Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 18

• Предыдущая
• 18/151
• Следующая

—Згода, — кивнув головою Левко, поклавши листок у кишеню пальто.

—Ну, нам пора, — підіймаючись, мовив Сьома. — Уже пізно.

По дорозі додому хлопці мовчали. Сьома бавився з кубиком Рубика,

Левко гриз очима нічну темряву за вікном, час від часу фокусуючись на промислових майданчиках та ангарах, що випливали з чорноти. Одна думка не йшла йому з голови. Протягом усієї розмови, навіть у ті мо¬менти, коли Гуннар Іверс збуджувався, з головою поринаючи у розпо¬відь, із очей старого не сходили розгубленість і... страх. Непомітні й роз¬пливчасті, немов відблиски неба на дні колодязя, вони, втім, ні на секунду не щезали, відтіняючи сторожкістю кожен погляд шведа. Кіль¬ка разів, зачувши різкий та несподіваний звук, Ґуннар здригався, зир-

каючи на двері, ідо вели на вулицю. В такі моменти він скидався на під¬літка посеред середньовічного замку, який чекає появи закривавленого привида, що от-от кинеться на нього з-за стіни. Іверс був міцним чолов’ягою на схилі літ. Грубуватий рихлий голос, кремезний торс, м’язисті ручища на будь-кого справляли враження. Літній художник мав би сам наганяти страху. Але ні. Чоловік сіпався і ледь не підскаку¬вав, коли різкий порив вітру хльостко бив по склу, хтось із перехожих ненароком впускав на бруківку парасолю чи надто голосно кашляв.

І тоді Левко втямив, що насправді не так важливо, чи Гуннар гово¬рить правду. Якщо відкинути непевну легенду про Паїтіті і байки про письмена, відмести намагання переписати всесвітню історію, очевид¬ним лишається одне — неясний та ірраціональний страх старого. У джунглях Перу з Гуннаром Іверсом трапилося щось таке, що напов¬нило мозок жахом. Щось химерне й темне укоренилося в макітру шве¬да і відтоді не відпускає його.

Торкнувшись пальцями складеної вчетверо і захованої в кишеню пальто карти, Левко подумав, що мав він у дупі таку перспективу: їха¬ти і дізнаватись, що то таке.

На жаль — на превеликий жаль для них обох — Семен Твардовський думав інакше.

VІІІ

17 березня 2012 РОКЦ. 01:04 [UTC+1] Вілла Бенгга

Почистивши зуби, Левко заглянув у кімнату до Сьоми:

—Ще працюватимеш?

Годинник показував п’ять на другу ночі. Семен в одних трусах і май¬ці примостився за столом перед відкритим ноутбуком. Ліжко ще не розстелене.

—Та так... Хочу дещо глянути, — не повертаючись, відповів росі¬янин.

—Як знаєш, — позіхнув Левко. — Я валю спати. Добраніч, старий!

—Добраніч, Лео, — неуважно (так і не обернувшись) буркнув Сьома.

Українець відключився через секунду після того, як розпластався на ліжку. В сусідній кімнаті ще довго горіло світло...

Години збігали, а ліжко Семена лишалось неторкнутим. Хлопець по¬ринув у Мережу, з прискіпливістю професійного нишпорки визбирую¬чи крупинки правдивої інформації про Паїтіті. Він почав із Вікіпедії,

але тільки для того, щоб зачепитися за первинні посилання і знайти прізвища тих, хто досліджував і писав про древню твердиню (як май¬бутній науковець Сьома зневажав Вікіпедію, але в той же час не гребу¬вав користатися нею як відправною точкою для розшуків більш досто¬вірної інформації). Таким чином він натрапив на «Паїтіті, ЕльДорадо й Амазонки» — книгу історика Роберто Левілльєра, записки дослідни¬ка Енріке Урбано, який шукав Паїтіті у 1970-х, нотатки священика з Ла- реса1 — отця Хуана Карлоса Полентіні, недавні дослідження росіянки Вєри Тюленевої, і навіть уривки з колоніальних хронік, що містили свід¬чення конкістадорів (зокрема священика Діего Феліпе де Алькайя). Знання іспанської пришвидшувало пошуки.

Ошостій ранку, коли Левко почав крутитись, помалу виповзаючи з трясовини сну, Сьома сидів перед комп’ютером, за ніч не склепив-ши очей. На екрані висіло вікно браузера Google Chrome з півсотнею відкритих вкладок зі статтями про викуп Атауальпи, уривками іспан-ських документів з розповідями конкістадорів, google-мапи джунглів Мадре-де-Діос і прилеглих областей Болівії та Бразилії, опис звича¬їв мачігуенга, дані про експедиції Персі Фосетта, Боба Ніколса, Лар- са Хафскйольда й інших мандрівників, які, подавшись на пошуки за¬губленого міста, не повернулися...

IX

17 Березня 2012 ронц. 07:59 [UТС+1]

Віппа Бенгта

Звісившись зі сходів, Сьома перехопив Левка, коли той взувався:

—Лео, прийом!

—Кажи бігом, бо я вже йду. — У столиці Швеції як метро, так і міські електропоїзди курсують із фантастичною пунктуальністю (по них можна годинники звіряти), що дозволяє з точністю до хвилин роз¬рахувати час, потрібний для переміщення до потрібного пункту. Втім, у такої неймовірної точності існує зворотна сторона. Левко знав: як¬що пропустить репсІеН^2, який вирушає зі станції «Спонья» о 8:11, то не потрапить вчасно на лекцію в головний кампус КТН.

—Збирай на завтра пацанів! — гукнув згори Семен.

—О’кей. Адля чого?

1 Ларес — муніципалітет Пуерто-Ріко, острівної території у складі СШA. Заснова¬ний 26 квітня 1827 року.

2. Pendeltag (читається «пендель’тог») -— міська електричка у Стокгольмі, що спо¬лучає центр міста з передмістями й аеропортом Арланда.

— Поговоримо про Паїтіті.

Левко випростався, лишивши шнурівку незав’язаною. По спині иробігли мурашки, і:— Що ти сказав?

—Що чув, Лео. Треба нарешті розібратися з літньою мандрівкою. Українець задер голову, зазирнувши у сходовий проліт.

—Ти хочеш... — Він не договорив.

—Так, саме те, що ти подумав. Якщо Ян і Ґрем будуть не проти, я... я хот’ів би туди поїхати.

X

18 Березня 2012 ронц. 15:18 [UТС+1]

Віппа Бенгто

—Лео! Ле-е-о! — гукав Ґрем, грюкаючи удвері. — Семе! Се-е-м! — Тиша. — Де ви, чорт забирай?

За ним стояв Ян. Він не стукав і не кричав, тримаючи в руках і стис-каючи під пахвами різнобарвні пакети з чипсами «OLW»1 і сирними кульками «Estrella»2. Горішків не брали, бо Семен з дитинства страж¬дав на алергію на горіхи. Шматок горіха завбільшки з яблучне зерня міг роздути його макітру до розмірів шкільного глобуса і навіть (без належного медичного втручання) призвести до коми і смерті. Щось подібне двічі траплялося з Семеном у Франції, після чого він припи¬шім дивитись у бік лісових горіхів та арахісу і став завше випитувати, де б не обідав, чи немає у стравах подрібнених горішків.

Грюк! Грюк! Грюк!

—Позасинали чи що?!

Погода справді була сонною»: небо затягнуло сірою тванню, до¬щу ніби й не було, але повітря аж чвакало від вологи. З дерев у садку постійно капало.

Зрештою глибоко з нутрощів будинку долинув тихий голос Сьоми: , — Йду... Не ламайте вхідні двері, варвари.

Минуло ще півхвилини, перш ніж двері вілли розчахнулися.

- Чого так довго? Де Лео? — забурчав Ґрем, але тут-таки забив на те, про що питав, і вирячився від здивування: — Семе, що з тобою?

_____________________

1. Оld London Wasa- шведська компанія, що виробляє легкі закуски. З 2005 ро¬ку належить норвезькому концерну Orkla

2.Estrella- шведська компанія, що спеціалізується на виробництві закусок(чіпси, арахіс, сирні палички та кільця тощо).

Пригадуєте фото-прикол з Мережі, на якому зображено двоє со-венят: одне нормальне, інше — з потішно підігнутою лапою і якогось дідька вивернутою на 90° головою, а під ними підпис: «Я і мій брат- дебіл»? Так ось. Сьома був точно як той брат-дебіл. Голова хилилась під немислимим кутом — праве вухо практично торкалося плеча, а шия, здавалося, дзвеніла від напруги.

—Нічого серйозного, — відмахнувся росіянин.

Ґрем простягнув долоні і спробував поставити голову Семена на місце.

—Ай, ай! — закричав той. — Не чіпай! Болить!

Американець відвів руки:

—Добре, не буду. Але що в тебе з макітрою, бадді?

—Нерв у шиї защемило.

—Знову спав під навстіж розчиненим вікном? — Ян Фідлер, не ви¬пускаючи пакети, стягав кросівки і дивився на Сьому поблажливим батьківським поглядом: «Я ж тобі казав». Семен був фанатичним адеп¬том здорового способу життя. Не курив, знав міру з алкоголем, не їв на¬півфабрикатів тощо. Але іноді перегинав палицю. Це, зокрема, вияв¬лялось у тому, що хлопець спав при відчинених вікнах, укриваючись одним простирадлом. Навіть коли надворі було дуже холодно. Іноді (як- от сьогодні) такі «процедури» закінчувалися неприємностями — ший¬но-плечовим радикулітом.

• Предыдущая
• 18/151
• Следующая