Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 56

• Предыдущая
• 56/151
• Следующая

озвався: — А ти що скажеш?

Левко відвернув обличчя, зробив незрозумілий порух губами (чи то скривився, чи то випнув щелепу) і проказав:

Я думаю, Сьомо, ми вже близько...

Твердиня

LXVIII

11 серпня 2012 року. 18:01 [UTC-5)

Мадре-де-Діос

Левко підсів до Сатомі. Дівчина ворухнулася, посуваючись убік, аш очей не підвела.

Передними шкварчало багаття, пережовуючи в’ялими язиками жм кі гілки. Українець зачерпнув пригоршню мокрого листя і кинув у вогонь. Полум’я ображено засичало, але, підігріте знизу палаючШ брикетом твердого розпалювача, не загасло. Листя, чадячи сірим іщ мом, чорніло; Лео закашлявся, Сатомі теж бухикнула, проте від ба^И тя не відсунулась. Навпаки щУ обнявши коліна руками, дівчина юрм лася до вогню. У джунглях, обираючи між уїдливим димом і хмарами® більш уїдливої мошви, перевагу зазвичай віддають першому.

—Привіт, — дурнувато бовкнув хлопець. — Ти як?

Нормально, — дисонуючи з відповіддю, Сатомі знизала плеЦ^Н

—Втомилася?

А ти хіба ні?

Левко кинув швидкий погляд за спину, переконавшися, Грем відпочиває у наметі, а Сьома ввіткнув у вуха навушники, і підсунувся ближче.

—Не знаю. Не так, щоб дуже.

Дівчина не стала підтримувати розмову. їй кортіло спитати, го їм ще тинятися цим смарагдовим пеклом, але вона змовчала знаючи, що наперед знає відповідь. Українець не відступиться, ікжнЯ паси не дійдуть до кінця. (Насправді Сатомі помилялася; Лсо^Н подумував про те, щоб повернути назад, але через гордість Мі^Н озвучувати це першим.)

Хлопець присунувся ще на кілька сантиметрів і пошепки прошептав

—Сатомі, знаєш, я... ем... ну... давно хотів з тобою погоноворити

Він спробував надати голосу еротичної хрипоти, натомість прозвучало так, наче благав шпаргалку на екзамені.

—Кажи. — Сатомі незворушно дивилася на вогонь.

У ній не було байдужості, радше підкреслена апатія. Левко знітив¬ся іприкусив язика. Після хвилинної паузи він демонстративно відсунувся й озвався знову:

—Як буде японською вогнище? — штрикнув пальцем у вогонь.

—-‘Ти маєш на увазі багаття чи конкретно вогонь?

В —Багаття.

—-Можна говорити takibi, але це означає швидше «вогнище у буде , тобто камін, як «багаття »’воно не вживається.

И- «Тоді як краще?

Whr Kyanpufaia.

— Кі-ян-пух... Ні... Ю-ян-па-хуря?

Японка посміхнулась і нарешті повернула голову. В мерехтливому світлі вогнища ямки на її щоках стали запаморочливо рельєфними.

Лфіка кинуло В дрож від одного погляду на них. Йому страшенно захотіл ося її поцілувати.

Та ні! Kyanpufaia.

Кіампіфайя.

Ось так правильно! — Посмішка поширшала. — До речі, ти маєш знати це слово. Воно запозичене з американської— від Camping fite‘1

Українець вирячив очі, а тоді, подумки прокрутивши слово, і собі засміявся

Не може бути!—Комизливе kyanpufaia виявилося вимовленим на японський манер англійським словосполученням «camping

Так. Я не обманюю!

Справді? Дивина. Ніколи не думав, ‘що Японці щось запозичили в американців.

Ми багато чого запозичуємо. — Сатомі на мить замислилась виправилася — Ми багато вчимося.

,Зрозуміло. -Лео задер голову. — А як по-вашому буде... небо? f Itoshi. г Хінні.

Ага.

А як... як будуть зорі?

Небо над табором було гнітюче-чорним. Де-не-де Левко ще розрізняв віттявисоких дерев, проте понад ним, хай як напружувався бачив лише розжирілу масу пітьми; крізь неї з космосу не пробивалося (та й не могло пробитися) жодного промїнчИка. Ані сліду від зір.

Хмари були грубими й товстими ,? такими, що навіть із гармати не про¬стрелити.

— Sora.

—Сора, — повторив він. — Майже як українською — зорі.

Сатомі затихла. Левко не знав, як далі вести розмову, за що заче¬питися, як повернути діалогу потрібне русло. Його ледь не тіпало від власної незграбності. Раптово він усвідомив, що мимоволі повторює неоковирні дії головного персонажа стрічки «Той, що пройшов крізь вогонь» — пластмасового фільму, в якому за неперервною чергою режисерських ляпів було важко не те що насолодитися, а навіть про¬стежити за сценарієм. Режисер Іллєнко двічі за фільм втягував свого героя у лінгвістичні дискусії штибу «а переклади мені*.» з героїнями: спершу із закоханою в героя росіянкою, а згодом, у Канаді, з так само^ закоханою індіанкою. На думку Михайла Іллєнка, така «любовна» бс-1 сіда мала неминуче закінчитися, надзвичайним, приголомшливим сек-і сом. Левко розумів, що в житті воно трохи інакше, через це нітився ще більше, а проте... продовжував дурнувату гру в слова.

—А «зоряне небо»?

Якщо, Сатомі й набридла забава, вона тактовно цього не показувала^

—Hoshizora.

— Хошісора, — папугою повторив українець.

—Чудово, Лео. Майже без акценту. — Звично по-японському ч без жодного виразу на лиці прокоментувала дівчина.

Нарешті хлопець наважився і, відчуваючи, як холонуть руки, иия дихнув:

Як буде «я тебе люблю»?

Японка змінилась на обличчі. Ворухнула бровами і кокетливо зирнула на хлопця.

—Японці не кажуть «я тебе люблю». Слово «тебе» у нас майже не використовується. Ми говоримо просто «люблю» — aishteimasiA

Багаття відбивалось у її чорних очах. Вона була гарною, запам® рочливо гарною, хоча в той момент смолянисті зіниці практично иіці вались із чорнотою лісу, що оточував табір. Завдяки цьому Сатомі с киї далася на героїню фільму жахів, у яку вселився злий дух. Не нилщ романтично, та Левку було байдуже. Зараз або ніколи!

Він прохрипів

—Айштеймас... — і наліг на дівчину.

Його порух вийшов смиканим і майже хамським,.він,.більше нагадував лобову атаку, а не обійми. Сатомі різко подалась назад. Розпалений Левко, вирішивши не здаватися, викотив очіт висолопив язика і посунувся слідом, аж поки не притисся губами до губ японки:

Втім... язик наштовхнувся на непробивний мур із міцно стулених зубів. Форкаючи, дівчина сховала підборіддя. Затим відпихнула українця

І з розмаху врізала по писку долонею. Водночас з гучним «лясь!» із боку намету долинуло:

— Хей! Мазефакер! Ти що там робиш?! — Грем стояв на ногах.

—Ану відлипни від моєї дівчини!

Від ляпасу Левко ледь не заточився у вогонь. Йому почулося?

— Що значить «відлипни»?’ Що... що значить «твоєї дівчини»?!!

СатомІ розгублено кліпала. Ґрем безшумно ковзнув у темряві і затулив її, нависнувши над українцем. Семен нічого не чув, із заплющеними очима слухаючи музику.

— Тільки спробуй ще раз до неї наблизитися!

Левко випростався і розвів руки, демонструючи, що не мав на думці нічого лихого. Шкіра на вилиці палала, витискаючи з правого ока пекучі

шьози. Проте гірше за щоку паленіло серце. Дівчина... То йому почулося чи ні? Спитати він боявся. У шлунку, мов чорнило, розтікалося

Недобре передчуття.

— Охолонь, друже.

-Вони стояли ніс до носа з Ґремом. Левку це не сподобалося. Він відступив. — Ти сказився?

— Ти більше не торкнешся її, бадді.

— Це не Тобі вирішувати.

— Заткнись! Вона моя дівчина. 1

І І знову: girlfriend. Тепер уже без сумнівів. Виходить, перший раз теж не почулося.

Яка, в біса, дівчина? — вигинаючи брови, пирхнув Левко. —

Ти ж довбаний педик!

Ґрем кинувся вперед і грубо схопив Левка за футболку. Правий кулак підняв до щоки, наготувавшися до удару.

Ще раз назвеш мене геєм, я тебе поб’ю!

Ґреме, будь ласка... не треба, — одним порухом вуст попросила Сатомі. Ощирившися, Левко відірвав від себе руку американця. Ґрем не розтиснув кулак, і футболка затріщала.

Та ти Українець за малим не гарчав від люті. Безперечно, він був слабшим за мулата, але недумав про це, готовий будь-якої миті кинутись у бійку,

Я спав з нею; бадді!

Що?

Ґреме, ні, — застогнала японка.

Левко хитнувся. Кістки ніг ніби розтанули, а в тілі раптово утвори¬лася порожнеча. Здавалося, внутрішні органи зникли, розчинилися самі у собі, хлопець почувався як мертвий жук, усі нутрощі якого ви¬їли мурахи.

• Предыдущая
• 56/151
• Следующая