Пустоцвiт - Литовченко Олена - Страница 46
- Предыдущая
- 46/88
- Следующая
– От бачиш, синку, ця плюгавка настільки слабка й нікчемна, що миттю непритомніє!
Катерина Іванівна з докором подивилася на чоловіка, але тільки зітхнула й наказала «сиріткам» віднести нещасну Лізоньку у свою кімнату. Наталя Дем'янівна переможно дивилася вслід невістці.
Минув ще тиждень. Гетьман ходив палацом похмуріший від хмари, матінка ж з'являлася всюди з виглядом переможниці. Зненацька Грицько поскаржився Кирилові Григоровичу, що по ночах його будить сильний лемент немовляти, при цьому чутні також голоси Катерини Іванівни, Лізоньки й Ганни.
– Кириле Григоровичу, ви б дізналися, чого там баби не поділили? – закінчив служник доповідь.
– А що там може відбуватися? Ну, сам подумай: баби лаються…
– Так немовля ж плаче!
Гетьманові це справді здалося підозрілим.
– Добре, сьогодні ж розберуся з усім і припиню неподобства, – пообіцяв він. Утім, за поточними справами зовсім забув про обіцянку… Лише завдяки тому, що запрацювався в кабінеті допізна, Кирило Григорович почув посеред ночі несамовитий дитячий крик, тоді поспішив на допомогу синові, стискаючи в гніві кулаки.
Як не дивно, однак із протилежного боку палацу до дитячої поспішала його дружина в супроводі колишньої годувальниці Лізоньки. Розумовський сторопів:
– Що за неподобство?! – напустився на жінок. – Мені вже навіть прислуга скаржиться, що Андрійко волає щоночі. У чім річ, я вас запитую?!
Катерина Іванівна сторопіло знизала плечима й, підійшовши до дверей дитячої, заходилася щосили стукати в неї кулаками.
– Це щоночі повторюється, пане, – доповіла перелякана Лізонька.
Тут з дитячої, окрім лементу дитини, донеслося голосне мужицьке хропіння.
– Катерино Іванівно, чого ж ви чекаєте?! Відкрийте швидше двері!!! – крикнув у розпачі Розумовський.
– Я не можу цього зробити, тому що за наказом вашої, пане гетьмане, матінки ця мерзотниця Ганна защипується зсередини. Ми іноді годинами стукаємо, щоб розбудити годувальницю.
– А що за мужик там хропе?!
– А це, пане гетьмане, і не мужик зовсім! Це Ганна, вона засинає й своїм хропінням лякає дитинча. Між іншим – вашого синочка!
– Не може бути! – роздратовано відповів Кирило Григорович. А втім, якби все виявилося саме так, він би, здається, не здивувався… У всякому разі, потрібно потрапити досередини.
Гетьман зробив жінкам знак відійти й одним ударом плеча з розбігу вибив двері. У дитячій їхнім поглядам відкрилася потворна картина: немовля вивернулося з пелюшок, уже доповзло до краю ліжка й неодмінно впало б на підлогу, якби Лізонька, що вбігла слідом за гетьманом, спритно не підхопила б його. При цьому Ганна, незважаючи на шум виламаних дверей, продовжувала спокійно спати, розпластавшись на ліжку на весь зріст, закинувши голову й широко роззявивши рота! До того ж оглушливо, зовсім по-мужицьки хропіла.
Опинившись на руках у Лізоньки, дитинча миттю заспокоїлося.
– Ой, та він же весь мокренький, от і прокинувся, а потім налякався… Нещасний!.. – запричитала відставна годувальниця, ніжно притискаючи замерзле немовля до себе.
Розлючений Кирило Григорович розштовхав Ганну. Ледь розплющивши очі, та голосно гаркнула:
– Чого треба? А ну забирайтеся звідси!!! Я от зараз Наталю Дем'янівну покличу – усім вам батогів вистачить…
– Це тобі батогів не минути, мерзотнице!!! – рикнув Кирило Григорович.
– Ой, пане, ой, не впізнала! Пробачте великодушно, – і Ганна гримнулася на коліна. – Я не висипаюся, бо дитина дуже вже неспокійна попалася.
Втім, Кирило Григорович був невблаганний:
– Геть звідси!!! Щоб ранком духу твого в Глухові не було, інакше нарікай на себе: зашмагаю, шельмо!!!
Ганна прожогом кинулася коридором на половину прислуги. Лізонька вже встигла переповити немовля й тепер, улаштувавшись у широкому кріслі, колисала його. Спостерігаючи за цією ідилічною сценою, Катерина Іванівна розридалася. Кирилові Григоровичу стало шкода дружину, він підійшов до неї й міцно обійняв. Вона пригорнулася до чоловіка, тремтячи від пережитого. Спонукуваний припливом ніжності, гетьман підхопив її на руки й відніс в опочивальню, начебто маленьку.
Ранком пара Розумовських мирно снідала. Віддано вдивляючись в очі дружині, Кирило Григорович запитав:
– Чого бажає моя ненаглядна?
– Ненаглядна бажає, щоб усе було по-старому.
– Командуйте, моя володарко!
– Сьогодні повертаю всі свої колишні порядки.
– Як вам буде завгодно, люба!..
Одразу ж після сніданку всі «сирітки» були вигнані з території пані гетьманші, а старі слуги й служниці повернуті зі стайні. У палаці був наведений лад, постілки прибрані, килими знов розстелені, гобелени розвішані, статуетки, годинники, вазочки й інші приємні дріб'язки, що вціліли після «зберігання» в клумаках, розставлені по місцях. Двері в дитячій відремонтовані, безмірно щаслива Лізонька беззастережно відновлена в правах.
Життя потихеньку налагоджувалося. Матінка тиждень не потрапляла Кирилові Григоровичу на очі, потім вирішила приготувати вареники й відправилась на кухню. Вона думала, що невістка підніме галас, однак Катерина Іванівна не тільки змовчала, але й наказала облаштувати другу кухню – спеціально для свекрухи. Довідавшись про це, Кирило Григорович вийшов на половину дружини й висловив глибоку повагу її дипломатичним талантам.
Теплов, як голова гетьманської канцелярії, постійно висував нові ідеї й проекти, просив, благав, вимагав, щоб гетьман зайнявся насущними проблемами своєї держави, а не лише сім'ї. Посилаючись на зайнятість, Кирило Григорович відкладав розгляд його ідей і пропозицій…
Але якось після рішучої й особливо наполегливої бесіди з Тепловим усе-таки вирішив здійснити вояж до Батурина, Стародуба, Чернігова і Києва, щоб наочно переконатися, які проблеми необхідно вирішити насамперед. Окрім Теплова, гетьман наказав узяти із собою генерального осавула Якубовича й генерального писаря Безбородька.
Велено було подати карету, яку обіцяли відремонтувати. І, зрозуміло, усе повторилося: у призначену для відправки годину екіпаж не подали, тоді збігавши на стайню, козачок Грицько знов доповів, що карета як і раніше потребує ремонту!!!
Тепер на стайню відправився особисто Розумовський, та ще й у супроводі Теплова… і застав там потворну сцену: у запаскуджених стійлах жалібно іржали худі, змарнілі коні, прекрасна дорожня карета гетьмана стояла цілою й неушкодженою. Зате численні родичі, привезені сюди Наталею Дем'янівною преспокійно різалися в карти!..
– Оце так! І довго нам ще чекати?! – проскреготав розлючений Кирило Григорович.
– Зараз, зараз, Кирюнько! – відповів один з ледарів, не відриваючись від свого мерзенного заняття. – Не бачиш хіба, що у нас тут гра в самому розпалі?! Піди поки що у своїх справах, небоже, почекай трохи, а ми дограємо! У мене саме масть пішла.
Розгубившись від нахабності дядьків, Кирило Григорович остовпів… Тоді зблідлий від гніву Теплов спокійно підійшов до гравців і зі словами:
– Правда ваша, не потрібно квапитися, – перекинув стіл разом з картами й купками монет. Конюхи підхопилися, миттю второпавши, що їхній племінник Кирюнька нині не хто інший, як ясновельможний пан гетьман… Але було вже запізно.
– Зараз ви, шельми, одержите належну кожному платню від мене особисто.
Теплов підібрав канчука, що валявся неподалік…
Колишніх конюхів довелося повертати аж із Санкт-Петербурга: туди вони відправилися, як виявилося, за особистим наказом завбачливої Наталі Дем'янівни. Справа була не така вже проста, однак Теплов усе залагодив. Доки не повернули старих конюхів, поїздку знов відклали. Тим часом гетьманську стайню вичистили, а охлялих коней посилено відгодовували.
Коли все остаточно повернулося в норму, графиня й статс-дама Наталя Дем'янівна (яку двірня тепер іменувала позаочі «гетьманом у спідниці») також виявила бажання відправитися у вояж разом із сином. Почувши це, Кирило Григорович лише зубами заскреготав… але відмовити улюбленій матусі не насмілився. Під час поїздки Розумиха не втрачала жодної можливості випросити у гетьмана нові маєтки для дочок (все ж таки його рідні сестри!) і посади для їхніх чоловіків.
- Предыдущая
- 46/88
- Следующая
