Чеслав. В темряві сонця - Тарасов Валентин - Страница 58

• Предыдущая
• 58/66
• Следующая

Але оскільки бабу за її невгамовну боротьбу із сімейними таємницями й вадами громада не дуже шанувала, то народ поговорив-поговорив про її зникнення та й махнув рукою. Хоче в лісі жити, хай живе — у городищі спокійніше буде.

Нова цікава звістка про зниклу бабу не забарилася. І звідки тільки ці чутки беруться? Отож незрозуміло звідки прийшла чутка, що баба та неспроста втекла з городища, а від сильного страху за своє життя. Бо дізналася про таємницю великого лиходійства… І зовсім уже неймовірною стала чутка про те, що Крива Леда перед втечею нібито комусь розповідала як велику таємницю, що точно знає, хто позбавив життя голову Роду Велимира, бо того кривавого ранку сама в лісі блукала й бачила…

Ці чутки та пересуди на якийсь час затьмарили навіть новину про народження в однієї з корів одразу трьох телят — явище, досі не бачене в городищі. Чуткам вірили й не вірили. Дуже вже добре поселянам була відома схильність старої пліткарки до вигадування, а часом і до відвертої брехні.

Дехто з чоловіків казав, що непогано було б розшукати стару й розпитати, щоб прояснити ті вигадки. Однак робити те ніхто не квапився. Можливо, тому, що найзацікавленішим у розкритті цієї таємниці був Чеслав. А він сам тепер — підозрілий утікач.

Незабаром почали базікати й шептатися, що комусь здалося, — а може, і справді бачили, — що ховається втікачка біля трьох пагорбів… Начебто там, серед дерев і каменів, знайшла нове пристановище баба. І як побачить кого з людей, то хапається сховатися стара.

Бешкетник Кудряш, чуючи такі байки про зниклу Леду, разом з усіма недовірливо хитав головою, цокав язиком і знизував плечима від подиву.

І звідки тільки ці чутки беруться? А Лісовик його знає!..

Далеко, на багато днів ходу тягнеться лісове безмежжя. Так далеко, що лише з казань та билин, переданих від покоління до покоління, та від рідкісних зайд народ лісового племені знав про те, що за їхнім лісом є ще інші землі. Нібито є місця з твердинями небаченої висоти й широти, з людьми та поселеннями дивовижними.

Але й їхня рідна лісова колиска була багата на земні дивовижі, створені Великими. І в одному з таких місць зійшлися три пагорби. А може, навпаки, розійшлися, народившись із однієї гори-матінки?

Чеслав недаремно обрав саме це місце для свого задуму. Схил пагорба, що стояв з боку городища, був кам’янистим і лише трохи поріс деревами, а тому добре проглядалися всі підходи до нього. І якщо хто захоче зійти ним, то ніяк не залишиться непоміченим для того, хто спостерігатиме згори. Два інші пагорби були нижчими.

А на те, що хтось незабаром таки має прийти до цього місця, дуже сподівався Чеслав. А сподівався тому, що у вибалку, який утворився між пагорбами, він сховав стару Леду, наказавши сидіти сумирно й для певності прив’язавши до ялини, щоб не втекла. І Крива Леда була тепер принадою, яку залишають мисливці біля пастки, намагаючись вполювати великого звіра. А прийти за нею, на думку Чеслава, повинен був той, чию таємницю Леда нібито знала й іншим відкрити могла. Якщо, звичайно, не перешкодити старій цокотусі…

З вечора вірний Кудряш мав прохопитися в городищі про теперішнє місцезнаходження Кривої Леди. А тому, найімовірніше, зранку випадало очікувати небезпечного гостя. І прийти він швидше за все мав із боку городища. А тому Чеслав і засів із самого світанку на ближньому до поселення пагорбі, заховавшись між лапами пишної ялини.

Він лежав на сухій підстилці з опалої хвої, весь обернувшись на суцільні слух та увагу. Серце юнака билося рівно — був упевнений у своїх силах, задумі й талані. Напередодні Кудряш вкрав із городища порося, яке вони принесли в жертву Лісові, щоб дух був прихильний і милостивий до їхніх незвичайних ловів. І Ліс прийняв цю жертву, розмірено й дружно прошумівши кронами вікових велетнів. Із собою молодий мисливець узяв лише ніж, бо лук та стріли цього разу мало чим могли допомогти.

Перед ним, мов на долоні, лежала вся околиця. Але ніщо й ніхто не тривожили її своєю появою. Уже й сонце піднялося над верхівками дерев, розтопивши сутінок, а того, хто бажав погибелі бабі Леді, усе не було. Чеслав як справжній мисливець був терплячим. Тіло його від довгої бездіяльності немов задерев’яніло, але він не відчував цього.

Зненацька там, куди дивився юнак, на далеких підступах до пагорба, у лісових хащах із гілок спурхнули горлиці, що вподобали ці місця. Подих і серце Чеслава завмерли… І знову тиша й спокій. І знову равликом потягнулося очікування. Але невдовзі кілька птахів знову залопотіли крилами в повітрі. Тільки вже ближче й праворуч від Чеслава. Тепер він був упевнений: там хтось крадеться.

Як же повільно!..

І ось нарешті крізь дрібні голки ялини, під якою він заліг, хлопець помітив, що від крайніх до пагорба дерев відокремилася чиясь постать. Ближче й ближче… Придивившись, Чеслав зрозумів, що це… дядько Сбислав! І йшов він просто на нього.

За мить у голові Чеслава майнула лавина думок і запитань: «Як?! Чому?! За що?!» — на які він поки що не міг відповісти. Йому важко було повірити, що ця людина, однієї з ним крові, могла бути вбивцею його батька. «Чи ні?.. Але що він тоді тут робить?» Чеслав вирішив поки що не показуватися дядькові на очі, а подивитися, що буде далі.

Сбислав ішов на пагорб повагом, але й напрочуд спокійно, не ховаючись, хоча час від часу й оглядаючись навсібіч. Здалеку він був дуже схожий на свого двоюрідного брата, батька Чеслава. Така сама кремезна статура, такі ж волосся, борода та хода… Але це був не Велимир.

Вибравшись на вершину та опинившись біля тієї самої ялини, під якою заліг молодий мисливець, досвідчений чоловік Сбислав зупинився, оглянув землю, очевидно, шукаючи слідів… Та Чеслав подбав, щоб залишити їх якомога менше. І тоді родич ще раз огледівся й зненацька для Чеслава неголосно покликав:

— Чеславе!..

«Невже він усе-таки виявив мене?..»

Сбислав гукнув ще раз, уже голосніше. Але Чеслав не квапився відгукуватися, а лише сильніше стис ніж у запітнілій від напруження долоні. Дядько ще раз понишпорив очима по землі, постояв і рушив донизу, туди, де була схована Крива Леда.

— Чого кликав? — не витерпівши, подав голос Чеслав, не показуючись з укриття.

Сбислав зупинився. Потім повернувся й, нікого не побачивши, почав роззиратися на всі боки, намагаючись зрозуміти, звідки йде голос.

— Я тебе прийшов побачити… Давно шукаю, — зрозумівши марність своїх зусиль, сказав Сбислав, не знаючи, у який бік звернутися. — Ледь розшукав…

Чеслав не одразу, але вирішив, що настав час вийти з укриття. Бо мовчання нічого не прояснить, а варто йому заговорити, дядько миттю визначить, де він заліг. Тому ховатися далі — нерозумно й марно. Юнак вибрався зі свого сховку, тримаючи напоготові ніж.

Скинути зброю для досвідченого мисливця — що кліпнути оком. У Сбислава був лук та шкіряна торба зі стрілами, а за поясом виднівся клинок. Але ніж юнака був уже в руці, готовий будь-якої миті до дії.

Побачивши збройного родича, Сбислав посміхнувся:

— Грізний! — і показав свої руки, даючи зрозуміти, що вони не обтяжені зброєю.

— Чого треба?.. — не розділив дядькової привітності Чеслав.

Обличчя Сбислава посерйознішало:

— Прийшов сказати, щоб ти повертався до городища, Чеславе, нема чого тобі по лісі звіром блукати.

Що це? Хитрість? Пастка? Але Чеслав не такий простий.

— І чого б це?.. А як же смерть мого батька?.. Ратибора? Голуби?..

На очі Сбислава, схожі кольором на Чеславові, набігла тінь:

— Я знаю, що в смерті Велимира й інших родичів немає твоєї вини, — спокійно сказав Сбислав.

Таке почути Чеслав зовсім уже не чекав. Він навіть сторопів трохи, але пильності не втратив:

— Звідки ж ти знаєш, що це не я? — у його голосі прозвучав виклик.

Але Сбислав залишався так само незворушним.

— Я давно це зрозумів, та тебе все ніяк знайти не міг.

Дядько зняв торбу, щось дістав відтіля, а потім підійшов, простягнувши руку в бік Чеслава, від чого той напружився, і розтиснув долоню.

• Предыдущая
• 58/66
• Следующая