Выбери любимый жанр

Чеслав. В темряві сонця - Тарасов Валентин - Страница 44


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

44

Чеслав намагався не спустити з уваги найменшого руху чужинця, та сам наскочив на порохнявий пень, не помітивши його за спиною, і ледь не впав. Проте, різко Змахнувши руками, зміг швидко відновити рівновагу й залишився на ногах.

— А ти не такий спритний, як тобі хотілося б, хлопче! — вищирився зайда.

— Слова твої теж набагато швидші за тебе, враже, — не забарився з відповіддю Чеслав.

Заскочивши за стовбур молодої сосни, юнак, вирішивши скористатися ним як прикриттям для нападу, різко вискочив із другого боку й полоснув чужинця по грудях, але й сам потрапив під ніж, діставши поранення в шию.

Тож, нападаючи й захищаючись, хитруючи та вивертаючись, роблячи облудні випади й час від часу все-таки досягаючи мети, юнаки билися, кожен відстоюючи право жити. Їхні сорочки змокли від крові й поту, що, змішуючись, з їхніх тіл стікали на землю.

Чужинцеві дедалі складніше було орудувати пораненою рукою, яка більше не хотіла коритися його волі. Та й у ногах його зникла впевненість. Відбивши черговий напад Чеслава та відчуваючи, що слабне від утрати крові, він похитнувся, зробив кілька кроків назад, розвернувся й став тікати. Чеслав, який не чекав від суперника швидкої втечі, радісно скрикнувши: «О-го-го!» — кинувся навздогін.

Чужак, петляючи між дерев, біг у бік річки. Було видно, що кожен крок дається йому дедалі важче й важче. Він біг, то сповільнюючи, то прискорюючи крок, хитаючись із боку в бік, немов впоєний мухоморовим настоєм.

«Дихати!.. Як важко дихати!.. Швидше!.. Ще швидше!.. Я повинен… повинен його наздогнати!..»

Чеслав намагався не відставати, але і йому нелегко давалася ця гонитва. Одержавши кілька ран, він почував, що втрачає сили. Але попереду маячила ненависна спина суперника, змушуючи його вперто продовжувати переслідування.

Біля самої річки Чеслав уже майже дотягся до спини зайди й готовий був устромити в неї ножа… Але той, зачувши зовсім близьку небезпеку, зробив новий розпачливий ривок, і переслідувач, що вже широко замахнувся, простромив лише повітря й сам ледве встояв на непевних ногах. Зрозумівши, що йому не втекти, чужинець розвернувся назустріч Чеславові. Їхні ножі майже одночасно кинулися один проти одного й, люто перетнувшись, бризнули іскрами. А їхні вільні руки встигли перехопити руки суперника, що несли смерть.

Зненацька Чеслав відчув, як різкий біль розливається йому між ногами, немов туди тицьнули розпеченим залізом, а перед очима попливли кола всіх кольорів небесної веселки. Це зайда, приловчившись, ударив його ногою в причинне місце. А щойно Чеслав випустив його руку, скористався цим і поранив його в бік.

Зігнувшись від нестерпного болю, Чеслав на якусь мить завмер, а потім, відчувши в собі звірину лють, зі скаженим ричанням рвонувся назустріч кривдникові й, ударивши його головою, устромив кинджал йому в стегно.

Обпечені наглим болем, обоє вони якийсь час стояли, майже обіпершись один на одного, а потім разом повалилися на землю… Та пильності не втратили: кожен постарався відповзти на безпечну відстань. А трохи згодом, зібравшись із силою, вони повільно, але все ж таки змогли звестися на ноги.

Тільки-но Чеслав відчув, що біль стишився, одразу спробував знову дістати супротивника ножем. Але той, явно очікуючи нападу, ногою вправно відбив занесену зброю далеко вбік. Тепер Чеслав стояв перед ворогом беззбройний. Слабка посмішка переваги з’явилася на губах чужинця, і саме з нею він кинувся на ворога. Але останньої миті Чеслав різко відхилився й підставив йому ногу. Чужинець заточився і з усього маху врізався в землю, зламавши об прибережний валун лезо ножа.

— Ти… навіщо… Навіщо… до нашого городища… прийшов?.. — Чеслав, не в змозі стояти, теж опустився на землю. — Людей наших навіщо вбиваєш?..

Чужинець із ненавистю подивився на нього, а потім на його губах з’явилася та сама презирлива посмішка.

— Нехай тебе… виразка з’їсть! — прохрипів він і кинувся у воду.

Чеслав не забарився й кинувся слідом за ним. Прохолодна вода річки додала йому сили. Він завжди добре плавав, тому швидко наздогнав ворога. Чужинець теж, мабуть, був неабияким плавцем, але поранена рука тепер не слухалася його зовсім. Кілька разів він ішов під воду, але з останніх сил знову випливав над поверхнею. Коли Чеслав підплив до нього, зайда спробував здорового рукою вдарити його, але одразу ж пішов під воду. Зринувши та відхекавшись, він зненацька схопив Чеслава за шию й спробував потягти за собою на дно. Але тепер у Чеслава було більше сил, ніж у нього. Під водою юнак звільнився від смертельних обіймів, а виринувши, перехопив руку чужинця й завів за спину, тим самим паралізувавши його опір. Для певності Чеслав трохи притопив суперника, змусивши сьорбнути річкової водички.

Тепер, коли чужинець був у його владі, Чеслав не хотів убивати хлопця, бо мав довідатися, навіщо той з’явився коло їхнього селища, навіщо переслідує його, та з’ясувати, чи не він причетний до смерті батька й Голуби. До того ж взагалі поки що Чеслав не уявляв собі, як це — вбити людину, оскільки ніколи ще не робив цього. Він, звичайно, знав, що свого ворога, ворога Роду й племені слід убивати… Того вимагають закони предків! І це правильно! Але одна річ — знати, а інша — вчинити, хоч і готувався юнак до цього змалку. Принаймні він був певен у цьому. А зараз просто боровся за своє життя.

Їх підхопила стрімка течія і понесла руслом річки. Чеслав розумів, що довго триматися на поверхні, та ще з таким тягарем, він не зможе, а тому, борючись із потоком, почав вигрібати до берега. Відчувши дно, перебираючи ногами, він побрів до берега, волочачи за собою чужинця, який слабко опирався.

На берег він майже виповз, не маючи сили стояти на неслухняних ногах. Чужинець був поруч. Кашляв, намагаючись звільнитися від води, якої наковтався. Відкашлявшись, але все ще над силу дихаючи, він покосився в бік Чеслава:

— Я не просив… витягати мене… хлопче!..

Теж важко переводячи дух, Чеслав відповів:

— А ти мені ще… не сказав, навіщо… вештаєшся тут!

Чужинець знесилено відкинувся на спину й лежав так якийсь час, не мигаючи, дивлячись у небо.

— Не вбивав я людей ваших… Тільки стрілою поранив старого, що за мною гнався… — раптом вимовив він.

Чеслав недовірливо посміхнувся.

— А навіщо на мене полював?..

Лице чужинця спотворив гнів.

— Ти… Ти сестру мою вкрав! — викрикнув він Чеславові й, мабуть, набравшись останніх сил, вчепився йому в горло, намагаючись задушити.

Чеслав, захищаючись, кілька разів чимдуж ударив його кулаком по голові. Хватка чужинця ослабла, руки випустили горло Чеслава, і він затих.

«Невже?.. Ні!.. Ні!..» — гуло в голові.

Убив чи ні?.. Але Великі тому свідки, вони все бачать, усе знають — зараз Чеслав не хотів його смерті.

— Не хотів! — прошепотів Чеслав, сили залишили його, і він знепритомнів.

Настала чорнота…

Що це?.. Темрява чи світло?.. Сутінки?.. А може, тіні?.. Чиї?.. Великих?.. Предків?.. Тих, котрих він ще застав, чи тих, про яких навіть не чув, так давно вони жили?.. А може, він уже сам зробився часточкою цих тіней? Розчинився, влився в їхню безліч, став складовою їхнього племені. Але чому ж тоді він почувається таким самотнім?

Тіні то наближалися, затягуючи його у свій безладний танок, то віддалялися від нього, поринаючи в глуху темряву. Темряву, від якої йшов такий крижаний, пронизливий холод… Як у найлютішу зиму… Невже й тут може бути холод?.. Або це лише здається?.. Усе здається?..

Раптом із цієї мерехтливої напівтемряви виринула… вовчиця!.. Вона неквапливо підійшла до нього й сторожко обнюхала… Обнюхала й заскавучала…

Звідки вона? Чи це її тінь? Чому він не боїться її?

Вовчиця терлася об нього, лащилася, зализувала йому рани. Такі болючі рани!.. А то вже й не вовчиця перед ним, а стара Мара. Її, немов поорана земля, покрите зморшками обличчя. І пронизливі очі… з блискавками. А може, то зовсім і не її, а… світляні очі вовчиці?

Але куди ж вони?..

44
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело