Літа зрілості короля Генріха IV - Манн Генрих - Страница 144

• Предыдущая
• 144/196
• Следующая

— Як його звуть? — спитав король і кивнув чоловікові, що був вродливіший за обох кузенів, але поки що тримався ззаду. «Цей здатен був би помститись за мене, якби я сам, сивобородий, у заляпаних чоботях, не надавався для цього найкраще».

Звали його Кончіні. Коли він підійшов, вишукано вклонився й сподобився від короля потиску руки, Марія Медічі вперше усміхнулася. З її обличчя зникла благочестива поважність, на ньому проступив дурнуватий захват. Вона навіть заговорила, у неї знайшлося що сказати, крім недавньої безглуздої белькотні. Ці слова не повинні були пропасти марно, герцогиня де Немур переклала їх, бо знала обидві мови, а крім того, була обізнана із взаєминами цих осіб. Королева має молочну сестру, і шляхетний Кончіні — чоловік шляхетної дами Елеонори Галігай. Королева заговорила знову, вона вихваляла цю даму довго і з запалом, крізь який просвічував страх. Дурнуватий захват мов водою змило з білих щік, що трусились, мов холодець.

Дивно, але самої молочної сестри чомусь там не було, тільки її красень чоловік пиндючився, мов павич. Королева видимо намагалася не дивитись у його бік.

Перекладаючи слова королеви, пані де Немур уставляла між ними свої, призначені тільки для короля:

— Двоє пройдисвітів із фальшивими титулами. Стережіться!

Далі — переклад королевиної хвали доброчесності та побожності шляхетної дами Галігай, і знову власні слова герцогині:

— Тільки карлиця небезпечна, бо вона розумна. Чоловік — просто дурний павич. Вам, величносте, слід із самого початку знати, що вашу дружину обплутали… — говорила пані де Немур, бажаючи остерегти короля.

Але не доказала. Бо королева чомусь дедалі дужче непокоїлась. Вона була вже ніби не сама у своєму широченному криноліні, якась стороння сила смикала його сюди й туди, і Анрі злякався, що з нею зараз бозна-що станеться. Раптом і королева, й кринолін шарпнулись убік — то був не крок, а скоріш переляканий стрибок.

— Моя Леоноро! — вереснула Марія Медічі голосом папуги або театральної машини, що зображує людину. Вдруге вона вже не проверещала, а шепнула ті самі слова й показала рукою вниз.

На тому місці, звідки щойно зійшла королева, щось лишилося; щоб його розгледіти, всі нахилились.

Анрі побачив невеличку зграбненьку жіночку, так пропорційно збудовану, що її важко було назвати карлицею, їй видимо не подобалося стояти отак на очах у всіх. Мабуть, усе її життя минало за спідницею в королеви, коли не під тією спідницею. В неї був нездоровий колір обличчя, як у жінок, що все життя проводять у спальні іншої жінки. Такі загадки природи звичайно перебувають під владою невтримних жадань та бурхливих пристрастей. Наявний взірець прикривав очі вуаллю, та дві жарини зловісно світили й крізь серпанок.

Анрі ступнув назад. «То ось яка ця молочна сестра! Ще її мені бракувало», — думав він, звівши брови й широко розплющивши очі. Це злякало молочну сестру, і вона теж сахнулась, ніби хотіла тікати. Тут міг зарадити тільки якийсь надзвичайний крок. Анрі хотів був поцілувати це створіння в губи, але воно відверталось і пручалось. А як тільки він відпустив шляхетну даму, та кинулась навтікача.

Кімната була переповнена людьми з обох таборів — і з оточення королеви, і з почту короля. Тендітна жіночка пробилася крізь тисняву самою лише силою волі. Придворні короля й королеви квапливо розступались перед нею. Один підставив їй йогу, але вона не перечепилась і не впала, а зіп'ялась навшпиньки і дотяглась до його обличчя. Тоді він сам відчинив їй двері. То був хоробрий Крійон.

Анрі — до Марії Медічі:

— Пані, я хотів би привітати вашу молочну сестру.

Вона не зрозуміла слів, але вгадала його намір і замахала обома руками, благаючи не робити цього.

Цій чужинці марно щось пояснювати. Анрі доторкнувся до плеча пані де Немур і сказав їй: треба ж йому побачити що за цим таїться.

— Можливо, й ніж, величносте, — відповіла герцогиня.

Пройшовши в глибину кімнати, Анрі помічає, що за ним не йде ніхто. Тільки чоловік молочної сестри, пан Кончіні, знов вишукано вклоняється й запрошує короля переступити поріг. Двері за ним лишаються відчинені.

Анрі опинився в коротенькому, тьмяно освітленому проході. Світло пробивалось між завісами в кінці його. Згадавши остереження щодо ножа, король прикрив груди рукою, швидко ступив до завіси й шарпнув її. Важкі бганки не піддавались, і не диво: шляхетна дама вкуталась у них. У її очах, прикритих вуаллю, горів тріумф: вона чекала його тут. Карлиця відхилила завісу перед спальнею, показала йому королевине ліжко й небагатьма виразними жестами пояснила, чого вона хоче від нього і що забороняє. Вона не говорила й від того здавалася ще загадковішою. Взявши на себе таку сміливу роль, це створіння перемогло свій острах і забуло всякий упин.

Анрі дивився на неї твердо, і їй нелегко було стерпіти це: вона злісно зиркала спідлоба. Ось і він показав їй на ліжко, а замість цілої зв'язної фрази, що тільки утруднила б порозуміння, вимовив роздільно троє імен. Перші двоє викликали в молочної сестри всі ознаки ревнощів — дуже прикрого почуття; бідолаха вже хотіла була знов укутатися з головою в завісу. Та коли він вимовив третє ім'я, вона отямилась і позадкувала аж до ліжка. Учепилась руками в цей важливий предмет умеблювання й усім своїм виглядом демонструвала несамовиту готовність захищати його від усіх і кожного.

Анрі швидше, ніж його чекали, повернувся до королеви та її товариства — там ніхто не міг бачити того, що відбулось, хоча двері були відчинені. А відбулася вся сценка тим швидше, бо була безмовна. І королю, коли він повернувся, здавалось, ніби це сон. Тепер він перевів дух і засміявся, і королева засміялась услід за ним. Вона виразила свою полегкість від того, що він так ласкаво поставимся до її молочної сестри. Пані де Немур переклала, і він підтвердив це.

Тепер він уже справді відбув тут належне й без церемоній подався вечеряти. Відвів пані де Немур до порога, де їх ніхто не міг почути, і сказав їй, що збирається пробути в королеви цю ж таки ніч; хай герцогиня її підготує.

Тим часом його апетит перейшов у вовчий голод.

— Мабуть, я дуже довго пробув у спальні? — спитав він своїх придворних. Бассомп'єр, що ніколи не гаявся з відповіддю, заперечив:

— Менше, як десять хвилин, величносте.

А втім, незвичайні події, хоч би як швидко вони розгорталися, завжди здаються нескінченними.

Поглинаючи вечерю, він сказав своїм, що вони з усією своєю вояцькою славою не справили на королеву ніякісінького враження.

— Чом ви не прийшли викупані й напахчені! Що це за переможці, що приходять прямо з бойовища, та ще й не чепурні й не молоді.

Вони зрозуміли, що він говорить про себе самого й побоюється своєї королеви-чужинки та її молочної сестри. А тому засміялись і пообіцяли йому, що найвідважніший вояк сю ніч спатиме з карлицею. Анрі відповів несподівано поважно:

— Коли та карлиця отак зненацька вигулькнула, мені здалось, наче вона виповзла з-під спідниці в королеви.

А потім поринув у глибоку задуму, і його дворяни важилися тільки перешіптуватись між собою. А він згадував і уявляв товариство, між яке попав і яке відтепер мало жити під його дахом: зловісну молочну сестру, її непристойно вродливого чоловіка, обох двоюрідних братів і кавалерів для послуг, — усі вони були в найтіснішій спілці з чужинкою, яку він зашлюбив — поки що тільки через посередника. Під час другого вінчання він мав підвести її до вівтаря власною рукою, і відтак його трон стане її троном. А вона ж просто купа м'яса, якою замість доброї волі правлять упередження. Французької мови вона не вивчила навмисне, як йому сказали, через те, що назива її мовою єретиків. Це сказав пан Бассомп'єр, гордий своєю обізнаністю.

Це не віщує нічого доброго: звичайно ж, ота тепленька компанія шахраїв смикатиме її туди й сюди, як ляльку. Інакше не може бути, поки в неї є ота молочна сестра. Ця сестра в тій компанії найсильніша — завдяки своїй збоченій натурі. Анрі мав дуже багатий досвід щодо божевілля — серед людства зразки його вельми рясні. Анрі натрапляє на нього всюди, і врешті-решт божевілля, сховавшись під спідницею в королеви, зійде з нею на трон. Карлиця його ненавидить, її виказує те, що вона боїться глянути йому в очі. Адже Анрі може зламати її владу. своїми жаринами, що горять від пекельного вогню в її душі, вона боїться глянути в будь-чиї очі, щоб вони не побачили її наскрізь. Зурочливий погляд, від якого вона закривається вуаллю, — це просто той погляд, який може побачити її наскрізь.

• Предыдущая
• 144/196
• Следующая