Шмагія - Олди Генри Лайон - Страница 44
- Предыдущая
- 44/73
- Следующая
Якось вони гралися разом у саду й засперечалися.
– Давай у големчиків грати! – запропонував юний Фарт. – Б’юся об заклад, мій твого поборе!
Мет наморщив чоло. Подумав. Наморщив знову й подумав ще разок.
– Не поборе, – впевнено повідомив він нарешті.
– Давай!
– Давай.
Обоє ретельно взялися до справи. На той момент, коли Мет зліпив свого глиняного виродка, у Фарта було готове невеличке військо. Глиняні та піщані чоловічки завмерли стрункими рядами, готові рушити в атаку на самотню кострубату фігурку.
І загримів бій!
За чверть години Фарт мало не плакав, дивлячись на решт-ки війська, що кволо ворушилися; над ними підносилася покручена фігурка воїна-одинака. У Метового голема була відірвана рука, голова теліпалася на тьмяній травинці, але він стояв!
– Я йому кістяк зробив. Із гілочок, – повчально повідомив Мет, нітрохи не знущаючись із приятеля, що потерпів такий крах. – А твої без кістячків. Ось і розвалилися. А ще я всю ману на одного витратив. Він і вийшов сильніший. Зрозумів?
Урок не минув марно. Назавтра поле бою залишилося за Фартом. Але звідтоді він часто звертався до друга за порадою: як краще зробити те? А це? Чому? І Мет, як завжди подумавши, серйозно, як дорослий, пояснював: як і чому. Йому куди легше було пояснити, аніж зробити самому. А Фарту, людині дії, – саме навпаки. Що й казати, разом друзі складали чудову пару.
У дев’ять років Фортунат Цвях уперше побачив вільного демона. А також – венатора за роботою. Того дня місто наповнила щуряча зграя чуток: із приватної лабораторії Атріда Харизматика втік небезпечний інфернал. Чуткам особливого значення не надали: у лабораторії Харизматика завше щось траплялося. Однак насправді всі ці «жахливі події з катастрофічними наслідками» частіше завершувалися пшиком.
Фортунат дерся через паркан у сад Кручеків – і побачив демона.
Демон нагадував величезну купу фіолетового гною. Гній лиснів і трусився, мов холодець. Купа здіймалася біля протилежної стіни саду, з неї раз у раз витикалися мерехтливі щупальця, нишпорили навколо. Як демон потрапив у сад, залишалося загадкою. Хлопчиська охопила цікавість, – солодка, гостра, до тремтіння в колінах. Він сидів верхи на паркані й дивився. А демон не дивився, бо очей у нього не було.
– Ховайся! – прошипіли з заростей. – Помітить!
Зрозуміло, це був Матіас: товстун витріщався на жахливого гостя з-за кущів пахучого ясмину. Вчинити за порадою друга Фортунат не встиг. Наступної миті з-за рогу вилетів фокстер’єр Шумка й із розпачливим гавкотом кинувся на демона. Фокстер’єри – вони взагалі розпачливі. Це Шумку й погубило. Стрілою вдарив гнучкий відросток. Злетів і обірвався смертний вереск пса. Демон наколов Шумку на щупальце, як гурман фрикадель – на виделку. Гній розкрився пащекою, відкусив половину здобичі. Хлопчиська застигли, вражені трагедією. Це їх і врятувало – інфернал відстежував будь-який рух навколо.
І тут на паркані, поруч із Фортунатом, який кусав губи, з’явився чоловік. Малий на зріст, худорлявий, куртка з зам-ші недбало розхристана. На шиї – срібний ланцюг із круглим амулетом. Мовчки й зосереджено чоловік почав діяти. З рукавів куртки вилетіла жменя полум’яних голок різної довжини, застромилась у землю навколо інфернала. Гній вибухнув серією звуків, ніби закаркав, але запізно. Чоловік на паркані страшно загув – голос ішов, начебто з діжки – й стрімко накреслив у повітрі мудру закарлюку. Інфернал дрібно затремтів, демон став швидко всихати, сходити огидним смородом. Він намагався вирватися, але голки сичали, бризкали іскрами, й незабаром на землі шкварчала, немов яєчня на пательні, калюжка смердючої рідини.
– Уже безпечно. Можете підійти, – мисливець зістрибнув у сад. – Тільки не торкайтеся.
Коли хлопчиська обережно наблизилися, він додав зі смутком:
– Собаки шкода.
– Шкода… – хлюпнув носом Матіас.
А Фортунат захоплено дивився на мисливця. Тепер він точно знав, ким стане, коли виросте.
– А чому він такий… Чому злий? – запитав Матіас.
– Демон, – сплюнув крізь зуби мисливець. – Вони всі такі.
– Чому?
Мисливець знизав плечима й обернувся до хазяїв, що бігли з дому.
– Я довідаюся, чому, – тихо пробурмотів собі під ніс Матіас Кручек. Ніби клятву дав.
Свого першого демона Фотрунат Цвях викликав у тринадцять років. На третій рік навчання у венатора Гарпагона Понурого. Згадувати про той випадок Цвях не любив.
Учитель Фортуната повністю виправдовував ім’я та прізвисько, однак школу в Гарпагона юний Цвях пройшов гарну. Обоє були практиками до кінчиків нігтів, а це, погодьтеся, зближує. Тож коли Фортунату виповнилося двадцять сім, з воріт садиби Гарпагона Понурого вийшов, щоб більше не повертатися, аж ніяк не юнак блідий із поглядом палким. А зовсім навпаки: молодий, але досвідчений мисливець із залізною хваткою, що навчився приховувати щиру суть під іронічно-богемною личиною. Личина вже почала приростати. Незабаром вона зіллється зі справжнім «я» Фортуната Цвяха, стане його невід’ємною часткою.
Услід учневі з-за чавунних ґрат довго дивився Гарпагон Понурий. Він бачив у молодикові, що віддалявся, себе. Років сорок тому… На губах Гарпагона блукала сумна посмішка, якої раніше ніхто не бачив на його обличчі. Демонам Понурий посміхався зовсім інакше, а на людях не посміхався зовсім.
На службу Цвях влаштовуватися не побажав, зробився вільним венатором за наймом. У цьому він наслідував учителя. А вільний від замовлень час із задоволенням проводив у товаристві щирого друга Матіаса, вислуховуючи неймовірні, але переконливі теорії Кручека та найчастіше допомагаючи перевіряти їх на практиці. Згодом Фортунат піддався на умовляння колег і дав згоду вести в Універмазі практикум з приборкання. На той час він уже придбав особисту Подобу та іноді користувався ним із навчальною метою. Ось він я, добродії студіозуси, демон у плоті.
Звольте приборкати!
Більшість студентів згадували про практикум, здригаючись.
На весіллі Матіаса Кручека мисливець Фортунат Цвях був одним із найбажаніших і дорогих гостей. І він же перший запідозрив недобре. За три дні по весіллі, коли дав другові змогу насолодитися першими принадами родинного життя, Цвях усамітнився з Матіасом і повідомив йому про свої підозри. З молодою дружиною Матіаса не все гаразд. Ні, не в тому розумінні! Але, здається, в доступному для огляду майбутньому їй загрожує нещастя. Він, звичайно, не фахівець, це не його галузь, але краще б перевірити. Викликані астролог і ясновидець-люміносернер підтвердили побоювання мисливця. Приблизно за рік юній Агнесі загрожувало лихо. Досить імовірно – зі смертельним фіналом. Пологи?! Важко сказати. Чи можна запобігти? Уникнути?! Теоретично можна, але… Шансів не надто багато.
Розгалуження є. Шкода, гаданець доброго результату слабшав і його було важко розгледіти.
Агнес вирішили нічого не говорити. У відповідь на запитання, навіщо приходили астролог із ясновидцем, відскіпалися якимись пристойними дурницями. А Матіас не просто змарнів. Він нагадував… – добре якщо засудженого на смерть! Швидше – жертву страти, яка звершилися. Квітучий молодожон перетворився на живого мерця. «Прокляття! Треба було мовчати! – кляв себе Фортунат. – Мовчати? А якщо Агнесу вдасться врятувати?! Якби я промовчав, сховався в кущах…»
– Час іще є. Ми обов’язково щось придумаємо! – намагався він підбадьорити друга. – Ти ж у нас голова, теоретик, Нижня Мама тебе забери! Ось і думай. Думай! Нема чого шмарклі розпускати!
До кінця тижня Матіаса нарешті допекло. Він, як божевільний, занурився в розрахунки й теоретичні виклади. Бігав до консультантів, палив, не жаліючи, ману на сеанси прямого зв’язку з фахівцями, що жили далеко. Робочий стіл заповнили купи пергаментів із графіками, формулами та плутаними з першого погляду викладами. За два місяці Кручек знайшов вихід! Фортунат, на свій сором, не зрозумів до кінця ідеї друга, але був упевнений: цей розумник не помиляється. Обряд провели ретельно, силами двох медикусів, репелльсіністра й волхва-аччендарія, у присутності знайомого Цвяхові астролога. Усі були задоволені результатом.
- Предыдущая
- 44/73
- Следующая
