Выбери любимый жанр

Хрест: постбіблійний детектив - Базів Василь - Страница 44


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

44

Нема так зле, аби на добре не вийшло. Скільки разів Паша переконувався у правоті цієї народної мудрості, бо на те вона й мудрість, щоб бути правою. Мишача метушня з арештами, допитами, листівками тепер видавалася йому нікчемною. Про його розмову з товаришем Хрущовим знали в обкомі та райкомі партії. Тому тепер усі враз перетворилися на його помічників. Таких собі посіпак головного «героя нашого часу», який виконував генеральне завдання самого верховного московського вождя.

– Павле Семеновичу, як ви скажете, так ми й будемо робить, – так прямо й сказав на закритому бюро перший секретар райкому партії Тропченко, який різко й недвозначно перейшов у зверненні до Харкавого на «ви».

– Головне, товаришу Тропченко, не мішать. Не мішать виконувать лінію партії і лічно товариша Микити Сергійовича Хрущова.

– Так як мішать? Як ви можете? – втрутився ще вчорашня гроза всіх комсомольців і комуністів товариш Яцків. – Може, підсобить чим можна з нашого боку?

– Ну, ладно. Є одне питання до вас, товариші комуністи. Питання транспорту залишається відкритим з огляду на те, що шофер Діма, якого я раніше залучав, згорів на бойовому посту. Прошу вшанувати пам’ять хвилиною мовчання.

Члени райкому схопилися, як ошпарені. Неначе і їм запахло смаленим під керівними сідницями. Ще ніколи район і область не працювали над виконанням прямого завдання Першого секретаря ЦК КПРС. Тому всі сиділи, як на розпеченій пательні.

– Та які питання, Павле Семеновичу. Беріть на вибір. Он пригнали вчора в колгосп імені Чапаєва два новеньких «ліхачовця». Забирайте обидва, – командував керівник району.

– Я вот що подумав, Павле Семеновичу, – замислився глибоко Микола Петрович, – вам там трудно буде наверху одному. Я теж полізу туди з вами.

– Нагору? Зі мною нагору захотіли раптом, Миколо Петровичу? – єхидствував Паша. – Не вийде, товаришу Яцків. У вказівці товариша Хрущова про вас нічого не сказано. Так що залишайтеся внизу. А ми там, нагорі, якось без вас досі обходились і обійдемося й надалі.

Старші товариші по партії були готові просто на бюро розірвати на шматки – отак дружно, усім товариством – цю комсомольську гадину. Заварив кашу, паскуда, і ще лаха дре. Може, це чекісти набрехали про той дзвінок із Москви, але хто наважиться перевіряти? Паша теж собі подумав, як він раніше не допер сказати цим бовдурам, що йому телефонував Хрущов. І жодна воша зі всіх, що тут повивалювали на райкомівський кумач свої керівні пузяки, не писнула б. Мовчали б, як миші, як оце тепер.

– Так що сам упораюся, – підсумував Харкавий, а далі сказав те, що просто приголомшило всіх членів бюро: – І сам доповім. Така була вказівка. «Доложить лічно. Прі лічной встрєче в Москвє». Відкладати не будемо, – тепер говорив уже тільки він. Хто вони такі? Підвищують надої, нарощують урожайність угідь. Плебеї. А він – на передньому краю. Він кинув виклик головному ворогові комунізму – Богові. – Акцію реалізую завтра. О десятій підженіть машину з альпіністським спорядженням та автогеном під церкву.

Коли вже виходили із залу засідань, Паша зупинив усіх:

– Мало не забув. Спало на думку. Виконання вказівки товариша Хрущова – це свято для нас. Свято для всього району. Тому треба зробити його всенародним. Зі всіх колгоспів треба підвезти людей. Наш актив. Щоб кожен відчув себе причетним до великих звершень партії.

– А ми з інших районів підженемо поголів’я народу, – підхопив секретар обкому. – Особенно молодняк. Це має буть свято обласного масштаба.

– Я що, проти? Я за, Миколо Петровичу. Можна художню самодіяльність підключить. Чим не привід для масових гулянь і танців?

– А почєму би торговлю не залучить? – била ключем партійна ініціатива з уст товариша Тропченка. – Голова райпотребсоюза є на місці?

– Слухаюсь, Тімофєй Тімофєєвіч, – підскочив круглий, як бочка, член бюро.

– Ти, Спірідонич, піджени там пару-тройку бочок пива. Водочки соответствєнно на душу насєлєнія. Хай народ погуля. Строітєль комунізма – він должен весело прощаться со своїм прошлим. Гулять так гулять.

І тут підвівся представник КГБ УРСР, якого Кушнірук послав «попрісутствовать на етом зборіщє мєсних князьков»:

– А оцепление мы не снимали. А как вы гулять-то будете в условиях военного положения?

Оце халепа. Хоровод містечкових бояр раптом притих. Товариш із кобурою – цим усе сказано. Ми, члени бюро, так собі, поговорить можемо до опупєнія, а він, товариш маузер, усе рішає. І хто міг би дозволити собі захистити честь району та області? Правильно, особистий друг товариша Хрущова. Саме такий статус присвоїв собі в цьому воістину історичному дійстві Павло Семенович Харкавий:

– Якщо вам закортіло й далі лякати наших корів – будь ласка. Пропустіть крізь блокаду учасників празника і торчіть собі на здоров’я, якщо нема чого робити.

Коли полковник контррозвідки доповів про хід бюро генералові Кушніруку, той аж скипів від злості.

– Что, они в самом деле гулять надумали? Ты не шутишь? – ходив він по кімнаті слідчого ізолятора. – Здесь у меня молчит это бандеровское отродье. Он же не сам был. Не мог один человек расклеить за один вечер листовки по всем хатам. И не он писал листовки. Не его почерк. Веди его сюда. Выбивать показания – это мы умеем.

Коли Андрія завели до кімнати начальника, Кушніруком зателіпало ще дужче, ніж рапорт про бюро цих дурнів. Свої, чекістські дурні, а інші тут не водяться, зробили з цього пацана живого мученика.

Він ходив по кімнаті й залишав за собою криваві сліди. Із нього скрапувала кров.

– Что же вы наделали? Я же сказал напугать. Но не вот так. До смерти.

– Клянусь жизнью, товарищ генерал, это не я! – заскавчав відомий садист зі слідчого главка Єдлов, якого називали позаочі не інакше, як Єжов. – Это он сам!

Кушнірук не впізнавав цього ката. Коли мордував людей, він, цей різник, отримував особливий кайф. Аж приспівував від задоволення під час катувань.

Народжуються такі покидьки, яким особливу насолоду приносить перетворення живого людського тіла на мертве, і на таких вроджених і ретельно відібраних некрофілах тримався СРСР. Цих вампірів скрупульозно селекціонувала система. В інших суспільствах ці двоногі звірі поповнювали криміналітет чи психлікарні. Головний обов’язок держави як такої, як організації із забезпечення спільного проживання людей на окремій території – виловлювати їх, цих відморожених недоносків, лише зовні схожих на людей. Виловлювати цей особливо небезпечний демографічний брак – ізолювати від суспільства нормальних людей або й винищити, цей обов’язковий відсоток покидьків.

У цьому й полягає вищий сенс громадської чи державної безпеки. А тут усе навпаки! Ці виродки, відібрані за здатністю вбивати собі подібного, і складали державну безпеку цієї антидержави. Вони мали забезпечити безпеку партії від народу. І в цьому був найвищий промисел антибожий. Промисел Люцифера, який узяв гору над однією шостою частиною суші і звідси здійснював експансію на території, які утримувалися промислом Божим.

– Как это «он сам»? Ты что, поехал мозгами, которых у тебя нет? – Кушнірук буквально відтиснув Єдлова в куток кімнати.

– Ну, я его взял в разработку. Так, слегка. По-нашенски. Только-только начал. Просто кулаками и прикладом. Еще далеко до спецсредств.

«Спєцсрєдства» в комуністичному вихованні трудящих – це витягування нігтів із пальців, відбивання до змертвіння пальців на ногах і руках, розтягування за руки й ноги, відрізання геніталій або грудей у жінок, м’який і лагідний варіант live – закопування живими, а також варіант вишуканий, креативний – кидання людей живими в яму з кип’яченим вапном. Окріп вапняний. Гаряча ванна для тих, хто вірить у Бога та не хоче вірити в Леніна.

Усе це пекло, яке влаштувала Москва в Галичині, бачила Андрієва мама, коли в 41-му році до райцентру прийшли німці і відкрили на всенародний огляд місцеву тюрму. Наслідки роботи таких-от єжових постали перед тисячами дивом живих родичів, які прийшли за останками арештованих. Тіла мучеників, які загинули в пекельних муках, тіла цих святих знайшли в тій самій ямі з вапном посеред тюремного двору. Поки Червона армія відступала з визволеної території, вапно охололо, а відтак скам’яніло. Із біло-кривавих брил стирчали руки, ноги, голови. Брили довбали ломами і витягували тіла чоловіків, жінок, дітей, немовлят, кількамісячних янголят.

44
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело