Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 105

• Предыдущая
• 105/151
• Следующая

І попри це Семена оточували кам’яні брили, а не сирий ґрунт.

Хлопець стояв, не відійшовши й метра від прочинених воріт. Щось тонуло на нього. Не пітьма, щось поза нею, якась безформна химе¬ра, що ховалась за межею освітленої сфери, сахаючись і задкуючи, щойно він підносив ліхтар вище, але ніколи не відступаючи повністю. На відміну від полегкості, що хвилями пронизувала груди в Білій кім- паїі, у Чорній панувала брудна важкість, що проїдала тіло наскрізь.

Сьоома зіщулився, стримуючи бажання шмигнути за ворота. Звідкись виринуло ідіотське відчуття, що стіни витріщаються на нього; зирка¬ють, наче звір із засідки, готовий кинутись на жертву, вкусити, впус- і и ги отруту і пошматувати; а ще шепочуть огидними голосами, витис¬каючи з чорної товщі ледь чутне, проте, категоричне застереження:

Геть... геть... ге-е-еть... е-е-е-е-е-т-т-ть».

(я не встигну тебе витягти...)

За мить до того, як піддатись натиску чорноти, що одурманювала, (і вислизнути із зали, Сьома помітив рівні ряди символів, що тягну¬лись вгору по стінах. У голові мимоволі спливло чергове порівняння і Білою кімнатою: написи були дрібними й похмурими, наче епітафії на надгробних каменях, їхня монотонність дико контрастувала з вира-зистими й розбірливими знаками на гранях з білого мармуру.

«Що там?» — згадав росіянин.

«Дати...» — відповів Джейсон.

«Дати?..»

Хлопець пересилив себе і залишився на місці.

Волочачи за собою ногу в гіпсі, Сьома підійшов до стіни і обереж¬но нахилив обличчя, роздивляючись знаки. Страх не зник (хлопець не здивувався б, якби з пристінку прорізався ікластий монстр і скочив на нього), але цікавість відтіснила боязнь і вернула самовладання. При-наймні на якийсь час.

Символи були всюди. Цифри, але не лише вони. В Чорній залі зна-ходилися справжні записи: десятки, сотні й тисячі рядків, що розбі-гались в усі боки. На темних гранітних стінах не було клаптика, до яко¬го можна було б прикласти долоню, не накривши принаймні один символ. З першого погляду Сьома усвідомив, що розшифровка пись¬мен триватиме відчутно довше, ніж життя середньостатистичного на¬уковця — надто хаотичними, невпорядкованими виглядали написи.

янннн

ТВЕРДИНЯ

В той же час відчувалася система. Проникливим оком людини, яки багато часу приділяла декодуванню різноманітних шифрів, Сьома по*] мітив, що всі рядки, котрі збігали вглиб кімнати, починались ЧИСЛЇІ’І ми...

(дати... дати?)

...числами, розділеними подвійними вертикальними рисками.

Чорнота душила, згущувала кров, сповільнюючи серцебиття, закупорювала легеневі альвеоли, перепиняючи доступ кисню. Сектор огляду звузився, стиснутий пітьмою, так наче на очі начепили невиди*! мі шори. Хлопцю вдруге довелося тамувати бажання дременути геть, Дивлячись, як дрижання долоні передається на ліхтар і сповзає на кон*| тури тіней довкола, він поставив ліхтар на долівку і сфотографувяі» фрагмент стіни — частину над самою підлогою. Роздивився знімок, стараючись не думати про освітлений коридор, Білу кімнату і горіш* ню терасу, де скоро подадуть сніданок.

Неслухняними пальцями Сьома дістав блокнот і переписав чотири рядки, замінивши всі знаки відповідними арабськими цифрами.

«О’кей, що у нас вийшло?» — звів брови докупи.

5625641

8+5+15в7-ОЧ5?

ІЗ47?02З^И

42І7103?

П’ять стовпчиків. У перших трьох — цифри (у другому рядку —1 арифметичний вираз зі знаком додавання; росіянин запам’ятав згак з «формули календаря»). Для зручності Семен відразу перевів їх у де»! сяткову систему, міняючи 108 на 8,0. Далі йшов стовпчик з великими числами (поки що хлопець лишив їх у вісімковому вигляді). Ці числа меншали з висотою: що вище розташувався рядок, то меншим було число у четвертій колонці. Останній стовпчик виглядав найбільш не-зрозумілим: у деяких рядках чисел не було, а в інших вони видавались абсолютно довільними.

«Дати?» — Семен ще раз пережував запропоновану Джейсоном гіпотезу. Спробував уявити Чорну кімнату чимось на кшталт історич¬ного кабінету, меморіальної зали, на стінах якої зафіксовані знакові

для Паїтіті події, проте не зміг. Натомість перед очима малювалось видіння тисяч надгробків.

Хлопець підняв ліхтар, пославши промінь так високо, як міг. Цифра в четвертій колонці може позначати рік, а може... що завгодно. Піс¬ля хвилини прискіпливого вивчення стрічок, до яких діставало світло, росіянин збагнув, що в другому стовпчику зустрічаються винятково цифри від 1 до 5. Жодної шістки.

(п ‘ять тижнів по вісім днів...)

«Це номер тижня в місяці, — здогадався він і тут же виправив-

-Припустимо, що це порядковий номер тижня...» От тільки що нони записували першим: номер дня в тижні чи номер місяця в році?

Сьома задер голову вище. Вирази зі знаком плюс у першій колон¬ні траплялись рідко: раз на десять-двадцять записів.

За три метри від долівки він зауважив фрагмент, в одному з рядків якого розташував¬ся запис «8 + З»:

Нижче (просто над сфотографованою раніше ділянкою) знайшов Іще один подібний — у першій колонці було «8 + 1»:

Зразу під ним — рядок з виразом «8 + 5»:

Записник наче сам скочив у руки, і над чистою сторінкою застри¬бала ручка — Семен «переганяв» символи Паїтіті з вибраних фраг¬ментів у зрозумілі йому цифри.

143702410427

8+3577024712

2187033?

1327037532

8+15270421107

2247044421

8+5547064766

Ще не закінчивши строчити, хлопець зробив три висновки, які занотував тут же, під матрицями чисел:

а)вирази зі знаком «плюс» трапляються винятково в рядках, де число, зафіксоване в першій колонці, більше восьми;

б)перший доданок — завжди вісімка, другий доданок — менше або дорівнює п’яти;

і в) найважливіше — вирази трапляються лише в рядках, де вдру«| гій колонці стоїть цифра 5.

Сьома навів «п’ятірки»...

(...п ’ять тижнів по вісім днів у кожному, плюс... п ’ять невра- V хованих днів)

...і усвідомив, що означають складені вирази. Цифра 5 із другого стовпчика відповідає п’ятому (цебто, останньому) тижню місяця в ка¬лендарі Паїтіті, і запис на кшталт «8 + 3» чи «8 + 1» позначає «не« І враховані» в цьому тижні дні. «8 + 3» — це вісім днів п’ятого тижня, плюс 3 дні з тих, що не входять у жоден тиждень, іншими словами, 43-й день місяця. Це свідчило про правильність першого припущен-1 ня і проясняло формат запису дат.

В одному з рядків, що тяглися над підлогою і які хлопець конвер*! тував найпершими, в першій колонці містився запис з двома плю«1 сами — «8 + 5 + 1». Подумавши, росіянин знайшов пояснення. Остання одиниця вказує на перший з п’яти додаткових днів, що йдуть за останнім місяцем у році. На користь цього свідчила вісімка втре-І тій колонці, котра найбільш імовірно відповідала восьмому місяці в році.

—Отже, день-тиждень-місяць-рік, — прошамотів Семен.

«Так просто? — в мозку заметушились сумніви. — Альо, друже, І ти справді віриш, що протягом десяти хвилин спромігся розгадати фор¬мат запису дати, яким користувалися ті, хто населяв Паїтіті?»

Перевірити можна в єдиний спосіб — розшифрувати кілька дат і глянути, що з того вийде. Хлопець повернувся до першого записаного фрагменту і перевів усі числа в десяткову систему числення:

5463642 2977

8+5+1583645 ?

1343650228

4213651 ?

Впер погляду найнижчий рядок: 4—2 — 1 —3651. Четвертий день другого тижня першого місяця 3651 року за календарем Паїтіті.

«На рік можна зразу забити», — не знаючи події, від якої почина¬лось літочислення в Паїтіті, буде важко визначити, яким саме був

3651-й у світі, де роки рахують в обидва боки від народження Ісуса Христа. Сьома сумнівався, що це взагалі можливо.

«Гаразд, пограємось хоча б із днем...»

Як встановити, якій даті відповідає цей день в сучасному григорі- лпському календарі? Четвертий день другого тижня першого міся¬ця... — це значить, що з початку року пройшов один повний восьми- деннйй тиждень і чотири дні другого тижня, загалом —- дванадцять днів.

• Предыдущая
• 105/151
• Следующая