Шмагія - Олди Генри Лайон - Страница 45

• Предыдущая
• 45/73
• Следующая

Лише астролог полишив дім Кручеків у глибокій задумі.

За вісім місяців Агнеса народила хлопчика. Пологи пройшли успішно, без розривів і ускладнень. Дитина була здорова, мати на третій день устала з ліжка. Матіас сяяв від щастя. А ще за три місяці Агнеса злягла. Лікар і маг-медикус хором констатували грудну гарячку. Зусилля обох виявилися марними: бідолашна мати згоріла буквально за три дні. «Долю не обдуриш», – незрозуміло кинув Матіас Кручек, коли вони поверталися зі цвинтаря. Лив дощ, і краплі води стікали по щоках.

Фортунат Цвях добре запам’ятав цю фразу.

По смерті дружини Матіас знайшов сили, щоб себе опанувати. Він узявся виховувати сина, шукав у цьому порятунок від горя. Скоротив кількість лекцій, а від роботи з факультативами зовсім відмовився. Ректор, у минулому – відомий медикус, виявив розуміння, дозволив доцентові Кручеку внести істотні зміни в навчальні плани.

Син – це серйозно.

Маленький Ясик ріс паливодою. Але особливо любив бути присутнім при вчених диспутах, які нерідко точилися у батьковій вітальні. Сидів, слухав, як дорослий. Іноді робив загадкові паси, досить схожі на ті, що використовуються у Високій Науці. З дітьми таке буває. Мавпочки…

– Підросте, візьму хлопця в учні! – сміявся Фортунат, підливаючи вина в келихи. – А ти його в теорії підтягнеш. Такого мага виростимо – всі заздритимуть!

Матіас ніяково посміхався, ховаючи обличчя. Віддати Ясика в науку другові?

Звісно!

З такими вчителями хлопчик далеко піде.

З п’яти років Ясик почав брати в диспутах активнішу участь. Час від часу включався в розмову дорослих, намагаючись пояснити, показати, «як правильно», навчити. До витівок маляти ставилися поблажливо. Якщо дім Кручеків наскрізь просочений магією та Високою Наукою – чого чекати від хлопчика? У шість років батько відвів сина, який цілу дорогу стрибав, мов гірське цапеня, до мага-артифекса. Щоб експерт визначив потенціал хлопчика: здібності до магії, рівень мани та її структуру. До шести років робити це марно: дитяча мана непостійна, тимчасові сплески й піки чергуються з тимчасовими ж провалами та спадами. Навіть у спокійному стані дитячий тремор мани не дає змоги отримати скільки-небудь достовірний результат. Зате в шість – саме час визначатися.

Того дня доцент Кручек отримав другий після смерті дружини удар Долі.

«Мені дуже шкода засмучувати вас, майстре Матіас. У вашого сина злам. „Захворювання лжеманою“. Це невигойно. Він ніколи не зможе стати магом або хоча б чаклуном. Вибачте».

Овал Небес разверзся над головою Матіаса Кручека.

– Чи не соромно вам, пане! Ви заговорили майстра Андреа на смерть!

Ось так. Перервали на найцікавішому місці. І хто?

Тихенька Цетинка.

– Не встиг хворий до тями прийти – набігли! Катують, мучать… І батечко мій, і ви, пане! Ні відпочити, ні попоїсти людині…

– Здаюся! – жартівливо підняв руки Фортунат Цвях, капітулюючи перед натиском дівиці. – Решту, колего, я розповім пізніше. Все одно мені зараз бажано перевірити один здогад, – венатор задкував до дверей під недвозначним поглядом Цетинки. – Не прощаюся, до вечора обов’язково зазирну. Відпочивайте, набирайтеся сили…

Цетинка несхвально гмикнула вслід магові. Потім обернулася до Мускулюса й відразу розцвіла.

– Розтерзали вони вас, майстре Андреа! Я й батечка лаяла, і вояків ваших лаяла, щоб не лізли… А цей повз мене – шасть! Ну, я терпіла-терпіла…

Найтихіша Цетинка вичитує власному батькові, Леонарду Швелеру?! Уява відмовлялася малювати таку сцену. Але припущення, що дівчина бреше, було ще неправдоподібніше.

– Дякую, люба Цетинко. Мені значно краще.

– Краще йому! Ні сніданку, ні обіду…

– Ви маєте рацію, голубонько. Я голодний, як вовк. Зараз одягнуся…

– Одягнеться він! Ось тільки встаньте, я сама вас уб’ю! Лежіть, набирайтеся сили. Мені по їжу збігати – хвилина…

Двері зачинилися. Лише п’яти дівиці дрібно простукотіли сходами. Дарма що кривенька! Мускулюс трішки подумав про барабанний дріб і його різновиди – наприклад, дріб копит кентавра добряче відрізнявся від стукоту п’ят чарівної панянки! – після чого, позіхаючи, виявив: вікно в кімнаті відчинене. Видимо, милосердна господиня вирішила, що «хворому» корисне свіже повітря. Атож, найсвіжіше! У Фарбівній Слободі!

Надворі, під вікном, сварилися.

Малефік вибрався з ліжка. Обережно, намагаючись залишитися непоміченим, визирнув.

– …приховуєш! Ти мені брехав увесь цей час!

– Я тобі не брехав. Просто не все розповідав.

– Я заради тебе… А ти!

Видимо, сьогодні в Ятриці був особливий день. Пік бабиного літа. Коли, виходить, у передчутті зими молодиці звіріють, зриваються з ланцюга та відриваються на чоловіках. Під вікном провінційна відьма Меліс Лімісдейл давала прочухана столичному венатору Фортунату Цвяху, повному магові вищої кваліфікації.

– Менше знаєш – краще спиш, Меллі. Якщо б тебе, не приведи Нижня Мамо, пригорнули, ти б їм, як на блюдечку…

– Я?! Ти мені не віриш?! Боїшся – донесу?

– Не в цьому справа…

– Після всього?! Сором! Як у тебе язик повернувся?!

– Ти не знаєш, що таке Нагляд Сімох. І радій, що не знаєш. Там залізо розколюють.

– А чого ти мене п’ять років навчав?! Чи ти… ти… тільки вдавав?! Недоїдки з панського столу кидав?! А я, дурна…

Відьма була на межі істерики. Чаклун поспівчував «напарникові»: Цвях правий, про що б там не йшла мова. Нема такої відьми, щоб змогла закритися від профосів Нагляду Сімох. Але, мабуть, якби пояснив химерній, ображеній жінці…

– Вибач, Меллі. Мені треба йти.

– Іди! Щоб очі мої більше тебе не бачили!

Венатор не знайшов слів для відповіді, махнув рукою та швидко покрокував геть із двору. Зараз витончений маг-кавалер нагадував ображеного в найкращих почуттях бовдура-чоловіка, якого до дірок запиляла сварлива дружина. Якщо Мускулюс недавно й хотів оженитися, то зараз чітко зрозумів: ця думка відвідувала його в маренні.

На сходах почулися кроки.

Легенькі, знайомі. Затишні.

Чоловіки легковажні та непостійні – він знову схотів оженитися, причому без зволікання, й рибкою пірнув назад у постіль, накрився ковдрою. Відчував себе пустуном-хлопчиськом, і це було чудове, дитяче задоволення. Що ж до відьми з венатором – любі сваряться, тільки чухаються. Помиряться, нікуди не подінуться. Цікаво, яку таємницю приховав від своєї відьмочки Цвях, чого вона так роздратувалася? Таємниць у красеня не бракує. Існує безліч людей, котрі бажають ці таємниці вивідати.

Без відриву від основної, зрозуміло, роботи.

– А ось і я, майстре Андреа! Зараз годувати вас будемо!

Цетинка протиснулася в двері з величезною таріллю, що виконувала роль таці. Парували, притискаючись боками одне до одного, різноманітні горщички, чашечки й мисочки. На жаль, запахи їстівного, завдяки відкритому вікну, майже розчинялися в панівних фарбувально-шкіряних ароматах.

У стражденного потекла слинка й заклало носа.

Дівиця квочкою заквоктала навколо «хворого», розставляючи посуд, підбиваючи подушку й підтикаючи ковдру. Далі вона рішуче взялася годувати Мускулюса з ложечки. Слабкі спроби опору й прояви самостійності були відразу припинені. Андре влаштувався в ліжку та ковтав протертий супчик із курятиною, сьорбав рідку кашку, пив теплий морс, блаженно мружився, викликаючи заздрощі сивого котяри Косяка, що видерся на підвіконня, й був щасливий. Усе добре. Все просто чудово! Настільки чудово, що довго це тривати ніяк не може.

А тому, братику, поспішай насолодитися кожною миттю спокою, поки чергове лихо шукає тебе на вулицях Ятриці.

– Ще чого-небудь принести?

– Ох, голубонько! Спасибі. Нагодували досхочу.

– Ну, тоді відпочивайте. Я б із вами посиділа, але мені до матусі треба.

– Годі, Цетинко! Навіщо зі мною сидіти? Я здоровий, як віл.

– Аякже, віл! Наші шибайгололви будь-якого бугая розмовами в могилу зведуть…

• Предыдущая
• 45/73
• Следующая