Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 110

• Предыдущая
• 110/151
• Следующая

Зрештою перуанець здався. Притримуючись за стіну своєї просто-рої кімнати в надрах Твердині, чоловік почовгав до металевої скрині в кутку. Тремтячими руками видобув ключа, відімкнув кришку і дістав зсередини пенал зі штучної шкіри, що застібався на блискавку. Прова- гався кілька секунд, думаючи, що, може, не варто цього робити, може, минеться саме по собі (або кокаїн нарешті почне діяти), але новий спалах болю зігнув його навпіл і розвіяв останні жалюгідні рештки осмисленої волі. Не розгинаючись (голова боліла найбільше, коли він тримався у вертикальному положенні), Амаро дістався до ванної, де

1 Одна з багатьох сленгових назв порошку гідрохлориду кокаїну,

2. Летальна доза кокаїну для людини — 1 — і ,2 грама. Щоправда, цифра залежить від індивідуальних особливостей організму і часом може опускатись аж до 20 мг, що навіть менше, ніж одинична «вулична» доза.

і металевої коробки з-під набору для бриття (леза, гель, одеколон) ви- добув целофановий пакетик завбільшки з невелику сливу, перетягну¬ти резинкою. Пакетик виглядав Точно так само, як і той, з якого годи¬ну тому карлик розсипав по поверхні стола «марафет». Тільки порошок був не білого, а сіро-коричневого кольору.

Героїн.

Кіспе повернувся до столу і заліз на крісло, ледве дістаючи ногами до горбкуватої, вкритої лінолеумом долівки. Розкрив пенал. Всереди¬ні, дбайливо закріплені у спеціальних нішах, лежали два шприци (від¬носно чисті, використані лиш кілька разів), гумовий джгут, запальнич¬ка у вигляді зенітної гільзи, шматок вати і десертна ложка — все, що необхідно.

Обдивившися приладдя, коротун розплакався. Попри біль і слоня¬чу дозу «марафету», втертого в слизові оболонки, він осягав, що сі¬дає дупцею на лезо ножа. Поєднання кокаїну з героїном породжує най- пебезпечніший наркотик у світі. У цих речовин неоднаковий принцип дії (героїн — це опіат, кокаїн — психостимулятор), але вони не по-слаблюють, а навпаки — підсилюють один одного. Перехресна взає-модія опіоїдного героїну й алкалоїдного кокаїну здіймає надзвичайний приплив задоволення й ейфорії та водночас може викликати серйоз¬ні ускладнення з серцево-судинною системою. Хай який був обдовба- ний, Амаро розумів, що героїн — це пологий і безсумнівний шлях до загибелі. Кокаїн розвиває у наркомана потужну психічну залежність; відмова від «марафету» зумовлює тривожність, дратівливість, безсон-ня, спричиняє глибоку депресію, а все через те, що свідомість (і тіль¬ки вона) вимагає «сніжного» кайфу. З героїном усе інше. Все зна-а- ачно гірше. Окрім психічної він викликає фізичну залежність. І коли при відмові (чи просто через затримку введення наркотику) у нарко¬мана починається нестримна блювота, тахікардія, спазми шлунка, озноб безперестанку змінюється жаром, а м’язи викручує неперерв¬ною низкою судом, то це не через те, що свідомість прагне кайфу, ні, це через те, що організму потрібен героїн, він більше не може пере-будуватися так, щоб жити без опіату.

Руки потяглись до пеналу. Клацнула, відкинувши кришку, гільза- запальничка; вогонь підтримувався сам по собі, нічого натискати не по¬трібно, тому короїун поставив її торцем на стіл і залишив горіти. Втер шмарклі і тремтячими руками розкрив пакетик з героїном. Героїн більш розчинний у воді, ніж кокаїн, через це його найлегше вводити в орга¬нізм через слизові оболонки (вдихаючи, як і «марафет»), проте Амаро знав, що для цього потрібен очищений героїн, який непросто дістати

навіть у Афганістані1. Оптимальний спосіб — внутрішньовенні ін’єкції, при яких досягається найшвидший ефект. Кіспе сипонув тридцять-со- рок міліграмів коричнюватого порошку на ложку, залив водою і став тримати над вогнем. Скоро героїн розчинився,і розчин закипів, укрив¬шись сіро-брунатними бульбашками. Акуратно, щоб не розплескати вмісту (тремтіння посилилось), перуанець поклав ложку на стіл і, ко¬ристуючись ватою як фільтром, всмоктав мутнувату речовину у шприц. Обв’язати руку джгутом і «накачати» вену зайняло лічені секунди...

Коли Марко Молінарі (попередньо тричі постукавши), вступив у покої Амаро, пігмей уже з’їжджав на підлогу, останнім усвідомленим зусиллям висмикнувши голку з руки.

—Ам... Амаро-о? — Марко застиг, роззявивши рота. — Що ти,- в сраку, робиш?

Італієць знав, що патрон перуанців полюбляє кокаїн, але те, що він колеться, побачив уперше. Кинувся до недоростка, підхопив на руки і спробував всадовити назад на крісло. Той з’їхав униз — Амаро став м’яким, наче плюшева іграшка. Напівприкриті повіками очі злегка сми¬кались, нечасто, з великими інтервалами. Притримуючи Кіспе, Марко пальцями розкрив повіки на одному оці. Зіниця звузилась, ставши май¬же непомітною, і кухар усвідомив, що не помилився: перуанець штрик¬нувся героїном (від кокаїну зіниці навпаки розширюються).

—Амаро, прокидайся! Дітлахи хочуть нас потруїти! — Молінарі став трусити куцана. — Амаро, чуєш мене? Я на власні очі бачив, як азіатка підкидала щось у обід.

Кіспе відреагував мляво:

—Ст... ст... студентики... п-п-почекають...

—Ні, Амаро, ні хера вони не почекають. Вставай давай! Вони десь лазили всю ніч, а тепер збираються потруїти нас, як щурів.

Безрезультатно — Амаро Кіспе впірнув у нірвану, і в найближчі три-чотири години не варто було очікувати, що він із неї випірне. Як-що, судячи по введеній дозі, випірне взагалі.

Марко вголос вилаявся італійською.

Що робити? Розказати людям Амаро? Паскудна ідея. У них гуртом мізків набереться менше, ніж у найтупішої мавпи звідси й до атлантич¬ного узбережжя. Вони не повірять йому, а якщо повірять, то без Ама¬ро і Джейсона лінчують студентів на місці. З грамотіїв, що днями й но¬чами сидять під землею, взагалі толку ніякого. Лишаються тільки

1. На сьогодні 90 % світового героїну (380 тонн на рік) виробляється у гірських про-вінціях на півдні Афганістану.

головорізи Джейсона. А от з ними Марко хотів спілкуватись найменше. Згадавши про брата, італієць несвідомо стиснув губи й нахмурився.

Кухар подивився на перуанця. Очі більше не смикались, недорос- юк скидався на труп. Марко приклав палець до шиї, намацавши со-нну артерію. Серце Амаро Кіспе штурхалося неквапом і слабко. Мо-же, він у «відключці», а може, на порозі глибокої коми.

Що ж робити?

Потримавши долоню на шиї пласкоголового, Марко підвівся і по-прямував до дверей. Байдуже, що станеться з Амаро; італійцю потріб¬но вирішувати власні, важливіші проблеми. Ще раз із жалем поду¬мавши про Луку, він штовхнув двері і тихо вислизнув у коридор.

СХХXІІІ

19 серпня 2012 року. 11:58 [UТС-5]

Паїтіті

З рук досі капала вода. Кофта і навіть штани були мокрі. Сатомі до-бряче постаралася, змиваючи з себе рештки бруґмансії.

—Впоралась? — побачивши дівчину, Левко підхопився на ноги. За ним випростався Семен. Грем напівлежав на матраці, він навіть не ворухнувся, лиш ледь повернувши голову в бік японки. Останню го¬дину американець провів у безвольному напівзабутті. Він нібито був поруч, але в той же час витав десь далеко, тотально відсторонившись від реальності. Сьома припускав, що причиною цієї відчуженості ста¬ли випари бруґмансії, але інтуїція, яка потроху приходила до тями піс¬ля потрясінь минулих днів, підказувала росіянину, що це не так. Гре¬ма щось краяло зсередини.

—Так, босе, — всміхнулась японка. Посмішку злегка викривля¬ли залишкові ефекти від недавнього нервового збудження, але зага¬лом Сатомі була в нормі. Нічні пригоди минули без наслідків.

—Ніхто нічого не запідозрив? — пошепки допитувався українець.

—Ні! Підсипала в салат, у соус, у підливку і додала в стегенця.

—Чудово. А чай?

—І в чай накидала. Казан іще не ставили кип’ятитись, але пелюст¬ки вже всередині. — Її очі блищали, вона часто дихала, розчервоні¬лась. Після тижня апатії Сатомі вичунювала і (хотіла вона цього чи ні) повертала свою сексуальність.

Левко відчув, як унизу живота згущується кров. Перед внутрішнім зором замерехтіли уявні картинки (зовсім недоречні, зважаючи на те, що за півтори, максимум за дві години мала настати розв’язка).

• Предыдущая
• 110/151
• Следующая