Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 39

• Предыдущая
• 39/151
• Следующая

. — Розумію, що моє питання прозвучить просто дико, але. Сьома, чувак, ти не міг би пояснити, якого хера ти підтерся власною копією карти Ґуннара Іверса?

Ян Фідлер, гойднувшись назад, розреготався.

—Ну, туалетний папір весь намок, і я подумав... — буботів Сьо¬ма. — Більше нічого не було... Просити серветки у Сатомі я посоро¬мився... Не буду ж я виривати сторінки з твоєї книги? Ну реально, чу¬вак, хіба нє? Я схопив перший-ліпший листок з наплічника і пішов у кущі. Було трохи темно... Я помітив, що то за папірчик, тільки після того, як використав його з однієї сторони. Я тільки потім перевернув і побачив, що то карта...

Ґрем, Ян і Сатомі за животи хапалися від реготу. Чех дореготався до сліз. Зате Левку було не смішно. Йому здалося, що він зараз лусне.

—А шо? — правив далі Семен. — Ну не кластиму ж я її назад со¬бі в наплічник? От я і використав папірець до кінця, тобто з іншого боку також...

—Твою мать! Твою мать!!! — Левко зопалу перейшов на росій-ську. — Ти не вигадав нічого кращого, як підтертися картою??? А лис¬точки, розтуди твою маму, ЛИСТОЧКИ!!! Ти ж у джунглях, Сьомо! Мені що, треба було зрубати дерево, щоб ти підтерся?

-Але ж то була копія твоєї карти, чорт забирай! — спробував Зііхищатися Сьома. Настала черга Левка нітитись. — Навіщо вчиня¬ти ,» цього скандал? У тебе ж є оригінал. — Помітивши, як змінилось обличчя українця, Семен вигнув брови. — Чи... — Зненацька він усві¬домив, що розмова виникла неспроста, і з місця попер у наступ. — Де оригінал, Лео? — спитав цілком серйозним тоном.

Левко осягав: якщо розкаже, що його сон — імовірно, ніякий не t on, то автоматично визнає, що за ними спостерігають, ба більше — щось шастає табором посеред ночі, а це доконає команду. Після пер¬шої доби у справжніх хащах народ на межі. Хлопець відчував, що му- ічіп. (брехати. І тоді він обережно, зважуючи кожне слово, проказав:

-Я загубив її...

секунд десять усі ошелешено мовчали.

-Як то загубив? — зронила Сатомі.

Ну отак, загубив.

-Де?

Не знаю.-

Чому ти не сказав нам про це? — поцікавився Ґрем.

Я думав, що у нас є копія.

У тебе з собою тільки одна копія?

Так, інша лишилась у Стокгольмі.

—Почекайте, — стрепенулась Сатомі. — Якщо я все правильно розумію, ми зараз заглиблюємося в надра найбільш неприступних не¬трищ на Землі у пошуках ефемерних руїн, не маючи на руках навіть карти? Куди ми йдемо, хлопці?

—То не карта, радше схема, впораємось і без неї, — заспокоїв друзів Левко. — Крім того, у нас є GPS-навігатор. — Він узяв до рук сіро-чорний пристрій. — Ми легко визначимо своє місцезнаходжен-ня, ми ж знаємо, де лежать озера, і...

Навігатор тихо «нявкнув», сповістивши про критично низький рі-вень супутникового сигналу, екран потьмянішав, а карта стала неак-тивною.

—Чува-а-ак... — розвів руками росіянин.

Доля знущалася з них.

—Чорт. — Левко сконфужено потрусив масивний «Garmin GPSmap»;, наче від того сигнал міг посилитись.

Незважаючи на те що вони перебували за двісті кілометрів від найближчих гір, щось блокувало сигнали з супутника. Крутий «Gar-min GPSmap 78s» перетворився на просто коробку, начинену елек-тронікою.

XL

Друзі розташувалися півколом обабіч пригаслого багаття й радились.

—Нам не потрібна карта, — доводив Левко.

—Ми не можемо рухатися без навігатора, — перечив Ґрем.

—До біса навігатор, лишилось кілька кілометрів! Сьомо, скажи йому, — гарячкував українець, кидаючи багатозначні погляди на ро¬сіянина (я попереджав, що так буде, не слід було брати з собою гомосексуал іст ів!).

—Зате яких кілометрів... —^ хитав головою Ян, косячись у бік джунглів.

Левко цокав язиком і зітхав з виглядом людини, яка втомилася спе¬речатися з розумово відсталими.

Сьома мовчав, по черзі повертаючи голову на того, хто брав (чи то пак перехоплював) слово.

—Ти впевнений, що ми дійдемо до Аппер-Вінкер-Лейк без допо¬моги «Garmin’a»? — Сатомі зазирнула в очі Левку.

—Абсолютно. — Хлопець стукнув кулаком по нозі. — Бляха, ви наче в похід ніколи не ходили. Достатньо компаса.

— А що далі? Як ми вийдемо до нижнього озера? Як знайдемо І І кам’яну дорогу? — не заспокоювався американець.

— Забудьте про карту. Озера Є, вони там. — Левко витягнув ру- іку на південь. — Ми це знаємо, ми бачили їх у «Google Earth», і, щоб дістатись туди, нам не потрібен GPS-навігатор. Не шукайте проблем ¦там, де їх немає. Скільки разів за минулі три дні ви зазирали в кар¬ету? — Хлопець обвів поглядом товаришів, вони помовкували. — Отож бо й воно. Бо то не карта, а ілюстрація до інструкцій, як дійти до Паїтіті.

— Але ж навігатор... Ми можемо прошляпити озеро і не дізнаємось про це. Українець скорчив презирливу міну. — Half empty bottle man1. — Це він про Ґрема. — Навігатор запра¬цює, я впевнений. Гадаю, проблема зі зв’язком тимчасова. — «Garmin GPSmap 78s» лежав перед українцем, на екрані перманентно блимав напис «

CONNECTING

ТО A

SATELLITE

...», проте з’єднання не вста-новлювалось. — Навіть якщо сьогодні-завтра зв’язок не відновиться, до Лоуер-Вінкер-Лейк якихось п’ять кілометрів!.. О, боги, не кажіть мені, що ми пролетіли пів-планети, щоб відступити за крок від мети. І «Ну, не за крок, — подумав росіянин, — але...» Він не поділяв Лев- кового ентузіазму. Магнітний компас — ненадійна штука, і в таких нетрищах вони можуть почати намотувати кола навіть на десяти ква-дратних кілометрах простору. Враховуючи, що ні в кого з них немає інсобів зв’язку з цивілізацією, такий розвиток подій, м’яко кажучи, небажаний. Водночас Сьома не хотів згущувати фарби. — Не сваріться, — втрутився він.— Не встигли відійти від Ріо- де-лас-П’єдрас, а вже кидаємось один на одного. Давайте так: виру¬шаємо на південь, щоб якнайшвидше досягти Аппер-Вінкер-Лейк І Лоуер-Вінкер-Лейк. Біля нижнього озера шукаємо початок кам’яного шляху, який описував Ґуннар. Якщо не знаходимо тракту і GPS-наві- кігор не вмикається, ми повертаємося. Згода? — Так, — сказав Левко, г — О’кей, — знизала плечима японка. — Добре, — після паузи погодився Ян Фідлер. і— Пообіцяй, що дамо задній хід, якщо біля Лоуер-Вінкер-Лейк Кінгіпіп» не ловитиме сигнал, — прискіпався Ґрем.

— Обіцяю, — стримано всміхнувся Семен.

- Тоді я в ділі.

1. Людина, дня якої келих завжди наполовину порожній (англ.).

XLI

31 липня 2012 ронц. 10:00 [UTC-5]

Мagpe-ge-Діос

Небо затягувала однорідна попеляста імла, протискаючи сонячні про-мені у вигляді розсіяного світла, але не пускаючи у верхні шари атмо-сфери парникове тепло. Мандрівники в буквальному сенсі стікали по-том. Якщо на шию чи на тулуб під пахвами всідався москіт, бідолаха ризикував втопитися.

Друзі поскидали наплічники на землю; ніхто не подивився, що під ногами чвакає. Ян, Грем, Сьома і Сатомі розстелили каремаг | і безсило повсідалися на нього. Перехід тривав лише дві години, але вони вимучились гірше від рабів на будівництві єгипетських ні рам ід.

І тільки Левко стояв на ногах, наприндивши губи і переможно по-зираючи поперед себе. Перед хлопцем, витягнувшись із північного сходу на південний захід, розкинулось овальне озеро — Аппер-Вінкер- Лейк. Вони добрели до нього без проблем (якщо не брати до уваги м’язів, що починали тремтіти від однієї думки про рух — ще до того, І як мозок слав команду на скорочення).

—Бачите? — Хлопець переможно зиркнув на товаришів. — Про стіше простого.

—Ага, — прохрипів Ян, відпиваючи води з пляшки. Відзадушлп ! вої спеки його шкіра зблідла, а очі, навпаки, стали червоними.

Озеро простягалося метрів на чотириста і, судячи з кольору воли, І було неглибоким. Низькі береги вкривала трава, де-не-де розбавлю на невисокими деревами. Високі з якихось причин біля води не росли, Можливо, воду перенасичували солі й мінерали, що їх відлякували, І

Українець став спиною до приятелів, затуливши собою «Garmin і ввімкнув пристрій.

CONNECTING ТО A SATELLITE... Усе працювало, але зв’язку не було.

• Предыдущая
• 39/151
• Следующая