Твори в п'яти томах. Том 1 - Шевченко Тарас Григорович - Страница 68

• Предыдущая
• 68/73
• Следующая

38. Конашевич — Петро Сагайдачний — гетьман війська Запорозького в 1614—1622 pp. Уславився походами на Крим і Туреччину.

39. «Павла Наливайка живого спалили в Варшаві, Івана Остряницю і тридцять старшин козацьких після страшної муки розчетвертували і розвезли їх тіла по всій Україні. Зіновій-Богдан і син його Тимофій були поховані в Суботові, коло Чигрина; Чарнецький, коронний гетьман, не доставши Чигрина, од злості спалив їх мертвих (Георгій Кониський)».— Прим. Шевченка. Остряниця, або Острянин Яцько (Яків),— один з керівників антишляхетських повстань на Україні у 1637—1638 роках, був гетьманом Запорозького війська у 1638 році. Коронний гетьман — головнокомандуючий польського війська в XVI—XVIII ст. ст. Георгій Кониський (1717—1795)—епіскоп Білоруський, відомий проповідник і захисник православія. Довгий час йому приписувалося авторство «Истории русов».

40. Богун, Іван — вінницький полковник, талановитий полководець під час визвольної війни 1648—1654 pp. проти шляхетської Польщі, один із соратників Богдана Хмельницького, страчений шляхтою 1664 р.

41. Жовті Води (річка) і Корсунь — місцевості, зв’язані з початком визвольної війни 1648—1654 років. На Жовтих Водах і під Корсунем у травні 1648 р. козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким вщент розгромило польсько-шляхетське військо. Тарас — Тарас Трясило.

42. А диякон... і далі.— Шевченко в поетичній формі передає те, що чув з уст народу. За переказами, духівництво Мотро-нинського монастиря освятило ножі на розправу з шляхтою. «Так про чигринське свято розказують старі люди».— Прим, Шевченка.

43.. Треті півні—сигнал до повстання під час Коліївщини.

44. Рось і Альта — річки, на берегах яких відбувалися бої повсталих селян з польською шляхтою. Відомі в історії запеклістю і великим пролиттям крові. Битва на Альті дістала назву Тарасової ночі. Сена — річка, на якій стоїть Париж і де сталася свого часу страхітлива різанина на релігійному грунті. «Тарасова і Варфоломеева ночі одна другої варті, на стид римської тіари».— Прим. Шевченка. Варфоломіївська ніч — винищення католиками гугенотів (протестантів) у Парижі в ніч проти 24. VIII 1572 р. (проти дня св. Варфоломія).

45.. А найперша Медведівка небо нагріває.—«Розказують, що Залізняка есаул, не діждавши третіх півнів, запалив Медведівку — містечко між Чигрином і Звенигородкою».— Прим. Шевченка.

46. Домаха — шабля з дамаської, тобто найкращої сталі, такої, яку виготовляли в Дамаску (Сірія).

47. Галайда — бездомний бурлака.

48. Виїхали за царину...— за околицю, за оту засіяну поблизу села чи міста ниву.

49. А хто винен? Ксьондзи, єзуїти.— До унії козаки з ляхами мирилися, і якби не єзуїти, то, може б, і не різалися; єзуїт Посевін, легат папський, перший начав унію в Україні»,— Прим. Шевченка. Легат — уповноважений папи.

50. «Керелівка, або Кириловка,— село Звенигородського повіту».— Прим. Шевченка. Нині це с. Шевченкове. Там поет провів свої дитячі роки.

51. Будища.—«Село Будище, недалеко од Керелівки; в яру озеро, і над озером ліс невеликий; зоветься Гупалівщиною за те, що там Залізняк збивав ляхів з дерева. Льохи, де був захований шляхетський скарб, і досі видно, тільки вже розруйновані».— Прим. Шевченка.

52. Дукачик — дукат — венеціанська золота монета вагою близько 3,5 гр. За часів Коліївщини його оцінювали приблизно в 3— 3,5 крб. «Червоний золотий»—так називали його на Україні. «Червонець, що дав Залізняк хлопцеві, і досі єсть у сина того хлопця, котрому був даний,— я сам його бачив».— Прим. Шевченка.

53. «Лисянка — містечко Звенигородського повіту, над річкою Гнилим Тікичем. Тут зійшлися Гонта з Залізняком і розруйнували старосвітський будинок, Богданом нібито, будований».— Прим. Шевченка.

54. Ось копійка...— За деякими ведомостями, царська копійка правила за знак належності до гайдамаків..

55. Пів-упруга — в даному разі міра часу — четверта частина робочого дня.

56. «Л е б е д и н — дівочий монастир меж Чигрином і Звенигородкою».— Прим.. Шевченка .  А поблизу нього і село такої ж назви.

57. «Майданівка — село недалеко од Лисянки»— Прим. Шевченка.

58. «Загрібай, мамо, жар, жар...»— весільна пісня.

59. «Ісаія, ликуй!»—церковна пісня, яку виконували під час вінчання.

60. «Умань — город повітовий губернії Київської».— Прим Шевченка. Нині Черкаської області.

61- Чотири віршовані рядки Шевченко взяв з народної пісні про Швачку. Цей. епіграф поет додав у виданні 1860 року.

62. Кінні narodowi —«Kawaleria Narodowa»— так звались польські драгуни;, їх тоді було в Умані 3000, і всі були, побиті, гайдамаками».—Прим. Шевченка.

63. Гонта не вбивав своїх дітей. Навіть синові уманського губернатора Младановичу, якому тоді було 7 років, Гонта зберіг життя. Згодом Младанович виступив зі своїми спогадами про Коліївщину, але про вбивство Гонтою своїх дітей не згадує.

64. Базиліани—ченці, що входили, до уніатського ордену св. Василія. В Умані: базиліани мали школу для шляхетських дітей.

65. М і н е ї — Четьї-Мінеї, від слова «читати» і грецького- слова «мен» (мін)—місяць: «щомісячна читанка»—збірник життєписів легендарних християнських святих в дванадцяти частинах* за- порядком місяців.

66. Нема Гонти...— «Зрадою взяли ляхи Гонту і страшно замучили. Привезли його в^- кайданах в польський лагер недалеко Балти з одрізаним язиком і правою рукою. Б., польський генерал, так велів зробить, потім кати роздягли його, як мати родила, і посадили на гарячі штаби заліза; потім зняли 12 пасм, з спини шкури.. Гонта повів очима і страшно глянув на Б., той махнув рукою, — і розняли Гонту начетверо, розвезли тіло і поприбивали на середохресних шляхах. Залізняк, почувши, що так страшно ляхи замучили Гонту, заплакав, занедужав та й умер; його гайдамаки поховали в степу над Дністром та й розійшлися».— Прим. Шевченка. Відомості про катування Гонти наводять польські мемуаристи. Б. — Браніцький. Про смерть Залізняка див. примітку 32.

67. «Злодій, розбійник, або гайдамака,— такими осталися гайдамаки по Коліївщині. Такими їх називають і досі».— Прим. Шевченка. Така слава за гайдамаками, поширена шляхтою, утвердилася в реакційній історіографії. Проти спроб реакційних істориків називати гайдамаків «розбійниками» спрямована поезія Шевченка «Холодний Яр» (1845).

ВІТЕР З ГАЄМ РОЗМОВЛЯЄ...

Вперше надруковано в журналі «Вестник Европы» (1909, № 5) під назвою «Човен» за списком 1841 p., знайденим в архіві А. Костомарової.

МАР’ЯНА-ЧЕРНИЦЯ

Вперше, без присвяти Оксані К...ко, опубліковано в журналі «Основа» (1861, № 9) за чернетками з поправками П. Куліша.

Це тільки початок твору, кінець поеми не зберігся. На початку 1842 р. Шевченко, посилаючи уривок з поеми видавцеві харківського альманаху «Сніп» Корсунові, писав: «Отак зачинається моя «Черниця» — а що дальше буде, то я і сам не знаю. Здається, і люльки не курю, а шматочки паперу, що була написана «Черниця», розгубилися — треба буде знову компонувать. А поки що буде, надрукуйте хоч це, що маю, тільки друкуйте своєю граматкою, бо вона мені дуже полюбилась». Другий випуск альманаху «Сніп» з друку не вийшов, і уривок з поеми не був тоді надрукований.

1. Оксана К...ко — Оксана Коваленко, дівчина, подруга дитячих літ Шевченка. Про неї згадано в дальших поезіях: N. N. («Мені тринадцятий минало»), «Три літа», «Ми вкупочці колись росли...» та ін.

2. Достеменний син Катрусі.— Поет мав на увазі поводиря кобзаря — Івася, сина Катерини з однойменної поеми.

3. Справи нема... справи — нема незіпсованого, справного інструменту.

4. Придани — весільні гості від молодої.

УТОПЛЕНА

Вперше надруковано в альманасі «Молодик» (1843, № 2).

• Предыдущая
• 68/73
• Следующая