Загублена земля. Темна вежа III - Кінг Стівен - Страница 62

• Предыдущая
• 62/123
• Следующая

І був уже майже біля дверей, коли лапа вхопила його за голі ноги й знову потягла до себе.

39

Нарешті ключ був готовий. Форма відтворена бездоганно.

Едді вставив його назад у замкову щілину й натиснув. Якусь мить відчувався опір… а потім ключ повернувся. Едді почув, як обертається замок, як втягується язичок, і відчув, що ключ переломився надвоє, щойно виконав своє призначення. Обома руками вхопившись за темну відполіровану ручку, він потягнув двері на себе. Відчуття було таке, наче на невидимому шарнірі повертається важезна плита. Наче його руку було наділено даром безмежної сили. І ясне знання про те, що два світи раптово вступили в контакт і між ними відкрився прохід.

На частку секунди йому запаморочилося в голові. І він зрозумів, чому, щойно подивився крізь дверний прохід: хоч він і дивився згори вниз, тобто вертикально, але бачив усе горизонтально, так, як зазвичай бачить людина. Перед його очима наче розгорталася оптична ілюзія, створена призмами і дзеркалами. А потім він побачив, що Джейка щось тягне по всипаному битим склом і уламками тиньку коридором. Лікті волочаться по підлозі, литки стискає велетенська рука. Попереду на нього чекав гігантський потворний рот, з якого виривалася якась біла імла — невідомо, дим то був чи курява.

— Роланде! — закричав Едді. — Роланде, його вхопи…

Але не встиг доказати, бо його збило з ніг.

40

Сюзанна розуміла, що її підняло вгору й закрутило у вирі. Світ навколо здавався розмитим, наче вона мчалася на каруселі: поставлене сторч каміння, сірі небеса, земля, всипана великими градинами… а ще прямокутний отвір, що скидався на прочинену ляду в землі. Звідти долинали чиїсь крики. Демон у тілі Сюзанни нестямно борюкався, бажаючи одного: втечі. Але він не міг вийти, поки Сюзанна йому не дозволила.

— Давай! — кричав Роланд. — Відпускай його, Сюзанно! Заради свого батька, відпускай його НЕГАЙНО!

І вона відпустила.

Не без Деттиної допомоги вона створила в своїй уяві щось на кшталт пастки з вовняних ниток, а тепер, за командою Роланда, просто їх перерізала. І відчула, як демон корком вилетів із неї, а всередині виникла страшенна спустошеність, жахлива порожнеча. Проте ці відчуття миттєво змінилися іншими: полегшенням і водночас — опоганеністю та бажанням якнайшвидше відмитися від бруду.

Коли невидимий демон відлітав, вона встигла спостерегти його обриси, такі несхожі на людські. Він був подібний до ската і мав величезні закручені крила. Внизу бовталося щось схоже на страшний гігантський гак. Вона радше відчула, ніж побачила, як промайнула ця істота над розверстою дірою в землі. Побачила Едді, який дивився вниз широко розплющеними очима. Побачила Роланда, котрий широко розставив руки, щоб упіймати демона.

Стрілець заточився назад, мало не збитий з ніг невидимим тілом. А потім знову подався вперед, стискаючи в руках порожнечу.

Стрибнув у дверний отвір і зник з очей.

41

Зненацька коридор Маєтку затопило біле світло. Об стіни й поламані дошки підлоги задріботіли, відскакуючи навсібіч, градини. Джейк почув спантеличені вигуки й побачив, як у дверях з'явився стрілець. Зайшов, наче згори стрибнув. Руки він виставив перед собою, зчепивши кінчики пальців.

І тут Джейк відчув, як його нога прослизає в пащу охоронця дверей.

— Роланд! — пронизливо скрикнув він. — Роланде, допоможи мені!

Стрілець розвів долоні вбік, і його руки миттю широко розійшлися, а сам він не втримався і заточився назад. Джейк вже відчував гострі зуби на своїй шкірі, зуби, що готувалися вгризтися в його тіло й трощити кістки. Аж раптом щось величезне, неначе порив вітру, промчало в нього над головою. Наступної миті зубів уже не було. Гидка лапа, що стискала його ноги, розтулила пальці. Із запилюженої горлянки охоронця дверей вирвалися перші звуки потойбічного зойку болю і здивування, вирвалися і зникли, наче хтось запхав їх назад.

Роланд вхопив Джейка і поставив його на ноги.

— Ти прийшов! — радісно загорлав Джейк. — Ти справді прийшов!

— Так, я прийшов. З ласки богів і завдяки відвазі моїх друзів — я прийшов.

Охоронець дверей знову заревів, і Джейк розплакався від полегшення й пережитого жаху. Тепер у будинку лунали такі звуки, наче на кораблі, що потопає під час шторму. Звідусіль сипалися шматки дерева і тиньку. Вхопивши Джейка в обійми, Роланд прожогом кинувся до дверей. Тинькова лапа розлюченої істоти в пошуках жертви навмання гепнула його по чоботу. Нога вдарилася об стіну, яка тут же розтулила пащу, щоб вкусити. Пробігши трохи вперед, Роланд розвернувся і дістав револьвер. Він двічі вистрілив у лапу, що безцільно молотила повітря. Куля влучила в тиньковий палець і розтрощила його на порох. Морда охоронця дверей за їхніми спинами з білої перетворилася на брунатно–чорну — було видно, що його щось душить, щось настільки швидке, що чудовисько незчулося, як воно влетіло йому в рот і застрягло в горлянці.

Роланд знову повернувся і бігом подолав шлях до дверей. І хоча видимої перепони вже не було, на якусь мить він застиг на порозі, наче наштовхнувся на невидиму сітку.

А потім відчув, як Едді запускає пальці йому в волосся і витягає, але не вперед, а вгору.

42

Вони вигулькнули у вологе повітря, під град, що помалу сходив нанівець, наче немовлята на світ народилися. Едді, як і пророчив йому стрілець, правив їм за повитуху. Він розпростерся на животі, зануривши руки в отвір дверей, і тримав Роланда за волосся.

— Сьюз! Допоможи мені!

Вона підповзла до дверей, просунула руки і вхопила Роланда за підборіддя. Він піднімався. Голова була закинута назад, губи скривилися в гримасі від болю й напруження.

Едді відчув, як рветься волосся, і в руці опинилося лише густе пасмо посрібленого сивиною волосся стрільця.

— Він падає!

— Який цей вилупок… важезний! — простогнала Сюзанна і рвонула так, наче збиралася скрутити Роландові в'язи.

Посеред дверного отвору показалися дві маленькі ручки і вхопилися за край. Тепер, коли його не тягнула донизу вага Джейкового тіла, Роланд сперся на лікоть і наступної секунди вже вилазив нагору. Тим часом Едді вхопив хлопчика за зап'ястя і витяг його з ями.

Джейк перекотився на спину і так лежав, відсапуючись.

Повернувшись до Сюзанни, Едді пригорнув її і заходився обціловувати її всю: чоло, щоки, шию. Він сміявся і плакав водночас. А вона тулилася до нього і важко дихала… але на губах грала ледь помітна вдоволена посмішка, а рука повільно гладила мокре волосся Едді.

Внизу тим часом лунала какофонія звуків: верески, стогони, глухий стукіт, тріск.

З низько опущеною головою Роланд відповз од діри в землі. Сплутане волосся стирчало дибки. По щоках стікали цівки крові.

— Зачини! — прохрипів він до Едді. — Зачини, заради батька!

Едді штовхнув двері, й вони важко зачинилися на своїх неосяжних і невидимих петлях. Зі страшним безбарвним гуркотом двері впали, поховавши під собою все, що відбувалося внизу. На очах у Едді їх краї перетворювалися на розпливчасті лінії, накреслені на землі. Ручка втратила опуклість і знову стала лише кружальцем, яке він намалював кінчиком палиці. На місці замкової щілини залишився хіба що грубий обрис, із якого, наче руків'я меча — з каменя, стирчав шматок дерева.

Сюзанна наблизилася до Джейка й обережно всадовила його.

— Як ти, сонечко, тримаєшся?

Він приголомшено глянув на неї.

— Мабуть, так. Де він? Де стрілець? Мені треба в нього щось спитати.

— Джейку, я тут, — озвався Роланд. Потім звівся на ноги, хитаючись, мов той п'яний, підійшов до Джейка й присів коло нього навпочіпки. Наче не вірячи своїм очам, доторкнувся до щоки дитини.

— Ти більше мене не покинеш? Не даси мені впасти?

— Ні, — сказав Роланд. — Більше ніколи не покину. — Та десь у темних надрах душі зродилася думка про Вежу, і він завагався.

• Предыдущая
• 62/123
• Следующая