Чеслав. В темряві сонця - Тарасов Валентин - Страница 56

• Предыдущая
• 56/66
• Следующая

Кудряш, знизавши плечима, показав їй свій лук, що й так був занадто помітний.

— Ходімо, бабцю, тільки бігцем, а то в мене справ ще багато, — суворо та поважно сказав Кудряш і, кивнувши в бік воріт городища, рушив до них.

Стара, не гаячи часу, підхопила свою ключку й кинулася за ним. Незабаром вони порізно вийшли з воріт й, роздивившись навколо, чи немає сторонніх свідків їхнього походу, та впевнившись, що все гаразд, уже разом квапливо рушили в бік печери знахарки Мари.

У лісових хащах Леда, гнана своїм нестерпним болем, спершу поспішала за хлопцем, намагаючись не відстати, а потім навіть обігнала його й швидко дріботіла стежкою попереду. Вона повсякчас крутила головою навсібіч, уважно зиркаючи своїм одним оком, очевидно, когось побоюючись. Те крутіння завдавало їй чималого болю, але страх перед кимось невідомим був, вочевидь, величезний. А тому вона весь час оберталася назад, перевіряючи, чи йде за нею її охоронець. А Кудряш і не думав залишати стареньку.

Так вони пройшли більшу частину шляху, жодного разу не зупинившись, щоб відсапатися, незважаючи ні на швидку їхню ходу, ні на похилий вік баби Леди. Вона лишень почала йти трохи повільніше, більше спиралася на ключку та рідше оглядалася. Нічим не порушуваний, окрім них самих, лісовий галас та присутність Кудряша надавали бабі більшої впевненості у своїй безпеці. Та й до печери знахарки було вже рукою кинути…

Раптом попереду почувся якийсь підозрілий шелест, і десь за десять кроків перед ошелешеною Ледою з кущів на стежку вийшов… Чеслав.

Напевно, якби вона побачила зараз самого хазяїна лісу Лісовика, то й тоді жах її не був би таким сильним. Баба заклякла на місці приголомшена й навіть трохи присіла — ноги від страху підломилися. Перев’язане хусткою лице миттєво налилося кров’ю, зробившись малиновим. Навіть видюще око розширилося, наче намагаючись більше та ясніше побачити, і набігло кров’ю. Рот її розчепірився німим криком.

Око кілька разів очманіло моргнуло, і тільки тоді страх, здається, покинув Леду. Вона, миттєво забувши про свій страшенний біль, різко повернула голову назад і… побачила усміхнену пику Кудряша.

«Це пастка!» — зрозуміла баба.

Зло зиркнувши знову на Чеслава, баба вивергнула зі свого горла якийсь неймовірний чи то клич, чи то виття:

— У-а-а-а! — підстрибнула на місці, жбурнула з усієї сили в юнака ключку й, підхопивши поділ своєї сорочки, кинулася зі стежки.

Кудряш очам своїм не повірив, побачивши, що виробляє обтяжена чималими роками та ще й добряче хвора бабка. Він навіть потер їх для переконливості. Чеслав, хоч уже й спостерігав Ледину спритність, знову був приголомшений нею. Обоє здивовано дивилися услід зниклій бабі.

Але остовпіння їх швидко відпустило. Не перекинувшись і словом, лише перезирнувшись, вони, дружно зірвавшись із місця, рвонулися слідом. А Леда, судячи з тріску кущів та гілок, що віддалявся, летіла лісом напролом, не розбираючи дороги.

Їхні молоді, сильні, пружні ноги ледве поспівали за, здавалося б, такими млявими й кволими старечими. Очевидно, невимовний жах, порівнянний лише зі смертельним, надавав сил Кривій Леді. Тільки десь на відстані двох польотів стріли від стежки їм пощастило наздогнати втікачку. Вона раптом спіткнулася об невеликий порохнявий пеньок, що підступно зачаївся в траві, і пролетіла ще трохи вперед.

Хлопці, помітивши її стрімке падіння, підбігли до нещасної, щоб переконатися, що вона не вбилася. Баба лежала якийсь час нерухомо, і могло здатися, що душа її вже вирушила до праотців, але впалі груди, що здіймалися від важкого подиху, свідчили про зворотне. У юнаків відлягло від серця: благо, що шию не звихнула й не розсипалася.

А тим часом око бабки сіпнулося й різко розплющилося. Побачивши над собою своїх переслідувачів, Леда голосно закричала і почала з усіх сил брикатися ногами, намагаючись дістати то одного, то другого.

— Кричи, волай, тебе тут хіба що почвара болотна почує, — сказав, ухилившись від чергового випаду кощавої старечої ноги, Кудряш.

— Ой, не вбивайте мене, нещасливу-убогу-бідолашну!.. Я нічого, нічогісінько… Я ж ні в чому не винна — мовчала, немов під воду пірнула!.. — заквилила Леда, затуляючись від них руками.

Чеславові, чесно кажучи, хотілося хоча б легенько тріснути бабку за всі її підлоти, та й щоб наперед знала, але вона й так ледь жива була від страху, і він стримався.

— Може, тебе й варто було б придушити, Ледо, щоб наклеп на мене підлий не зводила, та тільки ти нам жива зараз потрібна.

— А-а-а-а?!! — продовжувала підвивати перелякана жінка.

— Розповіси все, про що запитаю, по-доброму — ціла будеш землю топтати, — пообіцяв Чеслав.

— Ай-ай-яй! Я нічого, нічогеньки-и-и-и… — голосила далі баба, не зважаючи на його слова.

Бачачи, що Леда впала в нестяму, Чеслав схопив її за плечі й кілька разів добряче струснув, щоб отямилася.

— А коли пручатися будеш, так ми й передумати можемо… — багатозначно й грізно попередив Кудряш.

Стара не одразу, але все-таки припинила волати, замовкла й лише насторожено бігала своїм оком по обличчях хлопців.

— Спершу скажи, бабо, чого ти тікаєш від мене, як ошпарена… — поцікавився Чеслав.

Леда не відразу зважилася розтулити рота. Її губи спершу було розкрилися, але тільки тремтіли й кривилися, не видаючи ні слова, але потім, несміливо, та все-таки стара впертюха пробелькотіла:

— Так ти ж… мене, Чеславцю, порішити хотів… Стрілою цілив… Та ножичок кида-а-а-ав… — і знову схлипнула.

Чеслав від такої явної брехні ледь знову не схопив її, щоб струснути, але, боячись, що баба знову почне плакати й верещати, лише підвів очі до неба й, похитавши головою, запитав:

— Гм, із чого ти взяла, недоумкувата, що це я робив?

— Так більше ж нікому… — розвела руками бабка.

— А то ти мало кому крові за життя попсувала?! — уїдливо втрутився Кудряш. — Та тебе прибити… лише гукни — табун охочих збереться.

Леда від його слів знову тихенько завила:

— Злі-і… Ой, злі язики!.. То погані люди брешуть, як собаки скажені, про мене нещасну-у-у-у… А я ж, якщо що й скажу кому… то просто в очі, та тільки про те, що бачила чи чула, і тільки заради правди й справедливості-и-и…

— О, правдолюбниця вишукалася! Та ти, помело городищенське… — закипаючи праведним гнівом, Кудряш насунувся на криву бабу.

Він і тепер ще простити не міг Кривій Леді історію, коли вони, тоді ще хлопчиська, залізли в общинну комору поласувати медом, а всюдисуща Леда якось прознала про ті пустощі або запримітила та й розцвірінькала все його суворій матінці. Ох, і дісталося ж тоді Кудряшеві від матері за шкоду!

Чеслав, розуміючи, що цей наступ друга на їхню бранку закінчиться черговим нападом реву й користі від того буде мало, відсунув Кудряша вбік.

— Я ось що тобі скажу, Ледо, і хочу, щоб ти добре зрозуміла… — він навмисно говорив повагом. — Я зовсім не домагався погибелі твоєї… І ніколи ні стрілою в тебе не цілив, ні ножем не мітив, як би мені не хотілося те зробити за всі твої підлі плітки про мене й мого брата.

На обличчі баби явно читалася недовіра. І щоб слова його були переконливішими для старої лисиці, Чеслав додав:

— Клянуся пам’яттю предків своїх!.. — а потім, не в змозі перебороти юнацьке бажання похвалитися, з поблажливою усмішкою додав: — І коли б я хотів погибелі твоєї, бабцю, то та стріла, що летіла у твій бік, обов’язково влучила б і вже ножичка не знадобилося б. Кудряш не дасть збрехати. Та й зараз би тут із тобою теревені не розводив…

Леда від хвилювання через силу ковтнула слину пересохлим ротом і видихнула:

— А хто ж тоді?.. — і збентежено закліпала оком.

— Це ж ми й хочемо зрозуміти, бо… — але раптова думка не дала Чеславові висловитися. — Почекай… Але ж якщо стрілок той у тебе, стару, не поцілив, то він… чи зовсім вже недосвідчений, з невірною рукою…

— Та це я вертка така, — встигла вставити бабка.

— Або він зовсім і не хотів позбавляти тебе життя… — не звернувши уваги на її вигук, продовжив Чеслав.

• Предыдущая
• 56/66
• Следующая