Лірникові думи - Руданський Степан Васильевич - Страница 7
- Предыдущая
- 7/25
- Следующая
Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:
7
XIX
Сонце встало, засіяло,
Єва пробудилась,
Пішла, стала під-рікою,
Як годиться, вмилась.
Вмилась, перейшла місточок,
Вийшла на дорогу
І ходила меж садами,
І молилась богу.
І поглянула наліво,
Де вогонь палився:
Цілий сад там в золотії
Яблучка облився.
Стала думати-гадати,
Як би їх достати,-
Коли слухає: до неї
Хтось почав казати:
«Не журися, молодице!
Хто устане зрання,
Тому з саду можна дати
Яблук на снідання!»
І до неї пара яблук
Золотих скотилась.-
Єва взяла, скуштувала -
Ніби похмелилась.
Тут і муж десь показався,
З нею поділився.
Розжували і ковтають,
Аж бог появився.
Ніщо діяти! ковтати!
Єві теє вдалось.
А Адаму в самім горлі
Яблуко осталось.
І про теє, що осталось,
Люде добре знають,
Бо всі мають знак на горлі,
Лиш жінки не мають.
XX
Согрішив Адам невинний,
Єва согрішила,
Но всему змія виною:
Змія підкусила.
І вона ще була в раю,
Як господь з'явився,
І на нюю, на лукаву,
Перший гнів ізлився.
Кругом саду із канави
Полум'я піднялось,
Підійнялось і, як море,
По саду розлялось.
І зайнявся сад нещасний,
І не угасає,
І вогонь, той мир хрещений
Пеклом називає ...
Там навік змія палиться
І палитись буде,
І із нею всі чортяки
І грішнії люде.
Незабаром відімкнулась
І північна брама,
І промовив бог до Єви -
Єви і Адама:
«А ви, люде, не хотіли
В раю шануватись:
Тепер мусите сльозами
Хліба дороблятись».
І дає господь насіння,
Заступ, дві лопати,
І зачав Адама й Єву
З раю виганяти.
Вийшли з раю бідні люде
І сльозами вмились:
Вони чули, як за ними
Брами зачинились.
XXI
Виміняв за шило швайку!
Нічого діяти,-
Давай заступ і лопату,
Треба працювати!
І працює, і горює
Адам серед поля,
Та не просить, щоби в поміч
Стала божа воля.
А диявол тому й радий:
Що Адам скопає-
То він за ніч вверх травою
Поперевертає.
І працює, і горює,
А все зиску мало.
Далі видить: кепське діло!
Силоньки не стало.
Болять крижі, болять руки,
Голова не може,-
I сказав він, іздихнувши:
«Поможи мні, боже!»
І поміг господь небесний
Поле іскопати.
І узяв Адам насіння,
І став засівати.
І засіяв, і волочить,
Із-під шкури пнеться.
А чорт ззаду на бороні
Сидить та сміється.
Аж тихенько з обротею
Ангел появився:
Схватив чорта - і в минуті
З него кінь зробився.
І запріг Адам коняку,
І став волочити,
І за роміч за велику
Господа хвалити.
XXII
От уже Адам із Євой
Кілька літ прожили,
Позабули свої жалі,
Землю полюбили.
А тим часом дав бог діти,
Сини хліб збирали,
Дочки вдома коло мами
Шили, вишивали,
Тілько жити, поживати
Та богу молитись.
Аж тут раптом на Адама
Тра біді звалитись!
Була осінь, і зачали
Дощики спадати,
І поїхали два сина
Сіно забирати.
І зачали меж собою
Очередуватись;
Кому сіно подавати,
А кому остатись.
І сварилися, і бились,
Далі вила взяли
І в півночі помеж очі
Вилами совали.
І брат брата взяв на вила...
Ллється кров рікою!
І господь підняв їх внебо
Правою рукою.
І місяцем стали браття,
І пішли по небу,
І ще досі в небі світять
Людям на потребу.
І тепер на місяць гляньте:
(Дивна божа сила!)
На нім видно як два брати
Взялися за вила.
7
- Предыдущая
- 7/25
- Следующая
