Шалене танго: істеричний роман - Фабіцька Йоанна - Страница 36

• Предыдущая
• 36/44
• Следующая

— Спокійно, база, все під контролем. — Ципріян ляснув себе по лобі й скорчив блазенську міну.

Ядзя не любила, коли він так поводився, та цього разу засміялася, бо бачила, що він не панує над ситуацією. Двомісна машина ніяк не хотіла виконувати функції родинного авто й відвезти їх далеко, кудись на сільський пікнік. Був сонячний, холодний ранок, сонце ховалося за легенькими хмарками, поблизькі дерева вкривала паморозь. Усе виглядало казково навіть посеред буднів мало романтичного, сповненого вихлопних газів, міста. Та все ж було в цьому щось незвичайне. Обіцянка незвіданої насолоди, якогось свята. І хоча Ядзя із Ципріяном завзято сварилися, вирішуючи, хто з них поїде в багажнику, їх охоплювало радісне збудження. Два останні дні перед черговим виступом вони мали провести утрьох у якомусь таємничому місці, назви якого Ципріян не хотів їм відкрити за жодні скарби світу. Нарешті вмостилися і «Мазда» рушила. Ядзя востаннє глянула на подвір’я й підвела голову до своєї мансарди. Поверхом нижче у вікні майнула знайома постать, котра причаїлася за фіранкою. Тінь рвучко відступила, і щось, мабуть, упало з підвіконня, бо навіть сюди долетів звук розбитого скла.

Ядзя здригнулася. Неспокій затьмарив день, котрий так гарно почався. Глибоко в серці вона відчула страх, і її знову охопило незрозуміле почуття провини.

Через годину, бажаючи уникнути корків на кожному перехресті та їзди поміж «тірів», вони звернули праворуч і помчали розбитими бічними дорогами, мало не гублячи коліс.

— Якби ми збивали кожну курку, собаку й кота, котрі вибігають на дорогу перед машиною, то могли б відкрити ресторан з китайським хавчиком, — зауважив Гуцьо, коли Ципріян укотре виконував карколомний маневр, який загрожував солідним штрафом. Від тієї історії з Мануелем він у кожному зустрічному півневі вбачав утілення власного предка, усвідомлюючи, проте, що так починається параноя. Ядзю поступово полишило внутрішнє напруження, викликане ранковим випадком, а коли вони зупинилися випити кави в якомусь придорожньому барі з часів ПНР, то навіть перестала дратуватися, що одягла стрінги. Перед тим, як вони увійшли досередини, Гуцьо спинився й тицьнув пальцем на намазюканий під вивіскою кав’ярні напис, і запитав:

— А що це значить?

— Е-е-е…

— Те, що місцеве населення просто… любить життя. — Не розгубився Ципріян.

І вони з Ядзею розреготалися, як божевільні, не могли зупинитися навіть тоді, коли розгнівана офіціантка стала біля них, чекаючи на замовлення. Гуцьо зі сльозами на очах питав чимраз настирливіше: «Ну що в цьому такого смішного?!». Але чим довше він розлигував, тим сильніші напади реготу охоплювали дорослих. Бо під табличкою «Прохолодні напої. Алко» хтось доповнив пропозицію, дописавши: «Оралко & Аналко».

На дорогу, що вела на Сувалки, вони виїхали в чудовому настрої, Гуця вдалося задобрити фруктовим желе зі збитими вершками в огидному пластиковому стаканчику. Легенький вітерець розігнав хмари, а Ципріян, як і належить справжньому самцеві, безупину плів Ядзі небилиці. Робив він це настільки симпатично, іронізуючи над собою, що вона не образилася й навіть розпружилася, слухаючи сентиментальні хіти Берта Бакарака. У той же час, вона не могла пригадати, щоб якась жінка не розчулилася від «This Guy’s in Love with You» або «Close to You». І коли їм стало зовсім добре, вони, немов у романтичній комедії, (він, вона, дитина й усе закінчується хеппі-ендом) увімкнули собі, щоб отямитися, «I’ll Never Fall in Love Again».

Проте з кожною хвилиною Ципріян виглядав усе стривоженішим і, нарешті, за шістнадцять кілометрів до Августова зупинив машину.

— Мабуть, я закурю.

— Ти ж кинув! — озвалася Ядзя, підозріливо глянувши на нього. Йому вочевидь щось муляло. Як упертий шматочок огірка, приклеєний до стравоходу: ані перетравити, ані виригати.

І гарний настрій чорти вхопили, бо Ядзя була влаштована так, що коли чоловік тільки підвищував на неї голос, вона негайно казилася і, перш ніж винуватець устигав щось утямити, вона в бойовому обладунку кидалася на нього зі списом.

— Ти мені не фиркай, добре? Не фиркай, бо як я тобі зараз фиркну, то в тебе порцеляновий лак із твоїх гарненьких зубів пообсипається. Що з вами діється, мужики? Варто про когось подумати, що він нормальний, то він тобі відразу все перегівнякає! Фиркати він мені тут буде! — Ядзя стусонула ногою шину й подалася в кущі випісяти всю злість.

Ципріян був добряче спантеличений. Його аж тіпало від обурення. Прекрасно! Вони ще навіть не цілувалися, а вона йому вже сцени влаштовує!

— Жінки просто такі вже є, — пояснив йому Густав і додав, утішаючи: «Звикнеш!».

Але Ципріян не хотів звикати, бо єдине, що він ненавидів, були істерички. З такими ніколи нічого не відомо. Начебто все чудово, гарно, приємно… Пестиш таку, стараєшся, вона стогне, звивається, ніби покроплена лимонним соком устриця. Відчуваєш, що от-от кінчить, і ти, нарешті, отримаєш нагороду за свою працьовитість, а вона раптом вибухає плачем так, що оргазм утікає тобі під самі яйця й хочеться зав’язати собі член вузлом.

Ципріян утомився від власних коників, а тут ще ця викомарюється, аж гей. Невідомо, що їй на думку спаде. Не виходить з тих кущів і не виходить… Може, образилася на смерть, і тепер повертається до Варшави пішки через ліс? Ще нападе на неї який-небудь збочений грибник, уб’є, не доведи Господи… а йому доведеться всиновити Гуця. О ні!

— Ядзя-а-а… бо мене лісові німфи зачарують!

— …

— Ядзька, повертайся, чорт забирай, бо я цюняти хочу, а машину не можна залишати!

— Повернулася моя русалка… на сказ хвора. — Ципріян ніжно повибирав з її волосся гілочки, коли Ядзя нарешті виринула з гущавини. — Чого ти так нервуєш? Господи, ну й характер у тебе…

— Паскудний, — підказав Гуцьо і, побачивши вираз маминого обличчя, швидко додав, виправдовуючись: «Ну, що? Ти ж сама завжди так кажеш».

— От бачиш. — Ципріян меланхолійно усміхнувся. — Чужі люди бувають нещирі, а свої завжди правду скажуть.

Ядзя засміялася й витягла з торбинки пачку легких дамських сигарет «Davidoff», які завжди носила із собою для подруг, котрі смалили. Ципріян витягнув одну, закурив, скривився й відразу переломив навпіл.

— Мушу тобі відразу сказати… — почав було він і зім’яв у спітнілих долонях наступну сигарету.

— То я погуляю. — Гуцьо, тямуща дитина, збагнувши, що заноситься на серйозну розмову, почав вилазити на невисоку сосонку.

Ядзя мовчки чекала. Простягнула йому свою наполовину спорожнілу пачку. Та-а-ак… от і настав момент, коли мужик заговорив. Спершу неможливо дочекатися, але коли нарешті до цього доходить, раптом усе перестає здаватися приємним. Коротко кажучи, Ядзя могла зараз дізнатися, що Ципріян:

а) має четверту дружину й разом з нею виховує трійнят, старших за нього на двадцять років;

б) це саме той серійний убивця англійських селян, якого розшукує Інтерпол;

в) мріє збільшити бюст до розмірів Памели Андерсон;

г) колишній ксьондз-розстрига.

Перш ніж вона встигла вибрати найприйнятніший для себе варіант, почула:

— Ми їдемо до мене додому.

— Я й не знала, що в тебе десь тут є вілла… що ж, гаразд, ти огидний буржуй, але це не причина так переживати.

— Ми їдемо до мого рідного дому, туди, де я народився й виріс… — Ципріян нервово потирав руки, аж пальці тріщали.

— Але… я думала, ти з Варшави, тобто, читала, як ти розповідав у якомусь інтерв’ю про родину з діда-прадіда. Що вони в повстанні брали участь.

— Я брехав. — Ципріян зітхнув і глянув Ядзі в очі. — Просто вигадав собі ефектну історію для медій кілька років тому. Зірка не може зрости у якійсь занюханій провінції, де єдиною розвагою було підглядати, як ксьондз ходить до нужника. Знаєш, що я зробив з першими заробленими бабками? Надіслав їх батькам, щоб зробили собі, нарешті, удома туалет. Усе дитинство в мене взимку мерзла дупа. А потім, коли до нас приходили однокласники, я постійно переживав, щоб їм бува, не захотілося відлити. Так стидався, розумієш? Хіба медіям потрібна така зірка? Довелося створити собі нову біографію… Але раптом я затужив за цим усім. Гадки не маю, чому. Так само, як не відаю, якого лиха везу туди тебе…

• Предыдущая
• 36/44
• Следующая