Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 103

• Предыдущая
• 103/151
• Следующая

Підніматись було напрочуд важко. Струмини дощу змішувались з потоками води* що стікали з країв терас, і все це неслося донизу,

1Снюс — різновид тютюнових виробів, що являє собою подрібнений зволоже-j ний тютюн, який закладають між губою та яснами на довгий час (від 5 до 60 хви¬лин). З 1992 року в ЄС продаж снюсу заборонено. У Швеції продається снюс двох видів: порційний (запакований у подобу чайних пакетиків) і нефасоваиий (розсипний).

2«MS Mariella» — круїзний пором фінської компанії.«Viking Line»,‘збудований «Wartsila Shipyard» у 1985 році на верфі в Турку (Фінляндія), що нині курсує між Стокгольмом та Гельсінкі. До 1989 року був найбільшим круїзним лайнером сві¬ту. Водотоннажність — 37799 тонн.

зкожним метром набираючи маси й швидкості. Ноги час від часу зі-сковзували по вогкій стіні, через що розраховувати можна було тіль¬ки на руки. Відчуття було таке, наче повзеш нагору всередині Ніагар- ського водоспаду. Траплялися моменти, коли у Левка тьмяніло в очах від нестачі кисню. Подекуди потік ширшав настільки, що навіть від-штовхнувшись ногами, хлопець не міг набрати в легені повітря — рот забивало водою. Доводилось притискатись губами до стіни і коротки¬ми ковтками (неначе витягнута на повітря рибина) всмоктувати жив¬лющий кисень.

Діставшись місця, де канат з’єднувався з тоншою мотузкою, Лев¬ко геть знесилів. Альпіністська линва була надто тонкою і ковзкою, він не міг повзти по ній угору, не маючи під ногами опори. Хлопець спробував, раз, удруге, втретє, але щоразу з’їжджав до канату.

На щастя, Грем здогадався, що й до чого, і взявся тягнути Левка, накручуючи мотузку на себе. Через кілька хвилин українець, відпльо-вуючись, мов опритомнілий потопельник, вишкрібся на терасу шос¬того рівня. Американець підхопив його, силоміць поставив на ноги і замість того, щоб підтримати, прокричав:

—Ти ненормальний! Якого біса ти співав? Мік Джаґґер, розтуди твою маму!

Левко лише похитав головою. Згадавши щось, стягнув з шиї торбину з квітами і листям бруґмансії і сунув її в руки мулату. По¬тому гойднувся, наче п’яний, і повалився на залиту дощовою водою траву.

Грем відклав торбу вбік і взявСя витягувати канат із прірви.

CXX

19 серпня 2012 року. 01:15 [UTC-5]

Паїтіті

Дощ стишився, але не перестав.

—Чому ти не попередив? — накинувся Ґрем на Семена, щойно вони з Лео вибрались на верхню терасу. Канат, як і домовлялись, за-маскували травою й брудом на шостій терасі, зате тоншу нейлонову линву Семен вирішив забрати з собою і сховати в «норі».

Росіянин (він був з ніг до голови вимазаний глиною) припинив скру-чувати мотузку і витріщився на американця.

—Я попереджав! Один короткий виблиск, як і було домовлено. Мулат спересердя ляснув руками по стегнам. Зі спортивних шта¬нів навсібіч порснули краплини.

—Я не бачив твого сраного виблиску! — прогавкав Ґрем.

-Я дізнався про вартового тільки тоді, коли помітив його на закрай¬ку тераси!

—Сюди приходив охоронець? — вирячився Левко.

—Так! — Мулат із такою силою вивергнув останнє слово, що но¬но розвіяло краплини дощу навколо його рота. — Якраз у той момені, коли тобі заманулось поспівати!

—Не кричи, — опустив голову українець, — побудиш мачігу-енга.

—Він там співав? — Настала Семенова черга дивуватись.

—Так! — Американець не стишував голосу. — Твоєму приятелю Бог виділив мізків на кілька грамів менше, ніж ховраху.

—Чувак, — розвів руками українець, копнувши носком кеда тор¬бинку і звертаючись більше до Семена, ніж до Ґрема, — це все ті б\М сові квіти. І я не співав, я просто мугикав.

—Дупоголовий, — процідив мулат. — Ви обидва дупоголові.

—Заспокойся, Ґреме, — сказав Сьома. — Присягаюсь, я попе-реджав про наближення вартового.

—Але я теж нічого не бачив, — глухо докинув Левко.

—Я не міг світити довше, — почав виправдовуватися Сьома, —. я сам помітив його, коли той чувак уже перетнув половину відстані між пірамідами й наметом.

Американець несподівано схопив Семена за передпліччя:

—А Сатомі? Хіба вона...

—В тому то й річ, її не було... — Сьома зам’явся. — Забув сказа¬ти: ота блискавка... ну, найперша... вона...

—Що?

—Вона вдарила в піраміду.

Ґрем з Левком перезирнулись, а тоді, не змовляючися, чкурнули в напрямку великої піраміди. Незважаючи на тотальне виснаження, Левко не відставав.

Дощ привів Сатомі до тями, і хлопці перестріли її, дезорієнтовану і скривавлену, якраз біля сходів, що тяглисьдо вершини піраміди. По¬бачивши американця, японка кинулась до нього і повисла на шиї (Лев¬ко в будь-якому разі був надто слабкий, щоб ловити дівчину, але, по¬бачивши, що японка пригорнулася саме до мулата, почорнів від злості). Ґрем узяв Сатомі на руки і поніс до галереї, що спускалась у надра Твердині. Левко похмуро плентався позаду.

По дорозі Сатомі знову знепритомніла, і мулат закрокував швид-ше, притискаючи її, наче малу дитину, до грудей.

CXXI

У норі» було тепло й сухо, якщо не зважати на калюжі, що поволі |ннпливалиея в тих місцях, де стояли хлопці, а також під торбинкою (її ретельно замотали — щоб не пахтіла — і заштовхали в дальній за- і уіок, під наплічники). Сатомі, неприродно вигнувшись, лежала на ми граці посеред кімнати. Які раніше, непритомна.

Що... що робити? — хапаючи повітря, пролепетав американець.

Вій перевернув японку і витягнув ноги, сподіваючися, що їй так буде зручніше.

-Закопати її в землю., — сказав Левко.

Мулат різко випростався і без попередження заїхав кулаком у щелепу українцю. Лео лантухом повалився на підлогу.

-Ти чого?! — підскочив Сьома, стаючи на захист товариша. — Киї діло говорить: людей, в яких ударила блискавка, треба закопува- і и в землю.

-Вперше про це чую, — фиркнув американець.

-Я серйозно. Так завжди роблять.

Ґрем похитав головою, грізно зиркаючи то на українця, то на росі¬янина:

—Поки вона жива, ніхто не буде її закопувати.

Семен не перечив. Левко лежав на підлозі, тручи долонею щелепу і набряклу вилицю.

—Я тебе вб’ю, ніґере, — неголосно, але чітко вимовив хло¬пець. — Я б тебе вже вбив, виблядку, якби від тебе не залежала на¬ша втеча.

Американець почув і жахливо повільно (так наче вона трималась на давно заіржавілих шарнірах) повернув голову до українця.

Сьома побілів, розуміючи, що зі зламаною ногою не зможе захис¬тити товариша, якщо Грем раптом вирішить кинутись на Левка. Про¬те Ґрем здивував. Каламутні очі перелякано забігали, а лютий вираз .ийшов з лиця. Мулат згорбився, наче поклав на плечі важезний тя¬гар (насправді тягар уже давно лежав там, просто він щойно згадав про нього...), втягнув голову і, підсунувши матрац, сів навпроти Са¬томі.

—Семе, зроби хоч щось, — благально звернувся мулат до Семена.

Росіянин відкрутив кришечку плаєтикової пляшки з водою, змочив

один з шматків футболки, що лишився після того, як Сатомі зшила торбинку, і заходився протирати обличчя дівчини. Наразі нічого біль¬ше зробити він не міг.

Левко, не міняючи пози, продовжував лежати на тому місці, куд його вклав правий прямий американця, і одними губами шепотів:

—Я тебе вб’ю, нігере... Невдовзі я тебе вб’ю.

СХХІІ

Сатомі опритомніла через півгодини.

Семен оглянув японку і за винятком подряпин на лиці та рани у лі¬вому вусі, 3 котрої постійно сочилася кров не виявив інших зовнішніх пошкоджень. Росіянин примусив Сатомі випити дві таблетки аспі¬рину й одну — парацетамолу.

Дівчина не пригадувала нічної вилазки. Усе, що трапилося після того, як чверть по дванадцятій вона з хлопцями вийшла з «нори», стерлося з пам’яті. Грем коротко переповівїй про буревій, спуск за бруї • мансією і злощасний удар блискавки.

Невдовзі дівчина заснула (чи то ще раз знепритомніла, хтозна). і

По тому Сатомі ще шість разів прокидалась і щоразу здивовано запитувала, що з нею сталося. Попервах Грем терпляче описувгш (повторюючи слово в слово) події нічної вилазки, проте за третім ра¬зом нерви в американця стали здавати. Він розумів, що дівчина по винна, що її пошкодження значно серйозніші за подряпини і прокол у вусі, та попри це, коли японка прокинулася вп’яте і вп’яте поста¬вила те ж саме запитання — що з нею трапилося? — Ґрем не ви¬тримав і, давлячися слізьми, розпачливо стискаючи Сатомі в обі*5 ймах, став на неї кричати.

• Предыдущая
• 103/151
• Следующая