Твори в п'яти томах. Том 1 - Шевченко Тарас Григорович - Страница 67

• Предыдущая
• 67/73
• Следующая

2. Вавілон — одне із славнозвісних міст стародавнього світу, розташоване на берегах Євфрату. Славилося одним із «семи чудес світу»—висячими садами, влаштованими на штучних кам’яних терасах, що підносилися одна над одною біля царського палацу.

3. Все письменні, друкован і... і далі.— Тут Шевченко полемізує з реакційною критикою, яка заперечувала саме існування української мови.

4. Матрьоша, Параша, паркет, шпори — ходові поетичні імена і образи тогочасної романсової поезії. Султан — оздоба з волосу чи з пір’я на парадних головних уборах царської армії.

5. Скутар — передмістя Стамбула, колишньої столиці Туреччини.

6. Т м а, м н а — трилітерні склади в церковнослов’янському букварі; по такому букварю вчився Шевченко в дитячі роки.

7. О к с і я — надрядковий значок в церковнослов’янських книгах, означає наголос над складом.

8. Щирий батько — Григорович Василь Іванович (1786 — 1865)—конференц-секретар Академії мистецтв, брав активну участь у викупі Шевченка з кріпацтва, допоміг йому стати пансіонером (стипендіатом) Товариства заохочення художників. Високо цінуючи турботи і допомогу Григоровича, поет присвятив йому поему «Гайдамаки» на згадку про день викупу.

9. Інтродукція — введення, вступ до музичного або словесного твору. Оскільки в поемі був уже ліричний вступ, Шевченко назвав історичний вступ «Інтродукцією».

10. Степан — Стефан Баторій, король Польщі з 1576 до 1586 р.

11. Ян Собієський — Ян Собеський, король Польщі у 1674—1696 pp.

12. Дивилися, як королі із Польщі втікають...— По смерті короля Сигізмунда-Августа в Польщі перевелася династія Ягеллонів. За конституцією, королем було обрано Генріха III Валуа з роду Бурбонів. Звиклий до абсолютистських порядків французького двору, Генріх Валуа не дотримувався норм шляхетської конституції, внаслідок чого між королем і шляхтою почалися чвари. Після смерті брата Карла IX Генріх Валуа, пробувши в Польщі три місяці, виїхав назавжди до Франції.

13. «Nіе роzwaІаm!» (польське «Не дозволяю!»)— право вето, яке мав у XVII—XVIII ст. ст. кожен член польського сейму, не згодний з тією чи іншою постановою. Досить було одного вигуку «Nie pozwalam!», щоб постанова не була прийнята. Шляхетська анархія та економічна слабкість країни, як наслідок безнастанних війн, привели їі кінець кінцем до занепаду. В 1772—1795 pp. Польща була поділена між трьома державами — царською Росією, Пруссією та Австрією.

14. Понятовський, Станіслав-Август — останній король Польщі (1764—1795). Формально обраний сеймом, а фактично поставлений Катериною II, він був слухняним знаряддям у руках російського царизму. При ньому Польща втратила свою державність.

15. Пулавський і Пац — польські шляхтичі, що очолювали опозицію проти Понятовського, керували повстанням польської шляхти. Повстання було придушене за допомогою царського війська.

16. Конфедерації — об’єднання, збройні союзи польської шляхти, невдоволеної політикою Понятовського, зокрема законом 1768 p., за яким православні зрівнювались у правах з католиками, а права шляхти обмежувались. Конфедерації виступали під гаслом оборони католицької віри, шляхетської волі. Найміцнішою конфедерацією була Барська (м. Бар на Поділлі) на чолі з Пулавським. На Україні конфедерати знущалися з народу, грабували, руйнували житла. Коліївщина (1768) була відповіддю українського народу на нелюдську експлуатацію і знущання польської шляхти.

17. Герш - т у? (Євр.) — Чи ти чуєш?

18. «Вільшана, або Ольшака — містечко Київської губернії, Звенигородського повіту, між Звенигородкою і Вільшаною по старому шляху Боровиків хутір і корчма, де б то Ярема Байстрюк, а потім Галайда, був у жида наймитом. (Од старих людей)».— Прим. Шевченка.

19. Ї мості (польськ.)—милостивій пані, її милості.

20. Літаня (літанія)— католицьке урочисте благальне молит-вословіє. Тут вжито в переносному значенні — нецікава для конфедератів розповідь Лейби.

21. Схизмати.—«Неуніатів ляхи називали схизматами».— Прим. Шевченка.

22. Шеляг — старовинна польська дрібна монета.

23. Титар — ктитор, церковний староста.

24. «Му zyjemy, my zyiemy, Polska nie zginela»—«Ми живемо, ми живемо, Польща не загинула»— слова з державного гімну тодішньої Польщі.

25. Свячений — гайдамацький ніж.

26. «Про конфедератів так розказують люди, котрі їх бачили: і не диво, бо то була все шляхта z honorem, без дисципліни; робить не хочеться, а їсти треба».— Прим. Шевченка. Z honorem — з гонором, з пихою, з почуттям власної гідності.

27. Навіки, праведний, заснув.— «Анахронізм: титаря

ляхи замучили зимою, а не літом».— Прим. Шевченка. Події, відтворені поетом у розділі «Титар», мають своїм джерелом дійсний факт, що стався трохи раніше, 1766 р.

28. Чигирин — місто на р. Тясмин, притоці Дніпра. В XVII ст., починаючи від Богдана Хмельницького, був місцем перебування українських гетьманів. У січні 1653 р. в Чигирині відбулася старшинська рада, яка прийняла рішення продовжувати боротьбу проти шляхетської Польщі і добиватися возз’єднання України з Росією.

29. Щедрої гостинець пані.— Селяни, учасники Коліївщини, вірили легенді, нібито Катерина II підтримує селянське повстання і посилає зброю: вози залізної тарані — вози із зброєю — ножами. Згодом повстанці переконалися в облудності цієї легенди, коли царське військо, за вказівкою Катерини II, допомогло польській шляхті придушити рух селянських мас.

30. Головатий — останній суддя Запорозького війська — Павло Головатий (1715—1795). Та, можливо, тут Шевченко має на увазі Антона Головатого, писаря, одного з організаторів Чорноморського козацького війська.

31. Залізняк, Максим — козак-запорожець, один з керівників повстання 1768 р. Організував повстанські загони і привів їх від Чигирина до Умані — міста, що належало тоді польському магнатові Потоцькому. Під Уманню Залізняк з’єднався з загоном другого керівника Коліївщини — Гонти.

32. Гонта, Іван — сотник уманського надвірного козацтва, що служило при шляхетському дворі. На початку повстання став на бік повсталого народу. Під керівництвом Залізняка і Гонти повстанці взяли Умань. Коли повстання було придушене, польська шляхта нещадно розправилася з учасниками повстання. Особливо жорстоко карали полонених у Сербах і Кодні: багатьом з них стинали голови, садили на палі, різали вуха, вирізали ремені зі спини. Гонту після нелюдського катування стратили, порубавши на шматки. Залізняка, як російського підданого, судив царський суд і після жорстокої кари батогами заслав до Сибіру, де він і помер. Сама — Катерина II.

33. Волох.—«За гайдамаками ходив кобзар; його називали сліпим Волохом. (Дід розказував)».— Прим. Шевченка.

34. Господарі — князі Молдавії та Волощини — князівств роз'єднаної тоді Румунії, що були під владою турецького султана.

35. Богдан — гетьман Богдан Хмельницький, видатний український державний діяч і полководець. У 1648—1654 роках очолював визвольну боротьбу українського народу проти шляхетської Польщі. В Тезах про 300-річчя возз’єднання України з Росією, схвалених ЦК КПРС, говориться: «Історичною заслугою Богдана Хмельницького є те, що він, виражаючи споконвічні сподівання і прагнення українського народу до тісного союзу з російським народом і очолюючи процес складання української державності, правильно розумів її завдання і перспективи, бачив неможливість врятування українського народу без його об’єднання з великим російським народом, наполегливо добивався возз’єднання України з Росією».

В боротьбі проти польської шляхти Богдан Хмельницький підтримував також дружні стосунки з Молдавією і Волощиною.

36. «Чорний шлях виходив од Дніпра, меж устями річок Сокорівки і Носачівки, і біг через степи запорозькі, через воєводства Київське, Подольське і Волинське — на Червону Русь до Львова; Чорним названий, що по йому татари ходили в Польщу і своїми табунами вибивали траву».— Прим. Шевченка.

37. Благочинний — священик, - який доглядав за духівництвом кількох парафій. Тут, очевидно, мається на увазі ігумен Мотронинського монастиря Мелхіседек Значко-Яворськпй, що вів боротьбу проти унії на Правобережній Україні.

• Предыдущая
• 67/73
• Следующая