Выбери любимый жанр

Варан - Дяченко Марина и Сергей - Страница 40


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

40

Хазяїн вийшов наперед, піднявши над головою смолоскип на довгому держаку. Варан, подумавши, підійшов і став поряд.

З-за пагорбів наповзало нове «намисто». Воно було коротше й легше за попереднє; на мить зависнувши над чадним опіком, ланцюг вогнів сунув далі, повільно – дуже повільно – спадаючи з висоти.

Варан зрозумів, що весь його шлях позбавлений смислу. Життя програно, і нічого, крім зла, більше вже не станеться. Подорожник знущався, велівши йому відшукати серед несходимих земель одного-єдиного вигаданого бродягу, а люди нікуди не відходять по смерті. По смерті їх просто нема…

Від удару в нього замигтіло перед очима. Він упав на коліна, упустивши смолоскип і боляче вдарившись об каміння. Господар, який дав штурхана, стояв над ним, дивився вибалушеними очима, щось кричав – Варан не розумів ні слова, але цього й не треба було. Він підвівся й підняв смолоскип.

«Намисто» спустилося за сто кроків від поля. Підземним поштовхом усіх позбивало з ніг. Земля взялась мережкою тріщин. Від блідо-зеленого вогню відгонило жаром, але світла майже не було – навпаки, полум’я смолоскипів тьмяніло в тремкому зеленому мареві. Озирнувшись, Варан побачив, що господарева дружина, не піднімаючи голови, повзає по полю, гладить рукою колосся, мало не лицем тицяється в тремтячу землю, і зрозуміло: навіть коли наступне «намисто» спуститься просто на поле, господиня не покине – залишиться до кінця…

Третій ланцюг спустився далеко – далі від першого. Зелений вогонь піднявся й запав. Закрутився вітер. Варан не розумів, чого вони ждуть і яким чином збираються протидіяти нашестю.

Четверте «намисто» наповзало, майже не скидаючи висоти. За ним піднімалось над горбами п’яте.

За спиною Варана закричала жінка. Хазяїн круто повернувся; його старша невістка стояла зі смолоскипом у руках, не відводячи очей від усе ближчої напасті, тремтячою рукою простягала свій вогонь до неба й кричала, чи то проклинаючи, чи то благаючи помилувати.

Напружене обличчя господаря враз обм’якнуло, губи відвисли, очі бездумно вп’ялись у простір. Похитавши головою, немовбито відповідаючи комусь «ні, ні», чоловік важко опустився на землю, правою рукою все ще стискаючи смолоскип, а ліву притуляючи до лиця.

Варан тикнув його в лоб кісточками пальців.

Хазяїн сіпнувся. Нерозуміюче подивився на Варана; озирнувся, підскочив. Варан прозирнув за його поглядом.

«Намисто» було зовсім близько.

Усередині кожної «намистини» миготіло і мінилося полум’я. У синіх вогнях Варану ввижались вогняні риби, що притулялись тупими мордами до прозорих боків куль. У білих виднілись потворні обличчя, що сміялись, дражнили роздвоєними язиками. Варан дивився на них, розуміючи, що відвага його на краю. Що, змагаючись тут за чуже поле, він ризикує не просто життям, але чимось більшим. Що найбільш нерозважний гвинтовий має коли-не-коли виявляти розумне боягузтво…

«Намисто» спускалось їм на голови. Знов закричала жінка, хтось, здається, побіг…

Тоді господар вистрибнув угору, указуючи смолоскипом на невидимі за хмарами зірки. Полум’я його смолоскипа тягнулось до однієї з синіх куль, але загасло за два пальці від неї, з’їдене поривом вітру.

Хазяїн упав. «Намисто» спустилося нижче.

– Пали! – кричав хазяїн, і Варан знову не чув його слів, але добре бачив очі й губи. – Пали! Пали!

Варан примружився. Підняв свій смолоскип на довгому держаку і майже без зусилля дотягнувся до синьої кулі; за мить до доторку на нього глянуло звідти обличчя Ніли – скривлене обличчя потопельниці…

Полум’я смолоскипа торкнулося синьої «намистини».

Намистина луснула, розбризкуючи палючі іскри.

Верескнувши від болю, Варан упав на землю й закрив голову руками. Земля борсалася під ним. На спину падало каміння й жмутки трави. А в небі лускало й лускало, тріскало й гасло, й загасло зовсім – жодного спалаху, тільки відблиски вогняної ями зі смолою…

Під землею важко було дихати. Варан видряпався з завалу; господар біг до лісу, точніше, йому здавалося, що він біжить, насправді він кульгав, спираючись на держак смолоскипа, як на ковіньку.

– Іди геть! – кричав господар, невідомо до кого звертаючись. – Забирайся!

Варан озирнувся. Поле вціліло; по полю повзала, немов заклята, господарева жінка, гладила й утішала, й обіцяла не знати що… Поряд стояла на колінах чорноволоса невістка з погаслим смолоскипом у руці. Дивилася, не відриваючись, на Варана.

П’яте «намисто» спускалось біля самого лісу. Унизу його ждав самотній вогонь смолоскипа.

– Забирайся! – кричав хазяїн. Варан дивився на «намисто», що падало, приречено дожидав нового струсу підраненої землі – але вогник смолоскипа рвонувся вгору, і Варан побачив, як один по одному лускають, гаснуть «намистини», розбризкуючи навкруги зелені іскри…

Чорноволоса жінка закричала, перекриваючи ревіння бурі й тріск вогню.

Варан мигцем глянув на схід. Небо над пагорбами залишалося темним – жодного нового «намиста».

Варан піднявся. Підійшов до вогняної ями, запалив новий смолоскип.

Хтось лежав на землі, притиснувши коліна до живота. Варан схилився над ним – це був молодший син господаря, і він був живий.

Господиня підповзла до невістки, що простяглася на землі. Невпевнено потрясла її за плече. Чорноволоса застогнала.

Спотикаючись об кожну грудку, Варан попростував до лісу. На півдорозі допоміг піднятися господарю; той знову ослабнув, губи його обвисли, очі здавались не просто старими – старечими. Варан покосився на схід; ні, нової небезпеки не було.

– Він живий, – сказав він старому. – Як ти і я. Ходімо, допоможемо йому…

Ліс шумів. Варан не міг зрозуміти, чого більше в його шумі – погрози чи страху.

Вони йшли мовчки. Потім господар раптом сказав гучно й чітко:

– Він його не пускав. Тільки по ягоди за дитячих літ. А так – ні…

Варан не одразу зрозумів, що мова йде про ліс – і того, хто кинувся його захищати.

– Ти його не пускав! – крикнув хазяїн, звертаючись цього разу до стіни дерев, слабко підсвічених смолоскипом. – Ти…

Варан спіткнувся. Те, що валялось під ногами, було людським тілом.

Старий готовий був повалитись поряд, коли тіло поворухнулось, перевернулось на спину й застогнало крізь зуби.

* * *

Ранок зустріли на руїнах.

Міцний, з любов’ю змурований дім не витримав конвульсивного посмикування убиваної землі. Тріщина розколола його навпіл. Західний ріг осипався. Залишки стін похилились.

Ранок був холодний. Діти спали, укутані купою ковдр. Руда невістка господаря розпалила вогнище на подвір’ї, обложила його цеглою і серед загального заціпеніння варила кашу.

Стара господиня не йшла з поля. Повзала з серпом у руці, підрізала колосся. Співала всоте одну й ту саму пісню.

Старший син хазяїна, який здолав «намисто» на узліссі, цідив кип’яток із дерев’яного кухля. Дружина намагалася намазати його обличчя цілющою маззю від опіків, але той морщився, ухилявся й просив дати йому спокій.

Сам лише господар зберігав, здається, бадьорий настрій.

– Відборонили, – казав він удесяте, роздивляючись обпечені руки. – Тепер у нього, сволоти, надовго моці не стане, тепер зажде… А там і другий урожай зберемо…

Нікого не втішала така коротка перспектива. Молодший син забився до єдиної вцілілої кімнати й там, скулившись на лавці, зображав страждання. Варан чудово його розумів: у вирішальний момент поряд із хлопцем не опинилось нікого, хто встиг би дати йому потиличника, парубок виявив легкодухість перед мигтючими вогнями й тепер сам себе зневажав за боягузтво. А може, це з ним не вперше…

До сходу сонця хмари розвіялись. Повернулася Тюфа; вона, на відміну від молодшого сина хазяїна, ніякої гризоти не мала – навпаки, гучно раділа, що страшна ніч закінчилась і небо з землею не помінялись місцями.

На неї майже не зважали.

– Тепер у нього, сволоти, надовго міць закінчилась… – повторював хазяїн.

Варан підозрював, що старик – а після нічного нашестя він мав вигляд таки старика, – певніше, не має рації. Ніщо не завадить мешканцю руїн за горбами повторити спробу наступної ночі. І наступної. Хай навіть йому не вдасться випалити поле – але земля піде такими тріщинами, що жити тут стане неможливо…

40
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело