Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 102

• Предыдущая
• 102/151
• Следующая

—ТИ ДОВБОНУВСЯ, КРЕТИНЕ? — Якщо можна кричати по-шепки, то Ґрем, схоже, саме це й робив (американець розумів, що пе¬руанець також може його почути, але не думав про це тієї миті... на¬магався не думати).

Не встиг він стулити рота, як небо на сході розтріснулося і сипону¬ло пучком жилавих блискавок. Відстань була незначною, і грім при¬котив миттєво. Від несподіванки Ґрем ледь не звалився у прірву. Він не закричав тільки тому, що в легенях на той момент не лишалось ані крихти повітря. Оговтавшись, Ґрем повернув голову і в останніх спа¬лахах наелектризованого неба встиг розгледіти силует перуанця, що вимальовувався на горішній терасі.

Вартовий дивився точно на нього.

СХVІІІ

Охоронець почувався вельми некомфортно. Він штрикав променем на захід, але раз за разом повертав голову в інший бік, на схід. А що як він помилився і той силует — той, який він помітив на краю тера¬си, — лишився позаду, за спиною?

Вітер шарпав за одяг, відштовхував від провалля і постійно норо¬вив відкинути руку геть, спрямовуючи промінь на ангари. Так наче сам буревій підказував перуанцю, що йому слід повернутись туди, звідки прийшов.

Зненацька вартовий закляк. Йому почулось, наче з того боку, ку-ди він прямував, крізь завивання бурі щось долинуло. Не рухаючи ліхтар, хлопчина витягнув шию і прислухався. Наступної миті до ба¬жання спорожнити сечовий міхур додалось нове — ще більш пеку¬че. Вартовому здалося, наче все лайно, яке тільки є в його організ¬мі, раптово, наче по команді, скупчилось у нижній частині тулуба,

налаштувавшись одним махом прорватися через задній прохід. Бідолаха зціпився і несвідомо підігнув коліна.

ХЕЕ-НЕ-Е-А У-А-І-И НІ-А-А-НІ-О-ОО-А ХЕЕ-НА...А У-А-І-ИНИ...

Хтось співав. Хтось співав у проваллі.

На сході сліпучим феєрверком бризнули кілька блискавок. Грім, злившись у суцільну канонаду, прокотився терасою.

—Ой-а! — не стримався охоронець.

Важкість зсунулася вниз по кишках, примусивши його стулити ко- ліна і зігнутись у попереку. Досі спрямовуючи ліхтар униз, перуанець витріщався наліво — туди, звідкіля доносились співи, — і у світлі блискавок розгледів... Він не знав, як описати побачене... На краю прірви, скрючившися, стояла навкарачки людиноподібна істота. її ОЧІ хижо блищали, відбиваючи спалахи громовиць. Вона наполовину зви-сала надчорною порожнечею (так, наче збиралась повернутись у піть¬му, з якої прийшла), але дивилась на нього!

Блискавки згасли, й істота щезла. Вартовий був за крок від того, щоб уперше в житті знепритомніти. Він застогнав. Йому знадобило¬ся секунддесять, щоб опанувати себе і, переборюючи жах, тремтячою рукою спрямувати ліхтар туди, звідки витріщалась покарлючена по-твора. Промінь ковзнув по краю провалля і... висвітлив порожнечу. Тераса шостого рівня стояла порожньою.

Охоронець відступив, кавкаючи, наче астматик. Спочатку жіночий крик, потім чийсь силует, нерозбірливі співи з безодні і ось тепер — загадкова потвора, що заповзає у прірву! Це занадто навіть для неду¬же забобонної людини.

-— Мати Божа! — Хлопчина втратив останні подихи хоробро¬сті, які кволо ворушились у грудях і примушували його триматися. А ще він зрозумів: якщо лишиться тут, то втратить не тільки хо¬робрість, але й рештки здорового глузду. — О, мати Божа, поря¬туй мене!

Дощ остаточно доконав його. Нова блискавка розпорола небеса, і на сельву одночасно вивергнулись тисячі тонн сконденсованої воло-ги. Злива, неначе цунамі, стіною налетіла на Твердиню. Видимість упа¬ла до нуля. Струмини води розсікали, заломлювали і немислимо ви¬кривлювали промінь, не даючи змоги бачити далі ніж на метр від джерела світла.

Вартовий розвернувся і, навіть не світячи ліхтарем під ноги, гало-пом помчав назаддо ангару.

ЯНГОЛЬСЬКІ СУРНЫ

CXIX

Невідомо яким чином ледве вловні Ґремові слова досягли свідомості Левка. Українець розчув, як згори надійшло запитання: «Ти довбо-нувся, кретине?», — і, що найдивніше, попри густий солодкавий ту-ман у голові зрозумів, що питання адресується саме йому.

«Згори? Чому воно прийшло згори? — мелькнуло в одурманеній макітрі. — Зі мною що, говорить Господь?»

Лео перестав співати, задер писок і пробурмотав:

—Господи, прийом... прийом...

А потім подумав: «Це я щойно мугикав гімн України чи як?»

Вибух блискавок і гарматний виляск грому, що супроводжували скинуту згори фразу, на мить повернули його до свідомості. Левко по¬бачив, що сидить на тоненькій гілляці, ні за що не тримаючись рука¬ми і безтурботно звісивши ноги у провалля.

—Ох ти бля! — Хлопець перейшов на рідну українську й одним ривком видерся вище.

«Щоб я всрався! — додав уже подумки і знавісніло затрусив толо-кою. — Що це було? Що зі мною сталося?» Викид адреналіну дозво-лив ще кілька секунд опиратись наркотичному запамороченню.

Попервах на думку спадали містичні пояснення. Твердиня не хоче, щоб вони тікали і якимись бісівськими чарами протидіє їм. Згодом хло¬пець відчув, як знайомий масний запах залоскотав ніздрі, і припустив: в усьому винні квітки бругмансії. Вони труять його смородом.

Через кілька секунд здійнялася злива, притлумивши аромат пелюс¬ток (котрий знову норовив затягти поволокою свідомість), «змивши» ного, і цілковито повернувши хлопця до свідомості. «Треба забирати¬ся. І то швидко», — зметикував Левко, похапцем заштовхав у торби¬ну кілька останніх листків і посмикав мотузку. Домовленості не було, що американець тягнутиме його нагору, Левко мав лізти сам, але во¬ни погодили сигнал, який свідчитиме, що нагорі все в порядку і Лев¬ку можна підійматись: Лео один раз шарпоне мотузку, на що Ґрем від¬повість таким самим шарпанням.

Нічого не відбулось — Ґрем не відповів на сигнал. Вода лилась важким неперервним потоком, через неї українець не чув і не бачив, що діялось нагорі.

«Заснув там чи що?»

Свідомість примерхала. Це точно квіти, зрозумів Левко, жахнув-шись від того, з якою швидкістю наростає запаморочення. Півтора ро¬ки тому під час однієї з численних поїздок на поромі зі Стокгольма до

Гельсінкі Ян Фіддер (вони тоді тільки-но познайомились) дав Левку скуштувати снюсспецифічний різновид тютюнових виробів. Попри безневинну назву ця штука викликає серйозну залежність, у багатьох країнах вважається наркотиками, через що заборонена в Євросоюзі (крім Швеції та Голландії). Ян тоді шукав щось, як він висловився, «для генеральної прополки мозкових звивин» і підсів на снюс (щось середнє між жувальним і нюхальним тютюном), який навіть у Швеції було непросто купити. Почалось усе як жарт: Ян запропонував, Лев¬ко легко згодився. Чех витяг із пласкої круглої картонної коробки (під¬пис на лицьовій стороні «General — White Portion», на тильній — за¬стереження шведською, що снюс шкодить здоров’ю і спричиняє звикання) сірий пакетик завбільшки з крайню фалангу вказівного пальця, що пахнув прілими спеціями, і українець, недовго думаючи, заклав його під верхню губу. Півхвилини Левко нічого не відчував, а тоді йому так «просапало звивини», що ледве спам’ятався. Море бу¬ло спокійне, два-три бали, не більше, а хлопець плазував по палубі лайнера «MS Mariella»2, наче за бортом бурував дев’ятибальний шторм. При вживанні снюсу доза нікотину, що потрапляє в організм, значно вища, ніж при викурюванні цигарки, позаяк при курінні біль¬ша частина нікотину згорає. Незвичний навіть до простих цигарок ор¬ганізм Левка в буквальному сенсі викрутило навиворіт: нікотин через язик і ясна напряму прослизав у кров. Сидячи в гіллі бруґмансії, укра¬їнець відчував щось дуже близьке до блискавичного сп’яніння після «подушечки» бронебійного шведського снюсу.

Намагаючись не вдихати отруйного повітря, Левко витримав паузу і смикнув удруге (давай... давай же... будь ласка... відгукнись). Зно-ву ніякої реакції. «Що за чорт?» Хлопець з силою поволік канат на се¬бе, і тільки тоді линва натяглась. Левко скубнув — Ґрем скубонув у від¬повідь. Українець для певності повисів трохи на линві, переконуючись, що американець тримає міцно, і тільки тоді подерся нагору.

• Предыдущая
• 102/151
• Следующая