Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 83

• Предыдущая
• 83/151
• Следующая

ІІроте лоскіт був приємний, він зовсім відрізнявся від свербіння ну¬трощів під час почуття страху чи хворобливих позивів до блювання.

Сьома вивчав малюнок. На першій парі відбитків у верхньому ліво¬му куті був один кружечок у впадині між мізинцем та безіменним паль¬цем лівої долоні. На другій парі, що розташувалась під першою, —два кружечки. Один — між мізинцем та безіменним, і другий — між безі-менним та середнім пальцями. На третій парі було три кружечки. На четвертій — чотири, вони заповнили всі проміжки між пальцями на лі¬вій долоні. Наступна пара відбитків знаходилась у верхньому правому куті, і на ній з’явився п’ятий кружечок — між великим та вказівним пальцями правої долоні. У найнижчій парі долонь (восьмій за рахунком) було вісім кружечків.

—Це цифри. — Сьома не усвідомив, що вимовив здогадку вголос; стіни проковтнули звук, що зісковзнув з його губ.

Він був упевнений у правильності припущення. Про це свідчила не тільки кількість кружечків. Ковзнувши поглядом угору, хлопець прикипів до найвищої точки зображення, де поруч з випаленим від-битком великого пальця розташувалося кружальце більшого діамо- тру. Символів було вісім, і останній з них, що проступав між восьмою парою долонь, являв собою поєднання першого символу і кружечки більшого діаметру. Це спостереження підштовхнуло Семена до на ступної здогадки.

—Вісімкова система... Якщо припустити, що кружечок більшого ді-аметру позначає «нуль», значить, творці Паїтіті користувалися вісім- ковою системою.

Наша цивілізація користується десятковою системою при лічбі, іншими словами, у нас є набір із десяти цифр: 0, 1,2, 3, 4, 5, 6, 7, Н і 9. Решту чисел ми записуємо, комбінуючи їх. Скажімо, число де¬сять (перше з наступного після цифр розряду) формується поєднан¬ням 1 та 0—10. Більшість народів, що населяли й нині населяють Землю, використовують десяткову систему. Це пов’язано зі звич¬кою рахувати на пальцях (яких є десять... ну, принаймні в більшо¬сті з нас). Але були й винятки. Розміщення кружечків на долонях підказувало Сьомі, що цивілізація Паїтіті рахувала не по пальцях, а по проміжках між ними, значить, ближчою і зрозумілішою для них була вісімкова система числення, де було лише вісім цифр: 0, 1, 2, 3, 4, 5, 6 і 7.

Незалежно від того, скількома цифрами користується та чи інша ци-вілізація (шістьма, вісьмома, десятьма чи більше), перше число з на-ступного після цифр розряду записується як комбінація цифри, що від-повідає одиниці, та нуля. Якщо цивілізація Паїтіті користувалася вісімковою системою, значить, окремих символів для вісімки і дев’ятки не існувало. В такому разі вісімка запишеться як одиниця й нуль і ста-не першим числом наступного розряду, дев’ятка позначатиметься дво-ма одиницями, і так далі:

(позаяк цифри вісім у вісімковій системі немає, то десятко- ііе число 16 позначається не як 18, а як поєднання двійки і нуля)

Система числення не міняє суті числа, лише його представлення. Сьома опустив погляду правий нижній кут зображення на мармурі:

Це ніщо інше, як позначення вісімки у вісімковій системі, а отже,’ весь малюнок являє собою таблицю символів, що позначають цифри місімкової системи.

«Мабуть, ця кімната слугувала залою для занять із арифмети¬ки», — жартома подумав Семен. А тоді зметикнув, що його насміш¬ка цілком може відповідати дійсності.

Він підсунув світильник ближче до себе, дістав скручений трубоч¬кою блокнот і почав перемальовувати символи.

Приблизно через двадцять хвилин він мав акуратно виведену та-блицю відповідників між символами, що належали цивілізації Паїті¬ті, і арабськими цифрами.

Вдовольнившись результатами роботи, Сьома повернув тулуб і за-ходився розглядати ту частину мармурової поверхні, яку раніше спе-ціально оминав увагою. Ліву від входу стіну Білої кімнати вкривали написи, серед яких виділялися два блоки випуклих цифр, виконаних зі схожого на хром металу.

Семен затиснув блокнот колінами, зняв з шиї «ІЧікоп» і почав фо-тографувати. Цього разу ніхто йому не заважав.

16 10=208

17 І0=218

18 ІО=228

64 10= 1008

XCIII

14 серпня 2012 року, 11:37 [UТС-5]

У повітрі над пустелею Наска1

Під кінець третьої години польоту «Мі-17» залишив за хвостом остан¬ні відроги Анд і понісся над всіяною бугристими скельними виступа¬ми сірою пустелею.

У кабіні посвітлішало. Відразу після рівнинного Мадре-де-Діос по-чалися гори. Вкриті лісом Анди потягнулись гострими піками до небес, тож пілоту «Мі-17» доводилось активно маневрувати, пробиваючись на захід по глибоченних ущелинах, часом опиняючись у місцях, де кру-тобокі скелі наступали з трьох сторін. При цьому вертоліт жодного ра¬зу не підносився вище за найближчий гір«. ,кий кряж. І не тому, що не міг перелетіти через нього; Левко знав, що у двомоторного «Мі -17» до-статньо потужності, щоб перемахнути найвищий хребет, що розділяє сельву і пустельне західне узбережжя Південної Америки, залишивши загрозливі піки внизу. Причиною, що примушувала трьох пілотів гелі-коптера працювати в поті чола, никаючись лабіринтом розколин, була скритність. «Мі-17» ховався не так від людей, як від радарів цивільних аеропортів і станцій протиповітряної оборони, що не могли не зверну¬ти увагу на невідомий літальний апарат, якби засікли його. Внаслідок цього протягом останніх двох годин пасажири вертольота, куди б не по-вернулись, бачили лише прямовисні, посічені світлом і забризкані хи-мерними тінями кручі; вони наступали зліва, справа, спереду, часом хо-вали за собою небо. Додавали перцю висхідні та низхідні потоки повітря, що іноді кидали гвинтокрилу машину на добру сотню футів вгору чи вниз.

Щойно гори залишились позаду, Джейсон Х’юз-Коулман розслабив¬ся і повеселішав. Він перекинувся кількома жартами з молодим (на ви¬гляд молодшим за Левка) штурманом Джимом Ломбарді (його місце в кабіні було найближче до Джейсона), розреготався, ляснувши по що¬ці й спостерігаючи, як очунює його стрілець, що закуняв через хитави¬цю в салоні, і безперестану, щирив доглянуті зуби. Крім нього й Левка в салоні сиділи троє: два амбали зі «служби безпеки>? й один молодий перуанець.

Левко сидів у кріслі біля правих дверцях (навпроти сивочолого) і ди-вився на пустелю крізь круглий ілюмінатор. Зненацька він помітив іде-

1 Наска — пустельне плато на південному заході Перу, відоме велетенськими геогліфами (зображеннями на землі) — прямими лініями, геометричними фігурами та ма-люнками тварин (кит, птахи, мавпа, павук тощо). Малюнки завдовжки від п’ятдесяти до ста метрів, їх можна побачити лише з висоти пташиного польоту.

пльно прямі лінії, що перетинали плато в усіх напрямках, подекуди утво-рюючи прості геометричні фігури: трикутники, трапеції. «Мі-17» ішов достатньо високо, щоб бачити, що лінії тягнуться на кілометри. Хло¬пець ніколи не був у цьому місці, але одразу впізнав його.

—Це Наска?

-Ага, — кивнув Джейсон і без причини підморгнув Левку. Якби українець не сидів поряд із ним весь політ, то подумав би, що сивочо- дшї заклав за комір кілька келихів віскі або ж нюхнув добрячу порцію кокаїну.

Левко повернувся до споглядання візерунків на землі, коли Джей¬сон посмикав його за футболку. Хлопець зиркнув на чоловіка. Той жестом попросив Левка нахилитись (через шум двигунів і чахкання лопатей потрібно було напружуватись, щоб чути один одного).

-Це, щоб ти знав, Віктор Шако, — промовив чоловік, показу¬ючи пальцем на пілота. — Він, як і ти, українець.

Левко кліпнув, а тоді, зважаючи на піднесений настрій сивочоло- і о, вирішив підіграти:

—Без дурні?

—Без дурні, пацан! Чого б то мені тебе обманювати? Віктор на-родився в Штатах, але батьки приїхали з України.

Джейсон замовк. Почекавши, Левко набрався духу й озвався:

—Джейсоне!

—Га?

—Можна я дещо спитаю?

—А якщо я скажу «не можна», то ти, типу, не питатимеш?

Хлопець попервах схотів витиснути з себе мляву посмішку, але вчасно схаменувся, згадавши вранішню лекцію...

• Предыдущая
• 83/151
• Следующая