Хрест: постбіблійний детектив - Базів Василь - Страница 56
- Предыдущая
- 56/83
- Следующая
І тепер цей ультраотруйник КГБ занадто довго мовчав. Лише через кілька годин він приніс експертний висновок. Якби не легендарна біографія і особиста дружба із вождями, Кушнірук задушив би це лабораторне світило власними руками й без отрут. Голова КГБ чекав висновків про нову, невідому досі бактеріологічну чи хімічну зброю ЦРУ, яка змушує собак гавкати на вождів, а тут – банальний ведмежий смалець. Лавринович тягнув, бо така формула топленого тваринного жиру не вписувалася, так би мовити, у місцевий ландшафт. І тільки спеціалісти, які мали досвід роботи у сибірських регіонах із розмаїттям звірин, точно вказали на вид тварини.
Попахувало національним питанням, оскільки ведмідь, як відомо, – символ героїчного російського народу. Але на фактологічному рівні аналіз давав чітку відповідь на загадкову поведінку собак. Все дуже просто: для карпатських свійських тварин ведмідь – ворог, грізний і небезпечний звір, який іноді навідується прямо в село. А оскільки пам’ятник був змазаний ведмежим смальцем, вони сприйняли Леніна за ведмедя. Собаки, як відомо, розрізняють ворогів не за ідеологією, а за запахом.
Але хто перетворив Леніна у ведмедя в очах, точніше, у носах собак? Собаки – невинні. Що воно, тварина, розуміється на політиці? Тим паче національній. Воно лише сліпе знаряддя у руках лютого ворога радянської влади – українського буржуазного націоналіста. Знайти його – от де заковика для органів КГБ на даному етапі. І тут Кушнірук – вишколений профі найвищого андроповського ґатунку – згадав: ведмежа шкура висіла у коморі тих самих Бальтазарів…
То було кілька років тому під час повені, коли ріка викотилася аж до лісу. Однієї ночі стихія затопила узлісся за кілька годин по пояс. Вся живність розбіглася по полях. І от під обід до села прибився вигнаний з лісу водою ведмідь. Першим йому попався Данило Грициків із крайньої хати. Розлючений і переляканий звір просто задушив його своїм тілом і пішов далі центральною вулицею. Вереск здійнявся неймовірний. Нагодився міліціонер, коли ведмідь уже ломився в хату. П’яний поліціянт відкрив вогонь, але ніяк не міг поцілити – лише поранив кілька разів. Вражена тварина почала ломитися до клубу, що стояв на пагорбку, – вчителі заховали тут від повені учнів молодших класів. І треба ж було такому статися: тварюка посунула туди, звідки нісся найгучніший дитячий гамір!
І тоді Ярема Бальтазар вихопив у дільничного рушницю й одним пострілом зупинив найстрашніше, що могло статися на очах у переляканих до смерті матерів. Отоді Яремі й залишили на пам’ять цю шкуру. І кадівб смальцю, який натопили з ведмедя. Ліки неперевершені. Потім по склянку ведмежого жиру до нього ходило все село. А тепер отим ведмежим смальцем змазали Леніна, що й викликало собаче повстання супроти вождя. І невідомо, кого галицькі собаки сприйняли за окупанта – бронзового Ілліча чи застреленого Мішку. Тому генерал КГБ уже не мав сумніву, що то справа рук того ж таки «виродка» Бальтазара і його поплічників. Але де його взяти? З-під варти втік, дружину на той світ відправив, на церкві з’явився і крізь землю провалився. Чи на небо вознісся? Ще трохи, і головний чекіст республіки або увірує в Бога, або зійде з розуму.
Зібрати докупи дружні комсомольські ряди навіть після собачого нападу було вже неможливо. Було чимало таких атеїстів, які, побиті по печінках соратниками, не могли піднятися. Треба було викликати «швидку». І не одну. Бо якщо на районному семінарі хтось дуба дасть, – НП, і то вже навіть не районного масштабу. Можна списати на націоналістів чи на ксьондзів, але зверху клопіт упаде на райком – хоронити героїв, що загинули у нерівному бою з ворогом.
У супроводі таких глибоких дум Паша спускав на землю скульптуру. Кульмінації з підняттям червоного прапора над християнським «рейхстагом» не вийшло. Але головне зроблено: церкву знехрещено та збезчещено. Як і велів товариш Хрущов – завдання виконано. Тому головний атеїст вирішив уже без галасу, тишком-нишком, просто спустити «на тормозах» хрест додолу. Свято не вдалося через ту п’яноту, але то лише початок. Врахуємо помилки на майбутнє. Менше бочок пива і ящиків горілки на душу атеїста – оце перша виправлена помилка.
Але Харкавий недооцінював своїх ідейних побратимів, коли так мінорно здійснював головний акт опускання Хреста. Натовп був усе ще збуджений пошуком ворога, і цей інстинкт не був зреалізований. Вампіри облизувалися спраглими губами, а тут саме жертва – опускається на їхні голови. Умить згадали, чого приїхали сюди. Згадали про хрест! Та Ісус Христос під ним! От він – ворог! І передовий загін радянського народу враз вибухнув оваціями. Коли металева линва зі скульптурою зависла над землею вже лише за кілька метрів, до хреста потягнулися сотні рук. Хрест не нагорі, в небі, а внизу, під ногами – і це була перемога! Молода плеяда будівників комунізму чулася на сходах свого рейхстагу.
І Харкавий мало не тріснув з гордощів за своє покоління. За себе самого, бо недаремною була його праця й безсонні ночі, коли він вичищав рідну землю від християнського опіуму. От яким буйним цвітом зійшла ця прополена ним нива – зійшла буйним цвітом войовничого атеїзму, – атеїст, як відомо, не може не бути войовничим. Він мусить власноруч ламати, крушити, зносити в повітря. Ну, а тут – хоча б власними руками доторкнутися до цього хрестопадіння.
Велетенську скульптуру Ісуса під хрестом несли до лісовоза сотні тремтячих – чи то з перепою, чи з відчуття важливості історичного моменту – молодечих рук. Вічна мелодія злитих воєдино сердець народного, сліпого й кровожерного моноліту «Розпни його!» звучала в оновленій модерній інтерпретації – «Ленін! Партія! Комсомол!»
Натовп ревів у язичницькому ритмі цю пресвяту трійцю матеріалістичної релігії людиноненависництва й боговідступництва.
Пройшло понад триста літ, як мудрий зодчий храму озвучив задум сумовитого Христа – чи є більша журба за журбу мою! Ще ніколи за ці віки справедливість цих слів не мала такого підтвердження, як цього дня, під час масового відвернення від Бога й повернення до печери.
А може, той смуток від того, що даремним було розп’яття в Єрусалимі? Бо воно повторилося через дві тисячі літ у першій на планеті державі, яка головним своїм історичним завданням проголосила розп’яття Христа? Офіційна ідеологія. Розп’яття!
Тисячі висаджених у повітря храмів, розпочинаючи з храму Хреста Спасителя в Москві й Михайлівського собору в Києві. І несть їм числа по всій землі, хрещеній Володимиром. По всій одній шостій земної суші під прапором бісів Достоєвського. Із кличем бісівських орд іти далі на решту – п’ять шостих Землі. І одна така орда правила бал в одному селі спаплюженої України…
Паша вловив мить, поглядаючи зверху на плоди трудів своїх праведних. Мінорні ноти від недавнього побоїща притихли, й фібри душогуба заграли мажорними нотами. Коли Хрест укладали на причіп «лихачовця», він підняв над церквою червоне знамено! Прапор перемоги! Над рейхстагом! П’яне стадо внизу вмить відповіло на червоне тисячоголосим «Ура!» Паша не перебивав. Він давав дикунам наревітися вдосталь. На повну статтю конституції про свободу совісті. Вивільнені від цієї химери, від совісті, вони ревли довго! Здавалося, від горлання червоних дебілів розваляться стіни споконвічного храму. Коли юрба почала замовкати, притомившись в екстазі народного волевиявлення, Паша плавно включився в цю мелодику зі своїм матюгальником у руках і, як і належить комісару, безмозкі звуки дикунів почав перекладати на зв’язну мову марксизму-ленінізму:
– Ура, товариші! Ура! Ми вітаємо нашу перемогу над минулим! Звідси, з цієї взятої висоти, із цього нашого «піку комунізму», я бачу горизонти майбутнього! А майбутнє наше – без Бога й з товаришем Леніним! Справжній комуніст – лише той, хто переміг Бога! Найперше – в собі! Потім – навколо себе! Якщо ти не в змозі здолати його, ти не спроможен будувати комунізм. Сьогодні ми з вами продемонстрували, що Комуністична партія Радянського Союзу й товариш Хрущов Микита Сергійович можуть покластися на нас. Але ця культова споруда, яку ми взяли штурмом сьогодні, – це тільки початок. Це моє рідне село. Тут моя засліплена мама хрестила мене. Але сьогодні я скинув цей хрест із себе і з церкви. І так повинен зробити кожен з вас. За дві тисячі літ церков наплодилося тисячі. Наші брати у Росії і в Східній великій Україні в двадцяті й тридцяті роки вже зробили своє. Більшість церков знищено. Тепер прийшла наша черга – ми повинні позакривати, а де треба – і знести церкви й у нас. У Західній Україні. Це завдання дав нам товариш Хрущов! Слава першому секретарю Комуністичної партії Радянського Союзу Микиті Сергійовичу Хрущову!
- Предыдущая
- 56/83
- Следующая
