певну силу, яка в людей буває дуже рідко. Треба також уміти керувати цією силою. Коли ти її звільняєш, то мусиш або скористатися нею, або загасити. Зрозуміло? Ідемо далі. Коли ти хочеш використати свою силу, то слід вимовити певне слово чи фразу прадавньою мовою, аби пояснити свій намір. Наприклад, якби вчора ти не сказав «брісінгр», то нічого б не сталося.

— Значить, я обмежений незнанням цієї мови? — розгубився хлопець.

— Саме так, — підтвердив Бром. — А ще не можна казати неправду, коли ти спілкуєшся нею.

— Але ж цього не може бути, — засумнівався Ерагон. — Люди завжди брешуть. І прадавня мова тут нічого не вдіє.

— Фетрблака, ека веонхата нейат хайна оно. Блака сом йет лам, — несподівано сказав Бром, і якась пташина миттю пурхнула з гілки йому на руку. Лагідно щебечучи, вона розглядала мандрівників своїми розумними оченятами.

— Ейта, — помилувавшись нею, мовив старий, і пташка пурхнула собі геть.

— Як ви це зробили? — спитав зачудований Ерагон.

— Я сказав, що не завдам їй жодної шкоди. Можливо, вона й не зрозуміла всього, але значення моїх слів прадавньою мовою було очевидне. Пташка довірилась мені, бо знає, що всі, хто володіє цією мовою, дотримують свого слова.

— Ельфи теж спілкуються цією мовою?

— Так, — підтвердив Бром.

— І ніколи не брешуть?

— Не зовсім, — ухильно відповів старий. — Звісно, вони запевняють, що не говорять неправди, хоча самі просто опанували мистецтво казати одне, маючи на думці зовсім інше. Ніколи не знаєш напевно, що в них на умі. Дуже часто вони говорять тільки половину правди, приховуючи решту. Аби порозумітися з ними, треба мати неабияку клепку в голові.

Трохи поміркувавши, Ерагон знову спитав:

— А що в цій мові означають власні імена? Чи дають вони владу над людьми?

— Ще й яку! — радісно зблиснув очима Бром. — Той, хто спілкується прадавньою мовою, має два ймення. Перше, те, що призначене для щоденного вжитку, не має багато сили. А ось друге — це істинне ім'я, і його знають лише декілька довірених осіб. Були часи, за яких ніхто не приховував свого справжнього ймення, але наша доба не така благородна. Той, хто знає твоє істинне ім’я, має над тобою велику владу. Розкрити це ім’я — означає віддати своє життя в руки іншого. Друге ім’я має кожен, але ніхто про це не здогадується.

— А як дізнатися про нього? — не вгавав хлопець.

— Ельфи визначають його за допомогою інтуїції, — відповів старий. — Та окрім них, цим даром більше ніхто не володіє. Було й так, що вершники вирушали в мандри, аби його знайти. Або шукали ельфа, який міг його підказати, але це траплялося нечасто, бо ті неохоче діляться своїми знаннями.

— Я хотів би знати своє ім’я, — замріяно сказав Ерагон.

— Будь обережний із цим, — спохмурнів Бром. — То небезпечне знання. Дізнатися про те, ким ти є насправді, тобто знати про себе геть усе — це мить одкровення, яка не минає безслідно. Декого така правда довела до божевілля. Більшість намагається її забути. Але істинне ім’я дає не тільки владу над іншими, завдяки йому ти можеш опанувати самого себе. Звісно, якщо ця правда тебе не вб’є.

— Я впевнена, що не вб’є, — несподівано озвалась Сапфіра.

— Навіть коли вб'є, я все одно хочу його знати, — стояв на своєму Ерагон.

— А тебе, юначе, не так-то й легко злякати, — усміхнувся Бром. — Це добре, адже тільки впевнені в собі одинаки здобувають знання про власне єство. На жаль, тут я тобі нічого не пораджу. Ти мусиш сам себе знайти, — старий поворухнув пораненою рукою й болісно скривився.

— Чому б вам не полікуватись за допомогою магії? — спитав Ерагон.

— У тому немає потреби, — зніяковів Бром. — Я про це навіть не думав, бо не маю достатньо сили. Можливо, ти зміг би це зробити за допомогою потрібного слова, але я не хочу тебе виснажувати.

— Але ж я міг би позбавити вас болю! — заперечив Ерагон.

— Та нічого, якось переживу, — відповів Бром. — До того ж, використана для зцілення магія вимагає стільки ж сили, скільки треба для того, аби людина вилікувалася самотужки. Я не хочу, щоб ти кілька днів почувався геть виснаженим. Тобі ще не варто братися за таку складну справу.

— Але якщо я можу вилікувати вас, то чи можу я часом оживити когось із мертвих? — не вгавав юнак.

Це питання неабияк здивувало Брома, але він швидко відповів:

— Пам’ятаєш, ми вже говорили про завдання, які можуть тебе вбити? Це одне з них. Вершникам заборонено воскрешати мертвих заради їхньої ж таки безпеки. За межами життя лежить прірва, де магія безсила. Якщо ти переступиш цю межу, твоя сила залишить тебе, а душа розтане в темряві. Маги, чаклуни, вершники — усі вони намагалися це зробити, і всі загинули на порозі тієї прірви. Тому займайся тим, що дозволено, — порізами, синцями, можливо, кількома зламаними кістками, та тільки не мертвими.

— Це куди складніше, ніж я думав, — спохмурнів Ерагон.

— Аякже, — відказав Бром. — Той, хто не знає, що робить, відразу ж хапається за складні завдання. І, зрозуміло, гине, — крутнувшись у сідлі, Бром швидко нахилився й схопив із землі камінець. — Бачиш оцей камінчик?

— Так, — здивувався юнак.

— Тримай його.

Ерагон витріщився на той темно-сірий невеличкий камінець. На шляху їх було бозна-скільки.

— Оце і є твоя наука, — мовив старий.

— Я не розумію, — спантеличено закліпав юнак.

• Предыдущая
• 34/96
• Следующая