Комедії - Мольер Жан-Батист - Страница 40

• Предыдущая
• 40/112
• Следующая

Дон Жуан. Чи дочекаюсь я нині вечері?

Раготен. Пане, там прийшла якась пані під вуаллю, хоче з вами поговорити.

Дон Жуан. Хто б це міг бути?

Сганарель. Подивимось.

Донья Ельвіра. Не дивуйтеся, Дон Жуане, що ви бачите мене в такий час і в такому вбранні. З причини поважної прийшла я сюди; те, що я маю вам сказати, не терпить зволікання. Зараз мої груди не палають більше гнівом, як кілька годин тому, і тепер я вже зовсім не така, як була сьогодні вранці. Доньї Ельвіри, що проклинала вас, що її обурена душа посилала, вам лише погрози й кипіла ненавистю та помстою, — тієї доньї Ельвіри більше не існує. Небо вирвало з моєї душі все оте негідне захоплення, що вабило мене до вас, усю ту несамовиту злочинну пристрасть, усі ті пориви земного, грубого кохання і зберегло в моєму серці лише чисте полум’я, вільне від будь-якої хтивості, зберегло лише цнотливу ніжність, безкорисливу любов, яка піклується не про себе, а тільки про вашу добру долю.

Дон Жуан (нишком до Сганареля). Ти плачеш, здається?

Сганарель. Пробачте…

Донья Ельвіра. Ця висока і чиста любов привела мене до вас для вашого добра, щоб від імені самого неба остерегти вас і спробувати врятувати вас від безодні, до якої ви нестримно прямуєте. Так, Дон Жуане, ваше розпутне життя — не таємниця для мене, й те саме небо, що просвітило світлом правди мою душу й розкрило мені очі на мої помилки; навіяло мені добру думку прийти до вас і сказати вам, що гріхи ваші вичерпали його милосердя, що грізний гнів його готовий впасти на вашу голову, що від вас залежить обминути його, склавши негайно покуту, і що, може, вам залишився один-єдиний день, щоб відвернути від себе величезну небезпеку… Мене вже ніщо не зв’язує з вами!.. Дяка небові, — я звільнилася від усіх моїх грішних безумних думок; я тікаю від світу — це вирішено безповоротно. Єдиного прошу я тепер у неба — продовжити моє земне життя, щоб я встигла спокутувати свою провину й суворим каяттям вимолити собі прощення за ту сліпоту, до якої призвели мене ганебні поривання гріховної жаги… Але й відцуравшись світу, не мала б я спокою, — пекуча невгамовна гризота мордувала б мене на саму думку про те, що людина, яку я кохала так ніжно, стала грізним прикладом небесного правосуддя, І невимовною радістю було б для мене, коли б я змогла допомогти вам відвернути від себе той страшний удар, що загрожує вам неминуче. Благаю вас, Дон Жуане, вчиніть мені цю останню ласку, подаруйте мені цю останню втіху. Не відмовляйтесь від свого порятунку заради мене!.. Прошу вас… Ви бачите, я плачу… І якщо ви такі байдужі до своєї власної долі, то згляньтесь принаймні на мої благання і визвольте мене від жорстоких тортур, яких завдає моєму серцеві думка про те, що вас засуджено на пекельні муки!..

Сганарель (набік). Сердешна жінка!

Донья Ельвіра. Я кохала вас так ніжно, безмежно!.. Ви були мені дорожчі за все на світі. Заради вас я забула свій обов’язок, заради вас я пішла на все!.. В нагороду за це не відмовте мені в єдиному моєму проханні позбудьтеся ваших душевних вад і відверніть від себе вашу згубу!.. Врятуйте ж себе, благаю вас, врятуйте себе якщо не заради себе, то заради мене!.. Ще раз, Дон Жуане, молю вас про це, згляньтеся хоч на мої сльози… І якщо замало вам сліз тієї жінки, яку ви кохали, то заклинаю вас усім, що має найбільшу силу зворушити ваше серце…

Сганарель (набік, дивлячись на Дон Жуана).

Серце тигра!..

Донья Ельвіра. Я скінчила і йду. Це все, що я мала вам сказати.

Дон Жуан. Пані, вже пізно, зостаньтеся тут! Вас улаштують якнайвигідніше.

Донья Ельвіра. Ні, Дон Жуане, не вмовляйте мене…

Дон Жуан. Пані, ви зробите мені велику приємність, якщо зостанетеся, запевняю вас.

Донья Ельвіра. Ні, ні, я все сказала… Не будемо гаяти часу на марні балачки. Мені треба мерщій іти, не затримуйте мене… Не поривайтеся проводити мене і думайте тільки про те, як скористатися з моєї поради.

Дон Жуан. А знаєш, її поява схвилювала мене… В ній було щось незвичайне, нове і не позбавлене якоїсь особливої принадності… Її недбалий убір, її сумовитий вигляд, її сльози розпалили в мені маленькі іскроньки погаслого вогню!..

Сганарель. Тобто виходить, що її слова аж ніяк на вас не подіяли.

Дон Жуан. Вечеряти, мерщій!

Сганарель. Зараз.

Дон Жуан (сідаючи до столу), Сганарелю, а слід би все ж подумати про те, як би його позбутися своїх вад.

Сганарель. Атож, атож!

Дон Жуан. Так, далебі, треба таки позбутися своїх вад. Ще років із двадцять або й тридцять поживемо так, а тоді почнемо думати про наші душевні вади…

Сганарель. Ох!

Дон Жуан. ІЦо ти кажеш?

Сганарель. Нічого. Ось і вечеря. (Бере шматок з одного з тих блюд, що їх приносять, і кладе собі в рот).

Дон Жуан. В тебе начебто одна щока здулася. Від чого б то? Ну, чого ж ти мовчиш? Що тобі?..

Сганарель. Нічого.

Дон Жуан. А покажи-но. От чортяка! Та в нього ж флюс! Мерщій-ланцета — треба проколоти!.. Бідоласі вже несила терпіти, ледве дихає… Таж цей нарив може його задушити!.. Постривай!.. Гляньте, він уже зовсім визрів… Ах ти ж, шахрай!

Сганарель. Їй-право, папочку, я тільки хотів покуштувати, чи не передав кухар солі чи перцю…

Дон Жуан. Ну, то сідай сюди та їж. Я заходжуся коло тебе, коли повечеряю. Ти зголоднів, як я бачу.

Сганарель (сідаючи до столу). Ще б пак, пане! Та я ж нічогісінько не їв Від рання й до смеркання. Оцього покуштуйте — ох і добряча штука! (До Раготена, який, коли Сганарель покладе собі чогось на тарілку, в ту ж мить її забирає, тільки-но Сганарель відвернеться). Моя тарілка, моя тарілка!.. Помалу, помалу! Диви, диви, так і тягне!.. Отуди к бісу!.. Та й мастак же ви, кумасю, чисті тарілки підставляти! А ви, малюк Ла Вйолет, та й вчасно ж ви винця підливаєте! Ану лиш мені скляночку!..

Тим часом як Ла Вйолет наливає Сганарелеві вина, Раготен знову забирає в нього тарілку.

Дон Жуан. Хто це так стукає?

Сганарель. Який там гаспид заважає нам вечеряти?

Дон Жуан. Я хочу повечеряти спокійно — хай нікого не впускають!

Сганарель. Постривайте, я сам піду подивлюся.

Дон Жуан (бачачи, що Сганарель повертається, охоплений жахом). Що сталося? Хто там?

Сганарель (киваючи головою, як статуя). Отой… прийшов!..

Дон Жуан. Подивимося й доведемо, що мене ніщо не може злякати.

Сганарель. А, бідолашний Сганарелю, де б тобі сховатися?

Дон Жуан (до слуг). Стільця й куверта! Мерщій!

Дон Жуан і статуя сідають до столу.

(До Сганареля). Ну ж бо, сідай до столу!

Сганарель. Пане, я вже наївся…

Дон Жуан. Сідай з нами, кажу тобі!.. Налийте вина!.. За здоров’я командора! Я п’ю за тебе, Сганарелю. Дайте йому вина.

Сганарель. Пане, я вже напився…

Дон Жуан. Пий і заспівай твоєї пісеньки, щоб ушанувати командора.

• Предыдущая
• 40/112
• Следующая