Выбери любимый жанр

Шмагія - Олди Генри Лайон - Страница 59


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

59

– Почнемо, – погодились вони.

– У подальшій забаві ви брали безпосередню участь, майстре Андреа. І на власні очі бачили результати дій Долекрута. Роботу шмагії в переломленні. Якби не ви з Просперо…

Фортунат помовчав, дивлячись у вікно.

Нічна пітьма світлішала. У мерзлякуватій каламуті пурхало рожеве пір’я зорі.

– Насправді я радий провалу змови. Особисто я нічого не маю проти Його Величності. Добре, що Едвард II залишився живий. Коли ви накрили ліс «чорним днем», а майстер далекого бою Просперо зніс захист… Знаєте, з нами Долекрут не церемонився, не те що з Його Величністю. Там він діяв з примусу, а тут рвався на волю. Розумів, сволота: просто так піти йому не дадуть. Вам не гірше за мене відомо: дія чарів, крім вузько-спрямованих когерентних заклять, протилежно пропорційна квадрату відстані. Зі шмагією в її реалізованому вигляді ефект аналогічний. Ми були поруч, деманій був неабияк розгніваний ловцями…

– Що саме він зробив?

– Гадаю, скрутив наші долі в джгут. Минуле, сьогодення та майбутнє, всі варіанти відразу. Перетасував, як колоду карт. Тільки в Септімуса з Елмером він ще й спресував долю в одній точці континуума: тут і зараз. Нічиє тіло не витримало б такого насильства…

– А як же ви залишилися живі?

– Можу лише припустити. Беріть будь-який варіант, на вибір. Долекруту не вистачило сили на трьох. Точніше, на п’ятьох: атака деманія включала Ядвігу Швелер і частково – Меліс. Я встиг закритися «серпанком». Мені пощастило, якщо це можна назвати везінням. У вас є особливі версії?

– Нема. Відомості, надані мені вами та Меліс, надто обмежені.

– Дуже люб’язно з її боку…

Юнак, на якого перетворився мисливець, криво посміхнувся. Устав, заходив по кімнаті. Тихе рипіння мостин. Тихий, рипучий голос Цвяха:

– Батько деманія – наша чарівна крихітка Зізі. Це очевидно. Але візьміть до уваги: ліліпутка – шмага. Колишня шмага!

– Я в курсі. Її «захворювання лжеманою» зникло п’ять років тому. Підтвердилися ваші здогади.

– Але чому Долекрут прибрав батьківську подобу?! – мисливець передбачив наступне чаклунове запитання. – А вчора, під час бійки, намагався прийняти мою?

Фортунат на мить зупинився в задумі смикнув себе за відсутню бороду. Пальці намацали гладеньке підборіддя юнака й зісковзнули.

– Прокляття, суцільні загадки! Тут пояснень може бути кілька, а значить – жодного достовірного. Втім, відкладемо. Мене куди більше цікавить інше. Коли ми змушували деманія втручатися в долю короля, він кричав: «У мене не виходить!

Я можу навпаки…» Ця фраза не виходить у мене з голови. Що демон хотів сказати?

Танув запах гару над долями Іскорки й Тіля. Битва в домі Швелерів закінчилася без жертв. Трійця аматорів юшки так і не поласувала варивом із чорного півня відпущення…

Мускулюс зітхнув.

– Мабуть, я в змозі розтлумачити зміст репліки деманія. Але для початку вам належить знати: Янош Кручек тут, у Ятриці. І хлопець знайомий із нашим дивовижним Долекрутом.

Малефік навмисно витримав паузу, щоб помилуватися здивуванням венатора.

Але задоволення було зіпсовано: на сходах почулася важка хода Леонарда Швелера. Контрапунктом упевненим крокам господаря сходами дрібно стукотіли підбори другої людини.

* * *

– Ви дозволите?

Ввічливе запитання пасувало господареві дому, що громадився в отворі дверей, немов корові сідло. Але за дні перебування в Ятриці чаклун устиг звикнути до нового майстра Леонарда.

– Прошу. Що сталося?

– Та ось, – похмуро прогув Швелер. – Давай, йолопе, викладай…

Трохи посторонився й за комір втяг у кімнату Яноша Кручека. Вигляд у хлопця був святковий: волосся сторч, сорочка подерта, обличчя в дрібних саднах. Начебто з їжаком цілувався.

У очах – сум’яття. Хоч і намагається тримати марку, гордій.

– Прибіг удосвіта, мене збудив… Давай про якусь берегиню репетувати! Руками махає, мов той вітряк. Мало що по стінах не скаче, дурило. Я й вирішив, майстре чаклун: берегині – це ваша справа…

Швелер спритно повісив олійний ліхтар, який приніс із собою, на гак у стіні. Коли говорив, чинбар дивився аж ніяк не на чаклуна, а на Фортуната Цвяха. Оцінював, мружився. Мовляв, що за гусака майстер Андреа в дім привів уночі? Наприкінці тиради кивнув своїм думкам, відвів погляд. Чаклун – людина серйозна, казна кого не тягтиме. Коли запросив – виходить, треба. І більше гостем підкреслено не цікавився.

Янош же взагалі не звернув на Цвяха уваги.

І дарма.

– Що ж ти, стерво, дієш?! Із дому втік?! А про батька подумав?!

– Здурів, чи що?! – витріщився Кручек-молодший на «однолітка».

– Ах ти, голова твоя дубова…

Тіло й звички молодика справили таки потрібну дію: Фортунат оскаженів. Очманіла кров ударила в голову. Підскочив до Яноша та вліпив хлопцеві дзвінкого ляпаса. Янош похитнувся, мало не впав, але встояв і у відповідь зацідив мисливцеві на демонів кулаком по пиці, роз’юшив носа. Неабияка зчинилася б бійка, якби майстер Леонард і майстер Андреа, відомі миротворці, не поквапилися скрутити «підопічних». Немов за домовленістю, двоє здорованів зігнули сухорлявих бійців у баранячий ріг, дали їм чосу й розтягли по кутках.

– Пустіть! Я цьому пацюкові зараз пшона натовчу!

– Пустіть, колего! Поговори мені, шмаркачу! Батько тебе вдома паском…

Обоє рвалися й далі з’ясовувати стосунки. Однак трапляється часом, коли тілесна сила вирішує результат. Вирватися ні магові, ані шмагу не вдалося.

– Та хто ти такий, сам пацюк білобрисий?!

– Паском! По дупі! Щоб кров пішла!

– Заткни пельку! Ще раз батька мого згадаєш…

І тут Фортунат раптом заспокоївся.

– Колего, зробіть ласку, перестаньте крутити мені руки. Все, проїхали. Я хочу дістати хустку – у мене з носа кров тече. Добряче врізав, шмаркач… Навчився в мандрах…

Мускулюс відпустив венатора. Той сів, закинув голову та заходився витирати кров батистовою хусточкою, витягнутою з кишені.

– Холодненької б… водички… Янеку, збігай до колодязя!

– Мене звідки знаєш, бельбасе? – підозріливо поцікавився Янош. Але вириватися перестав. Войовничий запал згас. На щоці хлопця, приголубленій Цвяхом, розпливалася багряна пляма: від вилиці до підборіддя. Такий собі однобічний сором’язливий рум’янець.

– Запитання тут ми ставимо! – відповів за мисливця Мускулюс, насилу стримуючи регіт. – Ти, здається, хотів поділитися новинами?

– При цьому гадові не буду! – набурмосився Янош.

– Будеш, парубче. Ще й як будеш. Цей гад… Кгм… Цей добрий отрок, – чаклун згадав манеру лейб-малефактора Нексуса та іронічно скосив око на Цвяха, – мій напарник. Зважаючи на наслідки, ви з ним квити. Майстре Леонарде, зробіть ласку, відпустіть юного нахабу. Інакше йому буде складно каятися.

Швелер розтис ведмежі обійми. Показав хлопцеві величезного кулака: гляди, мовляв, у мене! Другий стілець відчайдушно зарипів під кожум’якою. Янош зітхнув на повні груди, як перед стрибком із кручі в річку. Хлопець змінився: зібраний, жорский. Діловито пригладив волосся, обсмикав сорочку.

У погляді більше не чаїлося панічного жаху. Немов з’явився на доповідь із важливим повідомленням.

– Я її зустрів днів десять тому. В лісі.

* * *

Він утік не з дому. Втік від жалощів і співчуття.

Рай, схожий на пекло. З дитинства, з того дня, коли дорослі дурні вигадали для себе, що найзвичайнісінький маленький Янек – якийсь особливий. Запопадливий, вологий батьків погляд. Підбадьорливі жарти дядька Фарта. Розчулення слуг, які так тішилися витівками недоумкуватого. Терпіння батькових колег. Байдужа покірливість, із якою вони вислуховували хворого хлопчика. Захват друзів, який з віком обертався позіханням. Нудьга плямувала обличчя вчорашніх товаришів по іграх. І найжахливіше: присяга батька та дядька Фарта. Вони гадали, Янек – дитя. Гадали, він нічого не розуміє. Не бачить, як та присяга спалює обох день у день, рік за роком. Дорослі дурні, яких він так любив.

59

Вы читаете книгу


Олди Генри Лайон - Шмагія Шмагія
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело