Чвара королів (ЛП) - Мартін Джордж - Страница 25

• Предыдущая
• 25/230
• Следующая

— Якби ж ми мали ще одну! Надіслали б її до Ренлі.

— Дивен каже, за Стіною можна знайти геть усе, чого забажаєш.

— Еге ж, Дивен ще й не таке скаже. Останнього разу, як він був у розвідці, то сказав, що бачив ведмедя у два з гаком людські зрости заввишки. — Мормонт пирхнув. — Про мою сестру кажуть, що вона якось узяла собі ведмедя за коханця. Я радше повірю у це, аніж у ведмедя у два людські зрости заввишки. Хоча у світі, де мертві ходять, як живі… ні, навіть тоді людина має вірити своїм очам. Я сам бачив живих мертв’яків, але не бачив велетенських ведмедів.

Він кинув на Джона довгий допитливий погляд.

— Але ми розмовляли про руки. Що там із твоєю?

— Потроху кращає.

Джон стяг замшову рукавичку і показав. Рубці вкривали руку мало не до ліктя, пістрява рожева плоть досі скніла та судомилася, але потроху зцілювалася.

— Свербить сильно. Маестер Аемон каже, що це добре. Дав мені масті, щоб я змащував руку в дорозі.

— Ти можеш тримати Пазур? Не надто болить?

— Можу, і непогано.

Джон зігнув та розігнув пальці, стиснув кулака так, як йому показував маестер.

— Я маю робити вправи з пальцями щодня, аби зберегти їх гнучкість. Так каже маестер Аемон.

— Маестер Аемон хоч і сліпий, та справу свою знає. Молюся, щоб боги зберегли його для нас іще років на двадцять. Ти знаєш, що він міг стати королем?

То була для Джона несподіванка.

— Він казав, що його батько був королем, але… Я гадав, він один з молодших синів.

— Саме так. Батько його батька був Даерон Таргарієн, Другий тако наречений, який ввів Дорн до держави. В угоду входила умова одруження з дорнійською великою князівною. Вона подарувала йому чотирьох синів. Аемонів батько, Маекар, був з-поміж них наймолодшим, а його третім сином саме і був Аемон. До речі, все те відбувалося задовго до мого народження, хай Рідколіс і вважає мене столітнім старцем.

— Маестрові Аемону дали ім’я на честь Драконолицаря.

— Саме так. Дехто каже, що справжнім батьком короля Даерона був саме принц Аемон, а не Аегон Негідний. Але хай там як, наш Аемон не мав войовничої вдачі Драконолицаря. Сам про себе він полюбляє говорити, що мечем працював куди незграбніше, ніж головою. Не диво, що дід вислав його геть до Цитаделі. Йому тоді було років дев’ять чи десять… і місце в черзі спадкоємців трону він теж займав дев’яте чи десяте.

Джон знав, що маестрові Аемону виповнилося більше як сто років. Слабкий, змарнілий, зморшкуватий та сліпий… важко було уявити його хлопчиком, не старшим за Ар’ю.

Тим часом Мормонт вів далі.

— Аемон сидів за книжками, коли найстарший з його дядьків, спадкоємець престолу, випадково загинув на турнірі. Він залишив двох синів, але вони дуже скоро пішли за батьком у могилу під час Великої Весняної Пошесті. Вона ж забрала і короля Даерона, після якого корона перейшла до другого Даеронового сина Аериса.

— Навіженого Короля? — Джон був спантеличений. Адже Аерис був королем перед Робертом, і вельми нещодавно.

— Ні, Аериса Першого. Той, якого скинув з престолу Роберт, був Другий тако наречений.

— А чи давно то було?

— Років з вісімдесят тому, — відповів Старий Ведмідь, — і скажу тобі зразу, що і тоді я ще не народився, хоча Аемон вже викував з пів-десятка ланок свого маестерського ланцюга. Аерис одружився з власною сестрою, як зазвичай робили Таргарієни, і правив десять чи дванадцять років. Аемон проказав обітниці й поїхав з Цитаделі до служби при дворі якогось князька… поки його ясновельможний дядько не помер бездітний. Залізний Трон перейшов до останнього з чотирьох синів короля Даерона — принца Маекара, Аемонового батька. Новий король закликав усіх синів до свого двору і хотів ввести Аемона до своєї ради, але той відмовився: сказав, що не хоче свавільно посідати місце, яке за правом має належати великому маестрові. Натомість він став служити при замку старшого брата, ще одного Даерона. Але той теж скоро помер і лишив за спадкоємця тільки недоумкувату доньку. Здається, винувата була якась болячка, підчеплена від шльондри. А наступним братом був Аеріон.

— Аеріон Моторошний? — Джон знав це ім’я. «Принц, який вважав себе драконом» — то була одна з найпохмуріших оповідок Старої Мамки. Його менший братик Бран її обожнював.

— Саме він. Себе він, утім, величав Аеріоном Ясножаром. Одного вечора, добряче напідпитку, він випив глечик шал-вогню, а перед тим сказав приятелям, що має перетворитися на дракона. Втім, боги зглянулися на людей і перетворили його на покійника. Опісля не минуло й року, як король Маекар загинув у битві проти якогось бунтівного князя.

Джон не був повним невігласом у історії Семицарства; замковий маестер дбав про його навчання.

— Те сталося у рік Великої Ради, — підхопив він. — Князі держави віддали корону Аегонові через голову малого сина принца Аеріона та дочки принца Даерона.

— І так, і ні. Спершу її стиха запропонували Аемонові. Так само стиха він відмовився. Сказав, що йому богами призначено служити, а не правити. Він приніс обітницю і не бажав її порушувати, хоча сам верховний септон пропонував йому відпущення. Що ж, ніхто в здоровому глузді не хотів бачити на троні кров Аеріона, а Даеронова дочка була не сповна розуму, окрім того, що жінка. Єдине, що лишалося — віддати корону молодшому братові Аемона — Аегонові, П’ятому тако нареченому. Його ще називали Аегоном Несподіваним, бо ж він народився четвертим сином четвертого сина і від престолу стояв далеченько. Аемон розсудив, і цілком вірно, що коли він лишиться при дворі, то всі невдоволені братовим правлінням стануть плести змови навколо нього, а тому поїхав на Стіну. Тут він і лишався, поки по черзі правили і вмирали його брат, братів син і онук… аж поки від руки Хайме Ланістера не загинув останній драконячий король.

— Король, — каркнув крук. Птах перетнув світлицю і всівся Мормонтові на плече. — Король, — повторив він, крокуючи туди-сюди.

— Ох і любить він це слово, — посміхнувся Джон.

— Його легко казати. До нього легко призвичаїтися.

— Король, — знову мовив крук.

— Мабуть, пане, він хоче, аби ви коронувалися.

— В державі вже є три королі, а це, як на мене, втричі більше, ніж треба. — Мормонт почухав крука пальцем під дзьобом, але очі тим часом не зводив з Джона Сніговія.

Джон відчув якесь збентеження.

— Пане воєводо, навіщо ви розповіли мені про маестра Аемона?

— Чому завжди оте «навіщо»? — Мормонт посовався у кріслі, насупив брови. — Твого брата Робба вінчали Королем на Півночі. Ти з Аемоном тепер маєш дещо спільне. Брата-короля.

— І не тільки це, — відповів Джон. — Ще обітниці Варти.

Старий Ведмідь гучно пирхнув, від чого крук злетів у повітря та закружляв кімнатою.

— Дай мені по воякові за кожну обітницю, порушення якої я бачив на власні очі, й на Стіні ніколи не бракуватиме захисників.

— Я завжди знав, що Робб колись стане князем на Зимосічі.

Мормонт свиснув; крук повернувся і знову всівся йому на руку.

— Князь — то одне, король — то інше.

Він дав крукові на долоні жменю зерна, дістаного з кишені.

— Твого брата Робба вдягатимуть у шовки, парчу, оксамит сотні різних кольорів, а ти житимеш і помреш у чорній кольчузі. Він одружиться з якоюсь кралею-принцесою і наплодить з нею синів. А ти не матимеш жінки, ніколи не візьмеш на руки дитину від своєї крові та плоті. Робб правитиме, а ти служитимеш. Люди кликатимуть тебе гайвороном, а його — «вашою милістю». Співці звеличать кожну дрібницю, яку він зробить, а про твої звитяги, які б вони не були, забудуть скласти бодай віршика. Скажи, що все це зовсім не турбує тебе, Джоне… і я назву тебе брехуном, і буду певний, що не помилився.

Джон підібрався і напружився, мов тятива.

— А якби і турбувало, то що мені, байстрюкові, лишається робити?

— А й справді, що тобі лишається робити? — запитав Мормонт. — Тобі, байстрюкові?

— Турбуватися, — відповів Джон, — і триматися обітниць.

Кетлін Старк не могла позбавитися відчуття, що синова корона, тільки-но зроблена для нього в кузні, давить на Роббове чоло важким тягарем.

• Предыдущая
• 25/230
• Следующая