Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий - Страница 26

• Предыдущая
• 26/102
• Следующая

Пройшла перша мить здивування й радостi, i гiрко стислося серце – згинула враз уся надiя на дирхеми. А зi срiблом i спокiйна, певна подорож до Калiкута.

Та попрохати срiбло не посмiв. Тут сталося ще гiрше – вiн нараз вiдчув, що хоче володiти цим перснем i що зовсiм не бажає повернути перстень Кадарiї.

Перстень своєю коштовнiстю лягав тягарем на його плечi, пов'язував його путами – було шкода вiддати дивний скарб i попрохати замiсть нього жменьку дирхемiв.

I подорож до Iндiї вiддалилася кудись за туманний гарячий обрiй Басри на непевний час…

Затис перстень-скарб, аж нiгтi побiлiли, i порачкував до дверей. Все мовчки, тiльки сопiв вiд напруги.

Вже стоячи на порозi, лицем до Кадарiї, видобув iз своєї пам'ятi слова оповiдачiв-фiглярiв на багдадських базарах. Такими словами у їхнiх оповiдках нiби говорили люди вельможнi, багатi та освiченi.

– Хай на тебе впаде благословення Аллаха, моя господине… за цей царський дарунок!.. Бо моє здивування твоєю щедрiстю дiйшло межi можливого! Дякую i припадаю до твоїх нiг!!! I хай твоя царська щедрота буде тобi воздаватись тисячу тисяч разiв добром i радiстю!!! Хай на тебе впаде благословення Аллаха i захист його!!!

Малий порачкував, а тодi повернувся i просто побiг по вулицi, ледь не штовхнувши двох смiттярiв. Вони зчепилися над купою смiття i намагалися видерти один в одного уламок дирхема. Певно, його вночi загубив якийсь пiдпилий моряк…

Взагалi, з кожним днем у Басрi життя ставало бiльш гучне, неспокiйне. Бо прибували новi й новi кораблi по Шатт-аль-Арабу зi своїми товарами аж iз верхiв'їв Тiгру та Євфрату.

Всi заїзди-хани були забитi купцями, їхнiми домочадцями та слугами матросами i корабельниками, торговцями та шейхами iз сусiднiх озерних та степових племен.

Всi чекали й не могли дочекатись, коли ж почнеться лiтнiй вiтер. Але щось не було чути нiякої звiстки нi вiд рибалок, що виходили в море за рибою, нi вiд ловцiв перлин i збирачiв коралiв. Весь час вiтри зненацька зривалися з рiзних частин свiту, крутили над морем, рвались на рiзнi боки, проносились шквалами та закручувались у небо чорними стовпами смерчiв.

Постiйний же вiтер, що в лiтнi мiсяцi дме в одному напрямку i несе крутобокi арабськi вiтрильники до берегiв Iндiї, нiяк не починався.

А басрiйськi завжди можна було пiзнати серед iнших кораблiв по їхнiх бiлих боках, бо тiльки в Басрi вживали таке чисте бiле вапно в сумiшi з акулячим жиром для обмазки дощок дхау.

I от Алi прибiг до кiнця кварталу.

А Кадарiя тим часом гралася перснем, крутила на всi боки, милуючись багряним промiнням, що вогненними пучками виривалося iз глибини кристалу.

Музика визирнула з дверей, озирнулася на всi боки – чи не йде хто до її помешкання – i швидко зачинила дверi. Тодi пiдскочила до вiкна. З-пiд вiкна, пiд рамою витягла невеличкого дерев'яного чiпа, встромила в дiрочку перстень. Закрила згори чiпом i, послинивши пальця, замазала крейдою iз стiни, щоб не було знаку.

Алi спинився в кiнцi кварталу i сiв на палi над водою. Алi махав рукою, та човнярi пропливали мимо – у всiх у них були пасажири. Хлопець озирнувся.

Осторонь, де в дамбi вирубанi сходинки й укладено акацiєвi дошки, припала вже знайома йому широкобока лодiя, вся заставлена корчагами з водою i обложена попiд бортами величезними бурдюками з водою. На деменi сидiв могутнiй мулат, розпустивши товстеннi червонi губи i сопучи увi снi. А руки сторожко тримав на довгому шестовi, яким вiн гальмував рух, щоб течiєю не вiдвело човен вiд причалу.

Двоє його помiчникiв, один, мабуть, молодший брат, такий же могутнiй мулат, i другий, певно курд, високий та стрункий, тягали корчаги з водою.

Алi вiдвернувся вiд них i розкрив пальцi. За ту мить, що перстень лежав вiдкритим, сонце впало на камiнь. Сонячний промiнь наче кудись глибоко-глибоко занурився, а тодi вибухнув назовнi рiзким, яскравим свiтлом. . Синiй промiнь вдарив йому в очi. Хлопчик аж здригнувся вiд нестерпного блиску. I тодi вдiяв так само, як i з перснем-лалом – зав'язав у хустку.

Сидiв Алi i розмiрковував, що ж далi робити. З грошей, що дав Абу Амар, у нього лишився якийсь мiзер. А частку дирхема вiд законника i батькiвський дирхем вiн волiв нiзащо не чiпати.

Синiй камiнь не можна вiддати Абу Амаровi. Бо якщо Кадарiя не винагородила хлопця грошима за таку безцiнну послугу, то хто знає, як мосулець вчинить?!! Що скаже? А продати синiй камiнь неможливо!

Хто повiрить хлопцевi, що вiн цей перстень не вкрав, а йому подарували?! Таке трапляється лише в казках! У життi, тут, ось зараз, подiбного не буває! Чудеса трапляються десь там, далеко за обрiєм i не сьогоднi! Траплялися давно, вчора. Або трапляться в далекому завтра. Це вже Алi зрозумiв, бо всi чудеса, про якi говорилося й кричалося в Багдадi, потiм виявились або брехнею, або помилкою… А десь далеко чудеса таки трапляються! Це всi стверджували i нiхто не сумнiвався, i всi вiрили, i разом з усiма вiрив Алi. Чудеса бiльше бувають страшнi, а бувають i веселi. А чудо з перснем не має нiякої назви. I з ним зовсiм не весело – воно лягло на хлопця мов камiнна брила.

Думав, але нiчого не мiг придумати.

Може б, ця пожадлива Айша купила перстень потаємно? А може, i забрала б собi, нiчого не давши? А що їй зробиш? Та головне – вона зараз хвора i нi до чого не здатна. Якби Рустем був удома, може, вiн купив би синiй камiнь?! Дати камiнь комусь iз капiтанiв, щоб вони його вiдвезли до Iндiї? А якщо вона перстень вiзьмуть, а самого продадуть пiратам, щоб нiхто й не знав, хто їм цей камiнь дав? Подiбне чув на базарi, де збиралися торговцi кiньми… Та й до капiтанiв у нього була велика пересторога – вiн добре запам'ятав їх зневагу, коли хотiв найнятись на корабель. Вови всi кепкували з його худорлявостi, наче це були не вiдважнi мореплавцi, а бруднi кухарi з рiчкової сафiни.

I раптом вiн вирiшив – пiти до Бен Сахла i в обмiн на синiй камiнь подивитись на чудесну бiло-червону троянду – справжнє диво Басри.

За мiдяки вiн купив собi найгiрших, найсухiших фiнiкiв, i це була для нього добра їжа. В Багдадi вiн i такi рiдко куштував. А пундики зi стола в Амара ще його не розбестили. Те, що вiддасть синiй камiнь, його вже не бентежило. Лише б не взнав Абу Амар про лал. Та, певно, вже Абу Амар не цiкавиться тими Нiссо i Кадарiєю. Можливо, коли мосудець знову з ними здибається, якщо таки здибається, то кораблi попливуть у море. I хтось iз капiтанiв або купцiв вiзьме Алi в Iндiю. Вiн так сподiвався цього, що був просто переконаний – його вiзьмуть! Йому усмiхнеться доля!

Хлопець проговорив до мулата:

– Ви у той бiк пливете?

– Га? Що? Що таке? – стрепенувся спросоння мулат. Звiв угору голову i, побачивши над собою хлопця, спитав: – Тобi води? Ми кухлями не продаємо! Лише мiхами!

– Я не про воду! Ви пливете он туди?

– А тобi що?

– А менi туди треба! – i показав рукою до Зеленого базару.

– Пливемо туди! Але людей ми не возимо.

– Я плачу фалс! Менi дуже треба!

Мулат довго чухав потилицю, зрештою вирiшив:

– Прийдуть мої хлопцi – й тодi попливемо.

Алi перебрався в широкий, товстопузий човен i примостивсь у щiлину мiж бурдюками.

Йому все ще хотiлося їсти i вiн не змiг втриматись, щоб не витягти смужку сушеної динi. Але їсти одному в присутностi iншої людини вiн не мiг – Алi знав, яка то мука i образа, коди хтось їсть, а тебе не пригощає! Вiн витяг ще смужечку динi i подав мулатовi.

– Пригощайся, дядечку!

– А ти щедрий! – I той простягнув коричневу вузлувату руку, наче вирiзьблену iз старого горiхового корiння, на яку наклали рибальську сiтку, так випирались з-пiд шкiри судини.

Алi ще витяг залишки родзинок, може, з пiвтори дюжини дрiбних зморщених ягiд. Роздiлив на долонi порiвну. Одну частку схопив у пучку та в рота, а другу переклав у мозолясту долоню мулата.

Повернулися носiї-здорованi i поставили на мiсце порожнi корчаги.

Був час повного припливу, i тому молодий мулат з курдом схопилися за весла й вдарили ними по каламутно-зеленiй водi. I човен бадьоро поспiшив уперед, б'ючись iз плюскотом крутими боками об дрiбну хвилю.

• Предыдущая
• 26/102
• Следующая