Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 46

• Предыдущая
• 46/151
• Следующая

Перед тим як ви заглибитесь у сельву. Кам ’яний тракт, що тяг- ШНіїчся від Лоуер-Вінкер-Лейк, обходить Розколину Черепів і ні- Оіііц веде до Паїтіті, насправді є тупиковим. Дорога впирається

в розколину й обривається. Далі за Розколиною — найбільш не- И/юхідні хащі з тих, що мені довелось бачити в житті. Порівня¬но .і ними решта території Мадре-де-Діос нагадує Кунгстрад- іч/чіі’н’. Колись давно ті, хто населяв Твердиню, влаштовували и тим у глухому куті засідки для ворогів. Ви можете зазирнути

1. Штучно насаджений прогулянковий парку центральній частині Стокгольма.

туди (це займе день), але я радив би утриматись — тільки згаєте час. Крім укритих цвіллю і сточених червами черепів, там нічого немає...

(«Та що ви кажете», — промайнуло в голові Левка.)

До Паїтіті веде інша дорога, що починається просто посеред джунглів, і проходить південніше від шляху на Розколину Че¬репів. Якийсь час дороги йдуть паралельно, але друга сягас глибше в нетрі. Вона обривається в сельві за десять кіломе¬трів від Паїтіті. До місця, де починається південна кам’яниця, веде непомітна стежка. Стежина відгалужується від північ¬ного шляху приблизно на його середині. Вам доведеться пому¬читись, поки знайдете її, бо майже напевно вона заросли й стала геть непомітною. Якщо ж не вдасться відшукати, звертайте на південь неподалік Розколини і рубайтесь на впростець крізь сельву, поки не наштовхнетесь на південнії дорогу. Так вийде довше, але промахнутись не зможете.

Після того як південна кам’яниця обірветься, йдіть стро¬го на захід —джунглі там не дуже густі, — і протягом дня ви дійдете до руїн. Для наочності надсилаю оновлені/ версію карти, а також фотографію, котра підкріпить ва ше бажання податись на пошуки, якщо раптом воно підупч ло після того, як ви вперше побачили ліси довкола Пуерто Мальдонадо.

Ще дещо...

По дорозі навкруг вас можуть коїтись дивні речі. Іноді вам здаватиметься, що чуєте голоси. Ви будете бачити те, чого насправді немає. Такі вже особливості тих земель: у тій час тині Мадре-де-Діос нерідко трапляються тумани, настільки щільні, що викривляють не тільки візуальні образи, а й звуки, котрих у тропічному лісі завжди достатньо. Нічого не бійтс ся — просто не звертайте уваги, хай що діятиметься довко ла. Запам ‘ятайте: всі речі мають пояснення. Хай що вам вчи жатиметься, осмислюйте побачене раціонально. Ніяких думи, демонів і привидів. Ніякої містики.

Мабуть, вас також цікавить, чому я з самого початку т1 розказав про другу дорогу і чому сам не рвусь до Мадре-<)с Діос. Я занадто старий, а на все інше... є причини... багато всіляких причин... Повірте, я не мав на думці ошукувати чи

збивати вас з пантелику. Все, чого я хотів, — це бути пев¬ним, що карта і — найголовніше — моя історія не потра¬пить до поганих рук.

На цьому все.

Бережіть себеІ

І нехай удача буде з вами до кінця.\

Щиро ваш Ґуннар Іверс 17 березня 2012 Стокгольм

Левко з Семеном перезирнулись.

—Оце так пояснив, — скептично відзначив Ян. — «Ви мусите І знайти Паїтіті...», «на на все інше є причини...», бла-бла-бла. Ти ма- I ла рацію, дідок стрьомний.

—Ти теж вважаєш, що швед їздить нам по вухах? — Ґрем відклав І аркуш.

—- Ще й як, — підтакнув чех.

Українець і росіянин продовжували витріщатись один на одного, паче грали в гру «Хто кого передивиться».

—А я так не вважаю, — повільно промовив Левко.

—І чому це? — Ян саркастично скривив рота.

—Тому що Розколина Черепів, Голова Папуги, Аппер-Вінкер- I .Лейк, Лоуер-Вінкер-Лейк і мощена дорога існують, причому саме

у тих місцях, про які писав Гуннар. Швед не брехав, і я не бачу при- I чин, чому йому брехати зараз.

—Не забудь про фотку. — Грем торкнувся фотографії.

Левко мав рацію...

-Думаєш, це вона? — смикнув бровою Сьома, так і не відвівши Очей від лиця Лео.

Українець мигцем збагнув, про що йдеться.

—Я впевнений, — рубонув він.

— Ви про що? —• нашорошився Ян.

—Стежка, про яку сказано в листі, існує, — пояснив Семен. — Ми її бачили.

-Чому я вперше про неї чую? — з відтінком обурення прискіпав¬ся американець.

Бо ми не думали, що це важливо. — Сховавши очі, Сьома злукавив— Я гадав, то звіряча стежка.

Друзі примовкли. Розмова велась англійською, і Тор усе розумів. Норвежець слухав хлопців зі значно більшою цікавістю, ніж Належало б

відлюднику, уважно вивчав їхні лиця, проте ні Левко, ні Ян, ні Ґрем цього не помічали.

—Що значить «ніякої містики»? — вклинилась у розмову Сато- мі, пробігши очима послання Ґуннара.

Хлопці всі разом втупили погляди в дівчину.

—Мабуть, південна дорога тягнеться реально далеко в сельву, проходить неймовірно дрімучі нетрі. Підчас походу люди виснажують¬ся, от їм і ввижаються дурниці, — спробував пояснити росіянин.

«Як, наприклад, той чувак, що стежив за нами зі стіни Розколини Черепів, — подумав Левко. — Е, ні, Сьома, я не був виснажений...»

—Дурниці зараз говориш ти, Семене, — палко заперечила дівчи-на, тіпнувши перед носом росіянина розгорнутим листом. — «Іноді здаватиметься, що чуєте голоси... будете бачити те, чого насправді не¬має» — такі речі так просто не пишуть! У тих нетрищах щось є, і... — Японка зробила паузу, оббігши поглядом хлопців: — Невже ви не ро¬зумієте? Ґуннар не застерігає, він лиш натякає, при цьому не кажучи всієї правди, бо боїться нас налякати.

—Це не має значення, — м’яко обірвав її Грем. — Ми все одно повертаємось.

—Якого числа у нас зворотній літак? — задумливо пом’явши не-голене підборіддя, спитав Левко.

Сьома при цьому здригнувся: бульбашки ущипливої радості по-пливли під шкірою по спині. Левко читав його думки.

—Ні-ні-ні-ні-ні, — насупився мулат. — Ти що це задумав, бадді?

—24 серпня, — не слухаючи американця, відповів Сьома.

—День у Лімі, день на дорогу до Куско, три дні на спуск назад по Ріо-де-лас-П’єдрас, — перераховував українець, загинаючи палі, ці. — У нас є час до 18—19 серпня. Два тижні від сьогодні. Можемо спробувати, якщо завтра зранку рвонемо назаддо Голови Папуги.

—А як же Ян? — пручався Ґрем.

—Поїде в Пуерто-Мальдонадо без нас, — висунув пропозицію українець. — Ти ж не проти? — Чех знизав плечима. — Гадаю, Тор із радістю його підкине. — Левко глипнув на норвежця. — Він може1 поїхати просто зараз і ввечері вже спати у нормальному ліжку.

Тор Сандерс повільно кивнув, підтверджуючи, що доправить чеха в столицю регіону (але при цьому обличчя старого зберігало дивний вираз — думав він явно не про дорогу до Пуерто-Мальдонадо).

—Ти досі віриш, що Паїтіті існує? Що це не вигадка? — не вга вав Ґрем.

Після слова «Паїтіті» Сьома кинув швидкий погляд на Тора. Ста- I рий, роздувши ніздрі, пожирав американця очима. Сьома готовий був І битись об заклад на піврічну стипендію, що Тор знає, про що йдеться, В а також знає щось таке, що їм невідомо, але навряд чи скаже, коли його запитають. їм не слід розмовляти про такі речі перед сторонніми. І Точніше, перед тими, хто здавна живе в цих краях, бо «сторонніми» В в даному випадку був він сам і його друзі.

—А що змінилося за тиждень, янкі? По-моєму, ми виявили до- щстатньо, щоб повірити в розповіді Гуннара. Питання не втому, чи ві- В рю я в Твердиню. Особисто я переконаний, що руїни існують, також В я не маю сумнівів, що описана Іверсом дорога виведе до них. Питання в тому, чи віримо ми вчотирьох, — Яна він більше не врахову- | вав, — що ці руїни варті того, аби лізти за ними в місця, де «навкруг

нас можуть коїтись дивні речі».

—Ми маємо порадитись, — відчеканив Семен, недвозначно по- В косившись у бік Тора.

Грем невдоволено зітхнув, спідлоба зиркнув на Сатомі, гадаючи, чи стане вона на його бік, і хлопці з дівчиною повернулись до крісел у цен- В трі кімнати.

Тор дістав із шухляди ключі.

—Як завершите, я покажу вам апартаменти. — І знову затримав І погляддовше, ніж того вимагали правила гостинності. — І якщо хтось 1 із вас збирається в Пуерто-Мальдонадо, то хай поквапиться — за І чверть години я виїжджаю.

• Предыдущая
• 46/151
• Следующая