Комедії - Мольер Жан-Батист - Страница 39
- Предыдущая
- 39/112
- Следующая
Добродій Діманш. Добродію, я ваш найпокірніший слуга.
Дон Жуан. Сто чортів, я щиро до вас прихильний!
Добродій Діманш. Надто велика честь для мене. Я…
Дон Жуан. Чого б тільки я для вас не зробив!
Добродій Діманш. Добродію, ви занадто добрі до мене.
Дон Жуан. І то зовсім некорисливо, вірте мені, прошу вас!
Добродій Діманш, Я аж ніяк не заслужив такої ласки. Але ж, добродію…
Дон Жуан. О, знаєте що, добродію Діманше, давайте-но без церемоній! Чи не бажаєте ви повечеряти зі мною?
Добродій Діманш. Ні, добродію, я мушу відразу ж повернутися додому. Я…
Дон Жуан. (підводячись). Гей, факела сюди, мерщій! Посвітіть добродієві Діманшу! І нехай четверо чи п’ятеро моїх слуг візьмуть мушкетони й проведуть його додому.
Добродій Діманш (підводячись також). У тому немає потреби, добродію, я чудово дійду і сам. Але…
Сганарель швидко забирає крісла.
Дон Жуан. Що ви? Ні-ні, я хочу, щоб вас провели, я дуже про вас турбуюсь. Адже ж я ваш найпокірніший слуга і, крім того, ще й ваш боржник…
Добродій Діманш. Ах, добродію…
Дон Жуан. Я з тим і не криюся і всім про це розповідаю…
Добродій Діманш. Коли б…
Дон Жуан. Може, ви хочете, щоб я сам вас провів?
Добродій Діманш. Ах, що ви, добродію! Ви жартуєте! Добродію…
Дон Жуан. Дозвольте ж обняти вас, коли ласка ваша! Ще раз прошу вас, будьте певні, що я цілком ваш і що немає в світі такої послуги, якої б я вам не зробив. (Виходить).
Сганарель. Треба признатися, мій господар таки дуже вас любить!
Добродій Діманш. Це правда. Він такий гречний зі мною і говорить мені такі милі речі, що я ніяк не можу бодай хоч словом нагадати йому про гроші.
Сганарель. Запевняю вас, що всі ми залюбки наложили б за вас головою. Я дуже хотів би, щоб з вами сталася якась пригода, щоб, приміром, комусь заманулося потягти вас палицею, — тоді б ви побачили, як…
Добродій Діманш. Вірю, вірю, а тільки прошу вас, Сганарелю: закиньте йому слівце за мої гроші.
Сганарель. О, не турбуйтесь! Він розрахується з вами геть-чисто за все.
Добродій Діманш. Адже й ви самі, Сганарелю, ви теж мені дещицю винні.
Сганарель. Не балакайте про це.
Добродій Діманш. Як то? Я…
Сганарель. Та невже ж таки я не знаю, що я вам винен?
Добродій Діманш. Так. Але…
Сганарель. Ходімо, добродію Діманше, я вам посвічу.
Добродій Діманш. Але ж мої гроші…
Сганарель (беручи добродія Діманша під руку). Ви жартуєте?!
Добродій Діманш. Я хочу…
Сганарель (тягнучи його). Е!..
Добродій Діманш. Я вважаю…
Сганарель (штовхаючи його до дверей). Пусте!
Добродій Діманш. Але…
Сганарель (знову штовхаючи його). Годі, годі!
Добродій Діманш. Я…
Сганарель (виштовхуючи його зовсім за лаштунки). Годі, кажу я вам!
Ла Вйолет (до Дон Жуана). Пане, прийшов добродій ваш батько.
Дон Жуан. Ах! Ось маєш! Тільки цього візиту мені ще бракувало, щоб довести мене до сказу!..
Дон Луїс. Я бачу, що я вам перешкодив і що ви охоче обійшлися б без мене. Кажучи правду, і ви, і я — обоє ми досить дивним чином надокучаємо один одному: як вам набридло бачити мене, так і мені набридло дивитися на вашу гидку безпутність. Ах, які ж бо ми необачні! Як мало розуміємо ми, що робимо, коли не довіряємо небові піклування про наші потреби, коли хочемо бути розумніші за нього і набридаємо йому нашими безглуздими бажаннями та нерозважними просьбами!.. З невгамовною жадобою бажав я мати сина; випрохуючи його, я безустанно слав до неба палкі мої благання, і ось тепер цей син, якого воно, втомлене моїм молінням, нарешті мені подарувало, — тепер цей син став горем і мукою для мого життя, що в нього він мав внести втіху й розраду, як я сподівався… Якими очима, на вашу думку, можу я дивитися на безліч ваших негідних вчинків, адже ж усе їх паскудство важко прим’якшити, важко приховати від сторонніх очей; як можу я дивитися на що нескінченну низку мерзенних дій, які раз у раз примушують нас зловживати добрістю короля і які вже підірвали в його душі цінність моїх заслуг і вплив моїх друзів?.. Ах, як же ви низько впали, мій сину! Невже краска сорому не кидається вам в обличчя на саму думку про те, що ви вводите ваш шляхетний рід у таку неславу? Чи маєте ви право, скажіть-но мені, хоч скількись ним пишатися? Що зробили ви для того, щоб виправдати шляхетне звання дворянина? Чи ви гадаєте, що для цього досить мати гучне ім’я та носити герб і що шляхетна кров сама собою вже підносить нас, хоч би ми й чинили ганебно й підло? Ні, ні, шляхетне, походження без доброчесності нічого не варте!.. Ми можемо поділяти славу наших предків лише тоді, коли прагнемо наслідувати їх. Ореол їхніх подвигів, що осяває і нас, покладає на нас обов’язок віддавати їм таку ж саму честь, іти по їхніх стопах і не зраджувати їхньої доброчесності, якщо ми хочемо, щоб нас вважали за їхніх справжніх нащадків! Те, що ви походите від славних рицарських предків, анічогісінько не важить; вони не визнають в вас своєї крові, і всі ті славні, рицарські подвиги, що їх вони звершили, не дають вам ніякої переваги; навпаки, їхній блиск тільки ще виразніше виставляє ваше безчестя, їхня слава — це факел, при світлі якого всім впадає в око ваша ганебна поведінка! Зрозумійте нарешті, що дворянин, котрий провадить негідне життя, — це потворний витвір природи, доброчесність — це перша ознака шляхетності. Я багато менше поважаю ім’я, яким підписуються, ніж діла, які вершаться, і радніше вшаную сина першого-ліпшого носильника, якщо він чесна людина, ніж сина монарха, якщо він живе отак, як ви!..
Дон Жуан. Добродію, коли б ви сіли, вам було б далеко зручніше говорити.
Дон Луїс. Ні, зухвальцю, я не хочу сідати, не хочу більше говорити. Я добре бачу, що всі мої слова не мають ніякого впливу на твою душу… Але знай, негідний сину: своїм ганебним поводженням ти довів до того, що в мені не лишилося й краплини батьківської ніжності, і я знайду засіб раніше, ніж ти сподіваєшся, покласти край твоїй розпусті, випередити гнів небесний, що має впасти на тебе, і, покаравши тебе раніше за нього, змию з себе ганьбу, що нею вкрило мене твоє народження!..
Дон Жуан (звертаючись до свого батька, хоч той уже вийшов). Ат, та помирайте вже скоріше — це найкраще, що ви можете зробити!.. Кожному своя черга. Мене доводить до сказу, — коли батьки живуть стільки ж, скільки й їхні сини! (Сідає в крісло).
Сганарель. Ех, пане, негаразд ви вчинили!
Дон Жуан (підводячись). Негаразд вчинив?!
Сганарель (тремтячи). Пане…
Дон Жуан. Я негаразд вчинив?!
Сганарель. Так, пане, негаразд ви вчинили, що вислухали все, що він вам тут набалакав. Повернули б ви краще його за плечі, та в потилицю, та в двері… Чи то ж видано де таку зухвалість! Батько приходить навчати свого сина, умовляє його позбутися своїх вад, подумати про своє походження, жити так, як живуть усі чесні люди, та виголошує ще силу-силенну різних подібних дурниць! Чи ж може те знести така людина, як ви, що й сама добре знає, як треба жити? Дивуюся я з вашого терпіння; на вашому місці бувши, я б його миттю спровадив. (Нишком, набік). О, клята «догідливість, до чого ти мене доводиш!
- Предыдущая
- 39/112
- Следующая
