Заплотний лицар (ЛП) - Мартін Джордж - Страница 13

• Предыдущая
• 13/22
• Следующая

— Пане Дункане, — покликав голос позаду, а тоді ще раз, — пане Дункане!

Раптом Дунк усвідомив, що це ж він і є той самий пан Дункан, якого кликали.

— Я бачив вас сьогодні серед простого люду, з оцим хлопчиною на плечах, — мовив до нього Раймун Фосовей, підходячи та посміхаючись. — Вас двох важко не помітити.

— Цей хлопчина — мій зброєносець. Яйку, прошу знайомитися — Раймун Фосовей.

Дункові довелося витягати Яйка з-за себе силою. Та навіть бурмочучи вітання, малий опустив голову і втупився у Раймунові чоботи.

— Вітаю, хлопче, — привітно мовив Раймун. — Пане Дункане, чого ви не дивилися з помосту? Там є місця для усіх лицарів.

Але Дунк почувався затишніше серед простого люду, міщан та пахолків. Від самої думки, що він міг би посісти місце серед можновладців, шляхетних пань і заможних лицарів, йому стало ніяково.

— Правду кажучи, останню сутичку я й не волів би бачити ближче.

Раймун скривився.

— Я теж. Господар ясенбродський оголосив пана Гамфрея переможцем і віддав йому коня принца Аеріона, та битися далі той однак не зможе. Ногу йому зламано у двох місцях. Принц Баелор надіслав власного маестра подбати про доброго лицаря.

— А чи займе тепер місце пана Гамфрея інший поборник?

— Пан Ясенброду волів віддати його місце князеві Карону або другому панові Гамфрею, що так шляхетно бився проти Гардинга. Та принц Баелор сказав, що негідно буде прибирати щит і шатро пана Гамфрея, коли той не зазнав поразки. Гадаю, назавтра в нас буде чотири поборники замість п’ятьох.

«Чотири поборники», подумав Дунк. Лео Тирел, Лионель Баратеон, Тибольт Ланістер і Валар Таргарієн. За минулий день він упевнився, що супроти перших трьох йому годі й пнутися. Отже, залишається сам тільки…

Але чи може заплотний лицар викликати на двобій принца? Валар — другий у ряду спадкоємців Залізного Трону. Син Баелора Списолама, а отже, кров від крові Аегона Завойовника, Молодого Дракона, принца Аемона Драконолицаря. «А я — хлопчак, якого старий пан знайшов на задвірку брудної харчівні у Блошиному Подолі.» Від міркувань про такі мудрощі йому починала боліти голова.

— Кого збирається викликати ваш брат у перших? — запитав Дунк Раймуна.

— Пана Тибольта, якщо все залишиться, як є. Вони якраз один одному пара. Але мій брат пильно стежить за усіма сутичками. Щойно когось назавтра поранять, щойно комусь дасться взнаки втома, щойно хтось виявить слабкість… будьте певні, Стефон негайно вдарить його по щиті. Ніколи ще мого брата не винуватили у надлишку шляхетності.

Він засміявся, щоб пом’якшити жовч у своїх словах.

— Пане Дункане, чи не бажаєте випити разом келих вина?

— Та… на жаль, маю одну невідкладну справу, — знітився Дунк. Насправді ж його бентежила гостинність, за яку він не мав змоги відплатити.

— Я почекаю тут і принесу щита, коли лялькарі скінчать, пане, — устряг Яйк. — Зараз буде про Симеона Зореокого, а тоді знову битимуться з драконом.

— От бачите, справу залагоджено, вино чекає, — зрадів Раймун. — І не аби яке, а вертоградський збір. Які можуть бути відмовки?

Позбавлений виправдань, Дунк підкорився, залишивши Яйка чекати на щита і розважатися. Яблуко дому Фосовей майоріло над шитим золотом шатром, де Раймун жив разом з братом у перших, якому служив зброєносцем. Позаду шатра двоє пахолків мастили козячу тушку медом з травами над невеличким вогнищем.

— Ось і їжа, якщо раптом зголоднієте, — мимохідь кинув Раймун, притримуючи запону перед Дунком. Всередині шатро наповнювала тьмяним світлом та приємним теплом жарівниця з вугіллям. Раймун налив два келихи вина.

— Кажуть, Аеріон розлютився на пана Ясенброду за те, що той віддав його коня панові Гамфрею, — пліткував він, поки розливав вино, — та я готовий присягнутися, що насправді так розсудив ніхто інший, як його власний дядько.

Раймун передав Дункові келиха.

— Принц Баелор — людина честі, — відзначив Дунк.

— Якої бракує Ясному Принцеві? — засміявся Раймун. — Та не треба так озиратися, пане Дункане. Тут нікого немає, окрім нас. Те, що Аеріон — доволі нице створіння, не є великою таємницею. Дякувати богам, як спадкоємець він стоїть не надто близько до трону.

— Ви справді вважаєте, що він зумисне убив коня?

— А хіба можна вважати інакше? Обіцяю вам: якби тут був принц Маекар, нічого б не сталося. Якщо люди не брешуть, під наглядом батька Аеріон — сама шляхетність та ласка, але щоразу, як батька немає поруч…

— Я бачив, що крісло принца Маекара стояло порожнє.

— Він разом з Роландом Кракеголом, лицарем Королегвардії, виїхав з Ясенброду шукати синів. Балакають, що поблизу бачили розбійних лицарів, але швидше за все принц знову запив, та й годі.

Вино було смачне, солодке, пахло садовиною. Кращого келиха Дунк не куштував за життя. Він побовтав трохи вина у роті, ковтнув і спитав:

— Це який саме принц?

— Маекарів спадкоємець. Його ім'я — Даерон, на честь короля. А ще кличуть Даероном Непросипним, коли батько не чує. Найменший син також був із ним. Вони разом виїхали з Перелітку, та до Ясенброду не доїхали.

Раймун перехилив келиха і відставив убік.

— Бідолаха Маекар.

— Бідолаха? — здригнувся від несподіванки Дунк. — Хто, королівський син?

— Четвертий королівський син, — уточнив Раймун. — Не такий уславлений воїн, як принц Баелор, не такий освічений, як принц Аерис, не така проста й лагідна душа, як принц Раегель. А тепер він має дивитися, як його власні сини ганьблять себе перед братовими. Даерон — п’яндиголова. Аеріон — марнославний та жорстокий. Третій син — ані те, ані се, відданий до Цитаделі, щоб хоч на маестра вивчився. А наймолодший…

— Пане! Пане Дункане! — увірвався до шатра задиханий Яйк. Він зронив з голови каптура, і у його великих темних очах палав вогонь жарівниці. — Біжімо швидше, він її кривдить!

Дунк підхопився на ноги, нічого не розуміючи.

— Кривдить? Хто кого?

— Аеріон! — заволав хлопець. — Він кривдить її! Дівчину з ляльками. Скоріше!

Він обернувся і миттю вилетів у вечірню темряву.

Дунк рушив був слідом, та Раймун ухопив його за руку.

— Пане Дункане! Він згадав Аеріона. Принца крові. Будьте обережні.

Дунк знав, що це добра порада. І старий лицар сказав би те саме. Та Дунк не мав часу слухати доброї поради. Він вирвався з Раймунової руки і хутко вибіг з шатра. Десь там, поміж купецьких яток, галасували люди. Яйк майже зник з очей. Дунк побіг навздогін. Він мав довші ноги, аніж малий, тому швидко скоротив відстань.

Навколо лялькарів зібралася стіна споглядачів. Дунк пропхався ближче, не зважаючи на лайки. Раптом перед ним виріс стражник у королівській ліберії, не пускаючи далі, але Дунк пхнув його долонею у груди так, що чолов’яга відлетів геть і ляпнувся дупою в грязюку.

Лялькарський вертеп лежав перекинутий на бік. Товста дорнійка ковчилася на землі та голосила. Один стражник тримав за мотузки ляльок Флоріана та Жонкіль, а інший підпалював їх смолоскипом. Ще троє розчахували скрині, викидали інших ляльок на землю та трощили їх чоботями. Дракона було розкидано навколо — там поламане крило, тут голова, а онде хвіст, розірваний натроє. Посеред безладу стояв принц Аеріон у сліпучо-червоному оксамитовому жупані з довгими зубчастими рукавами і тяг до себе Танселину руку обома своїми. Вона стояла навколішки і благала про щось, та Аеріон не зважав, а силою розтулив їй долоню і схопив один з пальців. Спершу Дунк витріщався, мов дурний, не тямлячи, що відбувається. А тоді почув хряскіт і болючий вереск Тансели.

Один з Аеріонових пахолків спробував був його схопити і відлетів геть. За три швидкі кроки Дунк дістався принца, ухопив за плече і рвонув на себе. Він забув про меча, кинджала і всю науку бою, що її багато років навчав його старий лицар. Кулаком він збив Аеріона з ніг, а тоді загилив носаком у живіт. Коли Аеріон потягся за кинджалом, Дунк став йому на зап’ясток і копнув ногою ще раз, просто по зубах. Він радо б затовк принца до смерті, не сходячи з місця, та принцові пахолки напосілися на нього з усіх боків. На кожній руці повисло по чолов’язі, а ще один гамселив по спині. Щойно він вивертався від одного, як налітали ще двоє.

• Предыдущая
• 13/22
• Следующая