Ерагон - Паолини Кристофер - Страница 33

• Предыдущая
• 33/96
• Следующая

Бром трохи помовчав, і його обличчя зробилося добрішим.

— Знання, про яке йде мова, значно складніше, ніж тобі здається, — сказав він.

— Я почуваюся так, ніби мене закинули у світ із якимись дивними правилами, і ніхто не хоче мені їх пояснити, — звівся на ноги Ерагон.

— Я тебе розумію, — відповів Бром, крутячи в пальцях бадилинку. — Але зараз уже дуже пізно й нам час спати, хоч я все-таки дещо тобі скажу, аби ти заспокоївся. Будь-яка магія має свої правила, як і решта світу. І якщо ти їх порушиш, то покаранням за це буде смерть. Твої власні дії обмежені твоєю силою, словами та уявою.

— Що значить — словами? — не зрозумів Ерагон.

— Ну от, знову питання! — обурився Бром. — А я гадав, що на сьогодні ти вже вичерпав їх запас! Зрештою, ти правильно робиш, коли питаєш. Тоді скажи, стріляючи в ургалів, ти нічого при цьому не говорив?

— Здається… — почав згадувати нарубок, — здається, я сказав: брісінгр.

Несподівано багаття спалахнуло з новою силою, й Ерагон отетерів. У цьому слові було щось таке, що сповнювало його надзвичайною енергією.

— Я так і знав, — задоволено вигукнув старий. — Брісінгр — це слово прадавньої мови, якою раніше користалися всі живі істоти. Але з часом її забули, і цілу вічність в Алагезії ніхто нею не розмовляв, аж доки ельфи знову не принесли її з-за моря. Вони навчили цієї мови інші народи, а ті почали використовувати її в надзвичайних випадках. Прадавня мова має назви абсолютно всіх речей, варто їх тільки знайти.

— Але як це стосується магії? — не зрозумів Ерагон.

— Прямо! — відповів Бром. — Ця мова є основою будь-якої сили. Вона віддзеркалює справжню природу речей, а не їхні зовнішні риси, які бачить кожен. Наприклад, вогонь називається «брісінгр». І це не одне з багатьох імен вогню, а його справжнє наймення. Якщо в тобі досить сили, то ти можеш використовувати слово «брісінгр», щоб спрямувати полум'я туди, куди тобі треба. Саме це сьогодні й сталося.

— А чого ж той вогонь був синій? — знову спитав юнак. — І чому сталося саме те, чого я хотів, адже я вимовив тільки слово «вогонь»?

— У кожної людини свій колір вогню. А щодо того, як сталося саме те, чого ти хотів, то це вже справа звички. Більшість новачків, як правило, довго пояснюють, чого вони хочуть. З набуттям досвіду це стає зайве. Справжній майстер міг би просто сказати «вода» й отримати щось непов’язане з водою, наприклад, коштовний камінь. І ти не зможеш второпати, як він це зробив, хоч майстер, звісно, побачить зв’язок між «водою» та «каменем», зосередивши на ньому всю свою увагу. Це вже більше скидається на мистецтво, друже мій. А взагалі, те, що вдалося тобі сьогодні, зробити надзвичайно важко.

«Виходить, Бром — чарівник! — несподівано втрутилася Сапфіра в Ерагонові думки. — Згадай, як він ловко розпалив вогонь на рівнині. Він не просто щось знає про магію, він користується нею!»

«Мабуть, твоя правда!» — подумки відповів Ерагон.

«Спитай його про цю силу, тільки пильнуй за тим, що кажеш, — продовжував дракон. — Гратися з людиною, яка має такі здібності, дуже небезпечно. Але якщо він справді маг або чаклун, то чому переховувався в Карвахолі?»

— Ми з Сапфірою, здається, дещо зрозуміли, — обережно почав юнак. — Ви володієте магією, еге ж? Саме завдяки їй ви розпалили багаття тоді, на рівнині.

— Ну, скажімо, я маю певний досвід, — згодився Бром.

— Тоді чому ви не скористалися ним проти ургалів? — спалахнув Ерагон. — Та, правду сказати, було вже чимало випадків, коли ваша магія стала б нам у пригоді. Наприклад, ви могли б урятувати нас від урагану чи вберегти наші очі від куряви…

— Я не зробив цього з досить простої причини, — посмоктуючи люльку, сказав Бром. — Я не Вершник, а це означає, що ти сильніший за мене навіть у найтяжчому стані. А крім того, я вже немолода людина й не маю колишньої сили. Щоразу, вдаючись до магії, я витрачаю все більше енергії.

— Вибачте, — зніяковів парубок.

— Не треба вибачатися, — сказав Бром, поворухнувши хворою рукою. — Таке чекає на кожного з нас.

— А де ви навчилися магії? — спитав Ерагон.

— Про це мені ліпше змовчати… — озвався старий — Скажу лиш, що це було далеко звідси й мене вчив дуже добрий учитель. Принаймні я можу передати далі його вчення.

Маленьким камінчиком Бром прочистив свою люльку й мовив:

— Я знаю, у тебе ще чимало питань, на які мені доведеться відповідати, але давай відкладемо їх до ранку.

Старий схилився до Ерагона, його очі зблиснули:

— А зараз я скажу тобі тільки одне. Хочу попередити, що магія забирає стільки ж сил, скільки тобі знадобиться, щоб упоратися з проблемами власними силами. Саме тому ти й почувався таким виснаженим після того, як убив тих ургалів. Через це я був злий на тебе. Ти надзвичайно ризикував. Якби для бою знадобилося більше сил, ніж було їх у тобі, ти б загинув. Магію слід використовувати тільки тоді, коли не можеш досягти чогось у звичайний спосіб.

— А як же дізнатися, чи не забере закляття всю твою силу? — злякався Ерагон.

— Як правило, воїн про це не відає, — зітхнув Бром. — Ось чому маги добре знають межу своїх можливостей, навіть коли діють нерозсудливо. Якщо ти берешся за справу, звільняючи свою магічну силу, то забрати її назад уже неможливо. Навіть тоді, коли вона небезпечна для самого тебе. Доки ти не володітимеш більшими знаннями, я б хотів застерегти тебе від нових спроб. Але, здається, ми вже засиділись.

Коли вони лягали спати, Сапфіра задоволено сказала:

— Ми стаємо сильнішими, Ерагоне. Незабаром уже ніхто на світі не ризикне заступити нам шлях.

— Так, але який шлях ми оберемо? — спитав юнак.

— Такий, який схочемо! — відповів дракон, зручніше вмощуючись на нічліг.

Як ви гадаєте, чому ті двоє ургалів залишилися в Язуаці? — спитав Ерагон після того, як вони від’їхали від села на чималу відстань. — Здається, вони не мали жодної причини відставати від решти.

— На мою думку, вони покинули головний загін, аби пограбувати село, — відповів Бром. — Дивує тут інше: ургали, наскільки мені відомо, збиралися разом лише двічі чи тричі за всю свою історію. Цікаво, що вони поробляють зараз.

— Можливо, цей напад спровокували разаки?

— Не знаю. Але якнайшвидше покинути Язуак — це одне-єдине правильне рішення в нашому становищі. До того ж, разаки теж подалися в цей бік — кудись на південь.

— Але ж, як не крути, нам таки потрібні припаси, — нагадав юнак. — Чи є десь поблизу ще яке село?

— Ні, — похитав головою Бром. — Та не біда: Сапфіра зможе для нас щось уполювати, якщо ми змусимо себе їсти одне тільки м’ясо. Скажімо, цей гайок може видатися тобі надто малим, але там повно звірини. До того ж, річка — єдине тутешнє джерело, тому більшість тварин з рівнини приходить сюди на водопій. З голоду ми не помремо.

Ерагон притих, задоволений Бромовою відповіддю. Вони їхали далі, а довкола галасливо пурхали птахи й мирно несла свої води річка. Це було гамірне місце, сповнене життя та енергії.

— А як той ургал вас дістав? — несподівано озвався Ерагон. — Усе сталося так швидко, що я нічого не второпав.

— Мені просто не пощастило, — буркнув Бром. — Я був для нього небезпечним суперником, тому він ударив Сніговія. Дурне створіння стало дибки, і я втратив рівновагу. Цього було досить, щоб ургал встиг розпанахати мені руку.

Почухавши підборіддя, старий додав:

— Гадаю, тебе все ще цікавить магія. Бо те, про що ти дізнався, насправді дуже суперечлива річ. Мало хто знає, що всі вершники — який більше, який менше — використовували магію. Вони тримали це в таємниці навіть за часів свого розквіту, оскільки магія робила їх вищими за ворогів А якби всі про неї знали, то спілкуватися з простими людьми було б дуже важко. Дехто гадає, що магічні здібності короля можна пояснити його чаклунством. Це неправда, адже він має ці здібності так само, як кожен вершник.

— А яка різниця? — здивувався Ерагон. — Хіба те, що я використав магію, не робить мене чаклуном?

• Предыдущая
• 33/96
• Следующая