Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 41

• Предыдущая
• 41/151
• Следующая

...прокидається’ ‘

—Пожежа! Я горю!

Хлопець заснув під відкритим нёбом, його так і лишили, накривши згори чиїмось спальником, замість перетягнути в намет. Левко повер¬ив голову на голос, але не побачив нічого, крім нафтової пітьми. Зір Іе було, небо затягували розкатані в один великий ‘млинець хмари. В Я вся палаю! Допоможіть мені!

Кричала японка.

- Сатомі? — окликнув Левко, гадаючи, чи це не продовжен- I НЯ сну.

—Лео, допоможи!

— Що з тобою?

Українець скочив на задерев’янілі ноги і вмить зрозумів, що не за- I Шадить Сатомі, адже сам горить. Права рука, якою він уві сні закри¬вався від вогню, палала.

— А-а-ар-р, чорт! — заричав він, струшуючи передпліччям, і тіль¬ні тоді збагнув, що не бачить полум’я. Левко відчував, як вогонь об- I Шалює шкіру, пробираючись углиб руки, як здуваються пухирці по всій І довжині від кисті до ліктя, але Самого вогню не бачив. Рука була тем- | іою, як і все довкола. — Що за...

— ЛЕО!!!

Галас розбудив Сьому. Левко почув, як роз’їжджається блискавка І ми Вході до намету, після чого зсередини висковзнув промінь світла. Кемен присвічував собі ліхтарем.

— Чого кричите? Що сталося, Сатомі?

— Мої ноги! Я вся горю!!!

росіянин освітив голі ноги японки, на яких не було ані жаринки. В — Я не розумію...

— Сьома, вона говорить правду. Я відчуваю те ж саме, у мене «па- Мпє» Передпліччя.

Семен перекинув промінь на Левка, і українець жахнувся. Рука виглядала так, наче її обпалили вогнеметом: м’язи роздулися, шкіра почервоніла і вкрилася пухирями.“ Чувак, що ЦЕ?

К Сьома підійшов ближче й одночасно з Левком помітив комах. По Передпліччю повзали бурі п’ятиміліметрові істоти з товстими задніми ^В^и,’,ами- Росіянин опустив промінь під ноги, освітивши видовище, »Ід якого волосся стало сторчака. Земля пульсувала від крихітних ті- Щ9іш — весь табір заполонили кусючі комахи.

МУРАХИ! — мов ошпарений заволав Семен, впізнавши напад¬ників, – Що?

—Вогненні мурахи! Ґреме, Яне, вставайте! Fire ants’! ТІКАЄМО!

Зрозумівши, в чому проблема, Сатомі стала збивати мурах з міг,

Левко струсив комах з руки, але вони полізли на литки.

—Ці падлюки геть скусали мене.

—Вони не кусають, а жалять, Лео! До озера, мерщій!

—Аякже табір? — вирячився Левко.

—Якщо ми лягли ночувати на шляху колонії, то НЕМА ВЖЕ 1II ЯКОГО ТАБОРУ!

Ян і Ґрем, вскочивши у самісіньку гущу мурашиного війська, мив цем зорієнтувалися, що й до чого, і за мить четверо хлопців і дівчині мчали берегом до Лоуер-Вінкер-Лейк.

Забігши у теплу воду, вони поприсідали, лишивши на поверхні ли| ше очі й носи. Отак і сиділи в цілковитій темряві.

—Довго вони будуть безчинствувати? -—спитав Лео.

—Не знаю, — булькнув Сьома.

—Народ, а крокодилів тут немае? — полився крізь пітьму стур| бованйй голос Грема.

—Які крокодили в такій ковбані? Ти б іще про акул спитав, ч прогудів Левко, але, подумавши, для певності уточнив у Семена: Н Правда, Сьомо? ‘

Сьома витримав багатозначну паузу (міркуючи, чи не заверещав і не почати бовтатись, вдаючи, що за ногу вхопив кайман), але вигв дав дещо краще.

~ — Ясне діло, що каймани тут не водяться. Вони не живуть у закря тих водоймищах, та й їжі в озері небагацько для підтримання хоч якої їсь популяції... — Знову пауза. — Зате тут є сомик кандиру. — І <на мовк.

Минуло півхвилини, Ґрем заворушився:

—Семе... чувак... а що таке «сомик кандиру»?

- Рибка.

—Рибка?

—Ага. Маленька така рибка, не більше віддвох сантиметрів у де вжину...

З боку Ґрема надійшло полегшене зітхання. Двохсантиметрова рц| ба — це не страшно. Сьома правив далі:

—...яка на запах аміаку з сечі забирається в сечовий міхур...

! Куди???

1 Вогняні, або червоні, мурахи — група мурах, які, окрім міцних щелеп, мають у нижній частині отруйне жало. Дія отрути схожа на опік від полум’я (Звідси й назва).

-— ...в пісюн, Ґреме, і присмоктується до його стінки. Через день сомик клеїть ласти, благополучно забувши відсмоктатися, І починає нигти. Діло закінчується операцією, яка...

— Та пішли ви всі в сраку! — заверещав Грем, вискакуючи з во Іди. — Ви вже дістали з вашими нетрищами, кайманами, мурахами

Сомиками-розтуди-їх-маму-смоктунцями.

Ян, Сьома і Левко від душі розреготалися.

XLV

Наслідки нічного набігу були приголомшливими.

Уранці нового дня четверо хлопців і дівчина, мокрі, голодні й невиспані, тинялись по спустошеному табору, не вірячи власним очам. Та- Вбір виглядав так, наче його всю ніч дерли на шматки хворі на сказ со- ¦баки. Намети здулись, опавши на землю рваними ганчірками. Два

новенькі спальники з «ІКЕА» (ті, якими кутався Левко) перетвори- I лись на лахміття, подібне до решток повітряних кульок, що луснули К від надмірного тиску. Вогняні монстри погризли три з чотирьох каре- I матів, І тепер поверхня, яка ще вчора була гладенькою, нагадувала К Макет марсіанського рельєфу. Всі харчі (рівно як і все, що пахло ¦Харчами), не запаковані в металеві банки чи герметичні упаковки, му- ¦рахи з’їли або забрали з собою. Зрозуміло, добираючись до їжі, вони ¦розгризли наплічники. Дивом уціліли рюкзаки Левка, Яна і сумка з ре- ¦чами Сатомі. Наплічник Сьоми також виглядав непошкодженим, але К Щойно росіянин узяв його за лямки, дно прорвалось і все, що було все- ¦редині, висипалось на землю.

Ноги Сатомі розпухли і страшенно свербіли. Праве передпліччя В Левка роздулось і стало схожим на перекачану руку армреслера.

- Жесть, —^ прокоментував Левко, дивлячись на купу Семенових вечей.

- Ага, — підтакнув Ян, перебираючи продукти. — У нас більше І немає м’яса. Взагалі.

— ^ сухофруктів теж, — додав Сьома, ногою розгорнувши вміст І Лишеного рюкзака.

Зате вівсянка на місці, — продовжував інвентаризацію чех. г — Хоч щось...

Хотіли зменшити вагу наплічників?і— насміхався мулат. — Ось і набудь ласка.

Аде моя «Unna»? — Сатомі сконфужено водила очима по міс- I цю стоянки.

Левко пройшовся поглядом по табору. Яскраво-рожевий надлег¬кий одномісний тент компанії «Hilleberg» безслідно щез.

—Вони зжерли «Unna». — Дівчина шоковано кліпала. — Ви тільки вдумайтесь — ці потвори ум’яли намет за шістсот євро!

—І я впевнений, навіть не подавились, — гигикнув Левко.

—Не смішно! — огризнулась японка.

—Добре, хоч печиво їм не дісталось, — косячись на Яна Фідлер;і, зіронізував Грем.

—Де я тепер спатиму?

—Візьмеш наш. — Українець спаковував свою «китсяку» за дві¬сті сорок дві гривні. На наметі не було навіть дірочки: чи то через ці¬ну, чи то через токсичність матеріалу мурахи погребували ним. — Він цілісінький, наче щойно з магазину. Ми з Семом спатимемо під від¬критим небом. Намети все одно від москітів не захищають.

—Це ваш не захищав, — бідкалась дівчина, — а моя «Unna».

—Ну й де тепер твоя «Unna»? — скалячись, обірвав її Левко.

Тим часом американець витягнув з-під намету свої похідні кросів¬ки, точніше підошви від своїх похідних кросівок, і його жартівливіш настрій вгас. Ненаситні санітари лісу зжерли всю шкіру, лишивши тільки підметки і металеві кільця, крізь які проходили шнурівки. С;і мих шнурівок не було — їх теж зжували.

Напад вогняних мурах заполонив думки мандрівників, і ніхто білі, ше не звертав уваги на те, що «Garmin GPSmap» уперто відмовля еться ловити супутниковий сигнал.

...Того дня знову вийшли пізно. По-перше, довелося наново готув;і ти кашу, оскільки залишене звечора їдло мурахи «підмели». По-друге, потрібно було дати лад запасам, визначивши, на скільки часу їх виста чить, і перепакувати речі. Сатомі відтепер несла тільки намети (Левко ву «китсяку» і Ґремовий «Quechua», добряче згризений, та все ж при датний для користування) і вцілілі спальники. Хлопці розподілили продукти між трьома рюкзаками й однією сумкою (лишилася переваж но вівсянка, при економному використанні її вистачить на десять дні в); пляшки з водою обв’язали мотузками, щоб нести, перекинувши через плечі та шию, — місця для них не було. Сьома поділився парою кедів із Ґремом. Кросівки муляли, але нічого ліпшого не було.

• Предыдущая
• 41/151
• Следующая