Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 84

• Предыдущая
• 84/151
• Следующая

(ви не ставите запитання — ви робите, що я наказую!)

...і подумавши, що панібратські загравання можуть погано скінчи¬тись.

—Ні, сер, не питатиму.

Офіційна відповідь отверезила Джейсона, і він начепив на облич¬чя звичну зневажливо-глумливу маску.

—Валяй, українцю.

—Це ви підвісили мертвяка біля нашого табору?

Секунду чоловік стримувався, а потім зморшки довкола очей за-танцювали, а з рота порснув нестримний регіт:

—Ха-ха-ха-ха-ха!

—Чому ви смієтеся? — Левко пожалкував, що спитав. «Він на- правду псих».

—Ха-ха-ха! — 3 язика злетіли тонкі цівки слини і впали на підбо-ріддя. Джейсон стер їх долонею і тільки після цього перестав регота¬ти. — Ти, мабуть, думаєш, що ми якісь психи, і грохнули нещасного негра, тільки щоб налякати студентів? — Загалом він був недалеким від істини: Левко саме так і думав. — Чорт, Лео, невже я схожий на ідіота?

«Ви схожі на дуже небезпечного ідіота, який не далі як позавчо¬ра хотів зламати ногу моєму приятелеві просто через те, що той не¬вчасно розкрив рота».

—Ні.

—Якщо ти справді хочеш знати, то так: це ми підкинули вам ніґе- ра.— Х’юз-Колуман двічі пирхнув, не стримався і знову залився го-готанням. — А що, гарно вийшло? Ви ж там повсирались, ге?

Хлопець скулився, згадавши, як побачив понівечену чорну голову з виваленим язиком у промені Семенового налобника.

—Збіг обставин, — сказав чоловік, наче це щось пояснювало. — То був Ерл Лембе, працівник, що відповідав у нас за водогін та елек-трику. Ерл помер 10 серпня, трохи більш ніж за добу до того, як ми його вам... показали, хе-хе.

—Чому? — занімілими губами витиснув Левко. Щелепа в місці, де вибили зуб, досі боліла.

—Що «чому»? Чому помер чи чому показали? |— Джейсон насу-пився, міркуючи, якби краще пояснити. — У Ерла були камені в жовч-ному. Якщо камені маленькі, людина може жити, не підозрюючи про їх існування, лише зрідка, після порядної трапези, відчуваючи біль у пра-вому підребер’ї. На жаль, камені в Ерла були великими. Тижні два то¬му один з камінців закупорив канал, по якому жовч поступає в черевну порожнину; Ерл їв, печінка виробляла жовч, а та, не маючи виходу, на-копичувалась у жовчному. їжа не перетравлювалась, печінка витиска¬ла ще більше жовчі, яка, своєю чергою, ще сильніше тиснула на стінку міхура. Спитаєш у Ірландця, бо я не пам’ятаю, він скаже, якого тиску може досягати жовч у жовчному. Якби такий тиск прикласти до очних яблук, вони повистрелювали б на три метри з очниць. Круто, ге? Сло-вом, Ерлу боліло. Ерл землю гриз від болю. Ірландець почав колоти йому наркотики, і це на якийсь час знімало біль, але не вирішувало проблеми: камінь не проходив. Почалось запалення, жовчний міхур на-повнився гноєм і болів уже так, що бідоласі не допомагав навіть геро¬їн. Зранку 10-го гній прорвав стінку жовчного, вилився у порожнину між органами, і до обіду Ерл Лембе врізав дуба.

— Чоловік плямкнув губами, як дитя над зламаною іграшкою. — Ввечері ми з Амаро придумали, як із користю використати тіло Ерла (хлопцю вже було все одно). Для ліпшого ефекту Роджер виламав йому нижню щелепу, після чого ,/Іуїс і Боб вночі притягли Ерла до вашого табору... Як бачиш, збіг об-ставин, — повторив Х’юз-Коулман, — якби Ерл помер на день рані¬ше, ми б, напевно, просто його поховали, якби протягнув ще два дні, ти мав би приємність побувати на його похороні.

.Левко притисся до ілюмінатора, даючи зрозуміти, що не хоче продо- ижувати розмову, і не думаючи, як цей рух сприйме Джейсон. Чоловік нахилив корпус іще далі і уперся ліктями в коліна. Він не все сказав.

—Здогадуюся, що в тебе на думці, — вів далі сивочолий, — але не раджу сприймати ситуацію чорнішою, ніж вона є насправді. Ерл Лембе розумів, на що йшов. У контракті, який підписав кожен учас¬ник проекту, є окремий пункт, у якому до відома найманого працівни¬ка доводиться, що в разі смертельного поранення, тяжкої травми чи хвороби, що нестиме загрозу життю, на професійну й невідкладну ме-дичну допомогу розраховувати не варто. Так, я знаю, що Ерла можна було врятувати простою операцією з видалення каменів із жовчного міхура (зараз їх проводять малоінвазивним способом, спеціальними маніпуляторами, навіть не розрізаючи черевної порожнини), але я не міг завезти його до хірурга в Куско і поставити під загрозу таємність проекту. Так само я не можу утримувати в гарнізоні Паїтіті операцій¬ну на всі випадки життя. Це надто дорого. Лембе знав про камені у се¬не під ребрами і знав, шоу випадку загострення хвороби буде кепсько, і а все ж підписав контракт. Хай яким жорстоким здається тобі моє рі-шення, я діяв згідно з домовленостями. Все чесно, Лео.

«Цікаво, а в угоді було вказано, що після смерті Ерлу вирвуть ще-лепу, а його самого повісять на дереві, щоб налякати чотирьохдурну- натих студентів, які приперлись у джунглі з іншого кінця світу?» — зі злістю подумав хлопець, утім, тримаючи рот міцно стуленим.

Джейсон відхилився до лівого борту, покосився у вікно і просяяв:

—Здається, прилетіли.

Левко відчув, як вертоліт сповільнився, завис над землею і почав неквапно обертатись навколо своєї осі, вишукуючи місце для посад¬ки. Вони знижувалися під кряж, що півмісяцем випинався з пустелі, у найвищій точці підносячись над плато на тридцять п’ять метрів. Лев¬ко встиг розгледіти, що за кряжем простягається неторкана пустка, а потім огляд закрила пелена здійнятої лопатями куряви. Менш ніж за півхвилини колеса гелікоптера торкнулись землі.

Першими, не чекаючи, поки осяде жовто-сіра пилюка, з «Мі-17» вискочили стрільці. Притискаючи гвинтівки до грудей, ґевали кинулись по різні боки від вертольота, відбігли на двадцять кроків, обсто* жили пустелю в біноклі і тільки після цього дозволили вийти ІНШИМ,

Джейсон потягувався, розминаючи ноги. Перуанець м’явся в сторо-ні, явно почуваючи себе некомфортно вдалині від джунглів і своїх по-братимів. Штурман Джим Ломбарді і другий пілот Гордон Лі Купер, ви-ждавши, коли спиняться лопаті, заметушились довкола вертольота.

Левко зіскочив на землю і миттю відчув, як пилюка в’їдається в очі. Він закашлявся і став швидко кліпати, щоправда, це лише посили¬ло різь.

До хлопця наблизився Джейсон, недвозначно подзвякуючи срібля-стими наручниками.

—Я можу тобі довіряти, Лео? — Джейсон говорив дивним тоном, немов запрошував Левка до втечі,#Давай, Лео, давай, чувак, ти ж май-же на волі, зривайся й біжи, а ми всадимо кілька куль у твою гепу, і на одну проблему стане менше». (А потім Х’юз-Коулман полетить назад і розказуватиме Семену, Грему і Сатомі, що не хотів Левку зла. «Так сталося, вважайте, збіг обставин: хлоп побіг, надумав утекти, і тим са-мим поставив під загрозу таємність мого проекту. Все чесно, згідно з до- • мовленостями...») Сивочолий покрутив наручники на пальці. — Я взяв тебе сюди, щоб помалу залучати до спільноти Паїтіті; допомагатимеш вантажити гелікоптер. Оскільки ти новенький і поки що, так би мови¬ти, не освоївся з нашими звичаями, я переживаю, щоб ти не взявся ви¬кидати коники. Я можу ускладнити тобі життя, начепивши «браслети»:* ти будеш виконувати ту саму фізичну роботу, тільки зі скутими руками. Втім, якщо пообіцяєш не ускладнювати життя мені і не робитимеш па¬костей, можемо обійтись без брязкалець.

—Я не тікатиму, — твердо промовив Левко.

—Гм-м... — Джейсон знову взявся за театральні жести: підкрес-лено вагаючись, він переводив погляд із наручників на хлопця і назад.

—Там, — хлопець кивнув на схід, де були джунглі, — лишились мої друзі.

Не такі вже й друзі, зважаючи на останні події, але кидати їх напри-зволяще хлопець не збирався. Навіть якщо випаде стовідсоткова нагода.

—Добре. Але затям: те, що відбулося вночі з Семеном, — відбу-лося востаннє. Більше поблажок не буде. Якщо спробуєш драпонути, здеру з тебе шкуру живцем. — Х’юз-Коулман пошукав очима стріль¬ця, що пильнував східний сектор. — Луїсе! Агов, Лу! — Почувши своє ім’я, ґевал обернувся. — Наглядай за цим шкетом, — звелів чоловік.

Стрілець відсалютував босу стуленим вказівним і середнім пальця-ми, після чого штрикнув поглядом Левка, мовляв: без фокусів.

• Предыдущая
• 84/151
• Следующая