Заплотний лицар (ЛП) - Мартін Джордж - Страница 12

• Предыдущая
• 12/22
• Следующая

Решту ранку і по обіді все йшло тим самим штибом. Супротивники викликали поборників по двоє і троє, а коли й по п’ятеро. Сурмили сурми, герольди вигукували імена, огирі місили землю копитами, натовп галасував, списи ламалися, мов очерет, мечі гриміли по шоломах та панцерах. Вельможне панство і простий люд однаково зійшлися на думці, що перший день кінних двобоїв вдався напрочуд гарний та пишний. Пан Гамфрей Гардинг і пан Гамфрей Чмелик, завзятий молодий лицар у жовто-чорних смугах із трьома бджолиними вуликами на щиті, зламали кожен не менше за тузінь списів один об одного у богатирському двобої, що його люд за полем миттю обізвав «Битва Гамфреїв». Пан Тибольт Ланістер злетів з коня під ударом списа пана Джона Пенроза, ще й меча зламав при падінні, але вирішив битися самим щитом, переміг і залишився поборником діви. Одноокий пан Робин Рислінг, старий суворий лицар з помережаною сивиною бородою, в першій своїй сутичці втратив шолома, збитого з голови списом князя Лео Тирела. Але пан Робин відмовився здатися і ще три рази виїзжав супроти поборника, розвіваючи по вітру сивим волоссям і не зважаючи на уламки списів, що летіли йому в обличчя, мов дерев’яні ножі. Дунк не міг не зачудуватися, бо за словами Яйка, панові Робину вибив одне око якихось п’ять років тому саме летючий уламок списа. Шляхетність не дозволяла князеві Лео Тирелові цілити списом у незахищену голову пана Робина, але навіть і так уперта мужність (чи дурість?) Рислінга вразила Дунка в саме серце. Нарешті господар Вирію завдав панові Робину такого удару по панцерові просто проти серця, що той сторчма полетів на землю.

Пан Лионель Баратеон також виграв кілька шляхетних герців. Маючи справу з далеко слабшими від нього суперниками, славетний лицар заходився реготом, щойно ті торкалися його щита, і не замовкав до миті, коли вони вилітали з сідла перед його списом. Якщо супротивник мав на шоломі якусь оздобу, пан Лионель збивав її геть, відкидаючи у натовп. А кички, гребені та інші прикраси на шоломах робилися з різьбленого дерева, тисненої шкіри, золотилися чи вкривалися поливою, інколи навіть відливалися з чистого срібла, тому Баратеоновим суперникам не надто подобався його звичай, хоча посполитий натовп буяв із захвату. По якійсь годині його почали викликати вже тільки лицарі у простих шоломах без прикрас. Та хоч би як знущався із супротивників пан Лионель, Дунк гадав, що головна шана цього дня дістанеться панові Гамфрею Гардингові, який один переміг чотирнадцять лицарів, славетних родослов'ям та звитягами.

Тим часом молодий кронпринц сидів коло свого чорного шатра, цмулив потрошку зі срібного келиха та час від часу підводився, щоб сісти на коня і вибити з сідла ще якогось не надто значущого суперника. Він звалив дев’ятьох, але Дункові гадалося, що честі принц із того здобув небагато: побив кількох сивих старих, ще кількох зелених зухвалих зброєносців, двійко вельможних, але не надто вправних панів. Найнебезпечніші супротивники проїжджали повз його щита, мовби й не помічали.

Наприкінці дня мідні сурми оголосили прибуття на поле нового шукача слави. Той виїхав на великому гнідому огирі у чорних ладрах з розрізами, крізь які виднілися жовті, кармазинові та жовтогарячі візерунки на чабраці. Коли він наблизився до помосту, щоб привітатися, Дунк побачив обличчя за піднятим заборолом і упізнав принца, якого стрів у стайні ясенбродського господаря.

Раптом Яйк сильно стиснув ногами його шию.

— Ану не смій, — гарикнув Дунк, розсуваючи йому ноги. — Чи ти зібрався мене придушити?

— Принц Аеріон Ясножар, — оголосив герольд, — з Червоного Дитинця у Король-Березі! Син Маекара з дому Таргарієн, принца Перелітку! Онук Даерона Ласкавого, Другого тако нареченого, короля андалів, ройнарів та першолюдей, усього Семицарства повелителя!

На щиті Аеріон теж мав триголового дракона, але той буяв значно яскравішими кольорами, ніж у принца Валара: одну голову мав жовту, іншу червону, третю жовтогарячу, а полум’я, що ним дихав дракон, сяяло листковим золотом. На вапенроку в нього спліталися вихори диму та вогню, а на чорному шоломі здіймався гребінь з червоних полив’яних язиків полум’я.

Зупинившись на хвильку, побіжно і недбало, аби схилити списа перед принцом Баелором, він понісся чвалом до північного кінця поля, мимо шатрів князя Лео та Шторма-Реготуна, і вповільнив коня тільки перед шатром принца Валара. Молодий кронпринц підвівся і став коло щита, напружившись. Якусь мить Дунк був певний, що Аеріон вдарить саме у цей щит… але той засміявся, проїхав мимо і щосили брязнув по клітинах пана Гамфрея Гардинга.

— Виходь-но на битву, лицар малий! — проспівав він дзвінким гучним голосом. — На полі чекає дракон вогняний!

Пан Гамфрей силувано кивнув суперникові, поки виводили його коня, тоді сів верхи, пристібнув шолома, узяв щита і списа, не дивлячись у його бік. Глядачі замовкли, коли двоє лицарів роз’їхалися по місцях. Дунк почув брязкіт, з яким принц Аеріон засунув забороло. Тоді засурмив ріг.

Пан Гамфрей рушив повільно, потроху розганяючи коня, але суперник його відразу стиснув гнідого огиря обома острогами і пустив з місця чвалом. Яйк знову звів коліна.

— Убий його! — заволав він раптово. — Убий! Гир на нього, бий-убивай!

До кого з лицарів він гукав, Дунк не зрозумів. Спис принца Аеріона із визолоченим кінцем, пофарбований смугами трьох вогняних кольорів, нахилився над перешкодою. «Низько, занадто низько», подумав Дунк, щойно його побачив. «Він не попаде по вершникові, а зачепить коня пана Гамфрея… він має підняти списа вище.» А тоді зрозумів, чого саме прагне Аеріон, і нажахався. Хіба ж можна…

Останньої миті огир пана Гамфрея став дибки і закотив очі, рятуючись від націленого вістря. Та запізно. Спис Аеріона втрапив коневі трохи вище нагрудника і вийшов з карку разом зі струменем червоної крові. Огир відчайдушно заїржав з болю і впав набік, розтрощивши дерев’яну перешкоду на шматки. Пан Гамфрей намагався зіскочити, але одна нога йому заплуталася у стрім’ї, втрапила між побитою огорожею і конем та гучно хряснула, а лицар відчайдушно заволав з болю.

Слідом заволала і уся Ясенбродська лука. Полем побігли пахолки, щоб витягти пана Гамфрея, та поранений кінь хвицяв ногами на всі боки, не даючи наблизитися. Аеріон недбало проминув місце кривавого лиха, проїхав до кінця доріжки, розвернув огиря і зачвалував назад. Він ще й гукав щось, але Дунк не міг розібрати слів за майже людським вереском помираючого коня. Зіскочивши з сідла, Аеріон витяг меча і рушив до поваленого суперника. Його власні зброєносці разом зі зброєносцем пана Гамфрея мусили відтягнути принца назад. Яйк судомився на плечах Дунка.

— Пустіть мене, — жалібно простогнав хлопчик. — Бідний кінь… пустіть мене на землю.

Дунка й самого трохи не знудило. А що він робитиме, якщо така сама доля спіткає Грома? Тим часом стражник одним ударом галябарди скінчив муки огиря пана Гамфрея. Дунк розвернувся і попхався крізь натовп. Вийшовши на відкрите місце, він зняв Яйка з плечей. Каптур малого впав з голови, і Дунк побачив його червоні набряклі очі.

— Так, знаю, жахливе видовисько, — втішив він хлопця, — але зброєносець має володіти собою. На турнірах трапляється ще й гірше, от побачиш.

— Воно не саме трапилося, — відповів Яйк, тремтячи. — Аеріон навмисне так вчинив. Ви ж бачили.

Дунк спохмурнів. Він справді бачив усе на власні очі, але не хотів вірити, що лицар, тим паче драконового роду, міг так спаплюжити шляхетний звичай.

— Я бачив зеленішого за весняну траву лицарчука, що не зміг як слід втримати списа, — відповів він уперто. — І не смій сперечатися. На сьогодні, гадаю, герці скінчено. Пішли звідси, хлопче.

Дунк вгадав щодо змагань того дня. Поки безлад на полі вдалося якось угамувати, сонце вже сідало на заході, тому пан Ясенброду оголосив кінець турнірних герців.

Коли на луку наповзли вечірні сутінки, уздовж базарних рядів запалили сотню смолоскипів. Дунк узяв ріг пива собі й половину для хлопчини, щоб його підбадьорити. Вони потинялися трохи, послухали жвавої музики на козі й тамбурині, подивилися лялькову виставу про Німерію, войовничу царицю з десятьма тисячами кораблів. Лялькарі мали усього два кораблики, але зуміли показати запеклий морський бій. Дунк хотів був запитати дівчину Танселу, чи вона вже змалювала його щита, але бачив, яка вона заклопотана. «Почекаю, поки скінчить», вирішив він. «Може, тоді й випити зі мною не відмовиться.»

• Предыдущая
• 12/22
• Следующая