Шмагія - Олди Генри Лайон - Страница 60

• Предыдущая
• 60/73
• Следующая

Найбільше на світі Янош Кручек боявся, що близькі йому люди одного разу доможуться успіху.

Вилікують.

Випалять розжареним залізом осердя, залишать дерево сохнути на косогорі.

Учитель, схований у парубійкові, навчав не тільки однолітків чи випадкових зустрічних. Цей учитель-невидимка помалу перекроював Кручека-молодшого на свій лад. Визирав із очей, що ставали в такий момент потойбічними, стримував серце в хвилини страху. Відводив руку в мить удару – або, навпаки, бив без зволікання, не по-дитячому жорстоко й точно.

Шляхи прийняли втікача, розкрили курні обійми. За місяць до дня народження, коли йому мало сповнитися чотирнадцять, Янош зібрав дорожню торбину й полишив столицю. Він розумів, що з батьковими можливостями відшукати заблуканого сина – нікчемна справа. Він розумів, що батько не шукатиме. І був вдячний доцентові Матіасу. Вирощений у статку, хлопець легко прийняв убогість. Погляди перехожих були позбавлені жалощів. Однолітки билися або спонукали до бійки, але не співчували. Товсті тітки біля воріт будинків подавали шматок хліба або гнали геть, але не тягли за спиною: «Бідолашна дитинка…» І – ніякої присяги врятувати, вилікувати, обкраяти за знайомими лекалами.

Він був щасливий.

Діти на вулицях легко відгукувалися на заклик до гри. Він знав, як змусити цвісти мертву сливу зимового дня. Він умів викликати фей, танцюючи з крилатими пустунками сарабанду. Він перетворював замазур на красунь, а шмаркачів – на витончених кавалерів. Ліхтарі-сонця горіли у гіллі. Кольорові стрічки вставали з трави, розпускаючись жоржинами та трояндами. Стрічки гойдалися зміями, виспівуючи сирвенти й ле. Гарбуз робився каретою, миші – білими рисаками, доньки шевців ставали принцесами, засинаючи в кришталевій труні від чужої підступності, й поспішав до них відважний принц – онук мірошника з Гнилояр’я.

Він бачив усе це, бо все було саме так.

Діти бачили, бо вірили йому.

Потім дітей забирали батьки. Підозріливі, люблячі, турботливі тата й мами. Дорослі не вірили, якщо не могли помацати руками. А пояснення Яноша їх смішили чи дратували. Його гнали, й він ішов далі. Сміючись, розмахуючи руками, пританцьовуючи. Він знав силу своїх чарів, не засмучуючись через загальну сліпоту. Він бачив, як за його спиною феї тануть рожевим димком, квіти сливи – блакитнуватим, гарбуз-карета – жовтим, і різнобарвний дим струмує до неба. Всотується до решти. Ну й добре.

Він – учитель. Учитель уміє не тільки навчити, але й піти вчасно.

На жаль, хробак підточував серцевину, врятовану від присяги двох магів. Янош погано розумів, кого шукає і навіщо. Але хробак гнав його в дорогу, навіть якщо жаліслива бабуся ладна була залишити в себе молоденького, вродливого, та – лишенько яке! – трішки схибленого бурлаку. Бабуся могла довгими зимовими вечорами вдавати, що вчиться, щоб бодай чимось прикрасити нудьгу самотності. Жива душа під боком, і добре. Бабуся плакала, коли він ішов.

За спиною в Яноша над хатиною добросердної жінки танув різнобарвний дим.

Веселка живила небо.

На початку четвертого року мандрів Кручек-молодший зустрів берегиню. Ту, котра береже. Літо панувало у Фільчиному Бору. Пряне, розгульне літо, чиїй вольниці – день та ніч, осінь на поріг. А на галявині, вкритій заростями ожинника, цвяхом, забитим у дорогу втікача, стояла дівчинка з обличчям дорослої ляльки. Донині Янош не знав: розмовляли вони, юний шмаг і берегиня, чи все трапилося якимось іншим способом. Начебто слова чіплялися за слова. Запитання – за відповідь, обіцянка – за угоду. Я допоможу тобі, сказала берегиня. Чи промовчала, що не мало особливого значення. Ти знайдеш учня. Справжнього. Де? – запитав Янош. Берегиня вказала малесенькою рукою за річку. Тут, у Ятриці. Йди і знайди. А потім згадай, що обіцяв мені.

Звідтоді Яношу іноді здавалося, що маленька берегиня сидить у нього в голові, немов на галявині в хащі. Поглядає, наслухає, вказує. Хлопець не пам’ятав, чи обіцяв він дівчинці з лакованим личком місце в своїй голові. Напевне, обіцяв. За виконання заповітного бажання. Це взагалі була дуже дивна розмова, хоча й із непростими наслідками.

Наслідки, вони завжди йдуть далеко.

До кінця.

Зустріч із Леонардом Швелером була подарунком долі. Уперше в житті Янош Кручек зрозумів, кого він шукав усі ці роки. Те, що учень годився вчителеві ледь не в діди, не мало особливого значення. До чого тут вік? Раз обоє народилися шмагами, створеними для справжніх чудес. Диво ж не помацаєш, не пристосуєш до повсякденних потреб. Не поясниш цікавому, чому так, а не інакше. Цікавий почне лаятися чи жаліти. Ну й нехай. У вільний час хлопець грався з місцевими дітлахами. Навчав дива, щедро чаклуючи для паливод і не ображаючись, коли дітлахи залишалися сліпі чи глухі до його чарів. Кожному – своє. У чашці теж не всякий побачить вигин арфи чи вишуканість хмари над дахами. Ну то й що? Чашка від цього гіршою не стане, хоч туди чаю налий, хоч води з річки.

За три дні по знайомстві зі Швелером берегиня звеліла Яношу врятувати дитину. Кулачком ударила зсередини, вказала на доньку архіваріуса. Хлопець ладен був заприсягтися, що бачить на власні очі – яка люта смерть чекає на дівчатко, якщо він відмовиться виконувати угоду з берегинею. А може, боявся втратити учня. Лісове дитя дало однією рукою, виходить, іншою і відняти в змозі. Відчуваючи себе чи то героєм-рятівником, не викрадачем дітей, назавтра Янош повів Іскру Гонзалку до річки, де вже чекала берегиня. Ще чотири дні трусився, ніби осиковий листок. Намагався не виказувати цього, не відгукувався на вимоги берегині врятувати інших вказаних нею дітей. Коли маленька Іскра повернулася додому ціла та неушкоджена, хлопця відпустила тривога. Він повірив. І спокійно звів з дому Тіля, онука свого учня, – зводив двічі, бо першого разу справа зірвалася через ятричанських забіяк.

Потім була бійка з пращниками.

Янош, збуджений сутичкою, здивувався, коли зустрів берегиню поза лісом. І злякався: раніше вона ніколи не палала таким гнівом. Дівчинка-лялька нагадувала голодну вовчицю, що відбилася від зграї. Вона вимагала рятувати, рятувати, рятувати! Крилася в її поведінці гнилизна, подібна до пристрасті курця стрім-грибниці. Вогонь, який вимагає дедалі більшої витрати палива. Хлопець відчув: трясовина засмоктала ноги, підбираючись до хрестця, залишаючи лише видимість волі. Жалюгідні спроби пояснити берегині, що він не має сили зводити для неї – точніше, для порятунку! – цілі юрми люду, розбилися о броню люті. Так само, як пізніше завершилася крахом спроба пояснити самому собі, що дурнуваті з першого погляду вчинки він робить виключно для блага.

Кручек-молодший не вірив жалюгідному белькотінню серця.

Учитель у душі мовчав і скорботно хитав головою.

Він усе-таки скорився. Порятував трьох дорослих дурнів, які вкрали чорного півня. Двоє гналися за злодієм до Їжачої Рукавиці, де їх зустріла голодна берегиня. Смеркло, тіні збиралися поміж дерев. Янош прив’язав півня до берези та зібрався вже бігти назад. Він тепер знав, що врятовані незабаром забудуть про нього й не звинувачуватимуть. Але вигляд берегині збентежив хлопця. До тремтіння в колінах. Вона більше не рухалася, вона струменіла. Зморщечки розколювали лак на обличчі хижими тріщинами. В очах палав невситимий вогонь. Двоє дорослих дядьків тримали берегиню за руки й ішли поруч із нею, немов двоє дітей, щасливо посміхаючись і кліпаючи сліпими більмами. Слина текли з рота різника. Ситим пугачем ухкав дядько Мятлик. Зі зведеними дітьми це мало пристойніший вигляд. Зараз же Янек сам не помітив, як пішов слідом, підкоряючись чужій, могутній волі. Розум говорив: так, правильно, навкруги темно, переночуєш на галявинці, чи вперше тобі…

Розумний, дурний розум.

Берегиня залишила здобич під низькою горобиною і відразу пішла. Янош сів неподалік. Місяць буцався з зорями. Ставало холодно. Хлопець спершу підсунувся ближче до сонних чоловіків, потім ще ближче й незабаром пригорнувся до теплого боку різника, задрімав. Уві сні панувала берегиня. Вона палала жагою вбивства. Вона хотіла вбити себе, дуже схожу на ліліпутку з цирку, й дядька Фортуната, котрий з’явився в Ятрицу по заблуканого шмага. Дядько Фортунат не хотів, щоб його вбили. Дядько Фортунат сповивав берегиню в синій мішок. Дядькові допомагав майстер Андреа, хапаючи берегиню за боки.

• Предыдущая
• 60/73
• Следующая