Таємниця гірського озера - Ананян Вахтанг Степанович - Страница 53

• Предыдущая
• 53/70
• Следующая

Дід Асатур не брав участі в цій розмові. Не кліпаючи, дивився він на гребінь гори, де нещодавно стояли гірські барани. Старий мисливець знав, що один з них залишиться і обережно стежитиме за всіма рухами підозрілих пришельців.

– Ну, ви подумайте, як дізнатися, що робиться на дні озера, а ми продовжимо наші розшуки, дослідження, – звернувся Ашот Степанович до хлопців.

І геологи пішли до каміння, що виднілося біля протилежної вершини.

– Я хочу, щоб ми відігравали тільки роль консультантів, – сказав Ашот Степанович своєму товаришу. – Пам’ятаєш, про що ми говорили в день свого приїзду з Арамом Михайловичем? Ти бачиш, що я весь час намагаюсь триматися збоку. Нехай ініціатива залишається в руках у хлопців. Ми будемо втручатися лише в крайніх випадках, якщо вони робитимуть які-небудь помилки.

– Ти маєш рацію. Вони на вірному шляху і тепер зроблять все самі… А ось і каміння, яке викинув вулкан. Ану стукни молотком, побачимо…

А на березі озера Камо квапив хлопців:

– Покажи, Сето, що ти син рибалки!

Сето першим кинувся в озеро. Він і справді плавав і пірнав, як риба. Сето наслідували й інші хлопці.

Ніжні форелі злякано метнулись і поспішно поховалися.

Вода в озері була така холодна, що хлопці, сині, тремтячі, майже одразу вискочили на берег.

Зігрівшись, вони знову влізли у воду, і Сето спробував допливти до середини озера.

Повернувшись, він схвильовано повідомив:

– Хлопці, там насередині вода колами йде!

Хлопці придивились. Справді, в центрі озера вода вирувала і пінилася.

– Покличемо вчених… Ашоте Степановичу! – гукнув Камо. – Погляньте на середину озера!

Геологи підійшли, подивились на озеро. Потім Ашот Степанович щось сказав товаришеві, і той схвально кивнув головою.

– У дні озера, – сказав Ашот Степанович хлопцям, – є дірка. Вода витікає через неї в надра гори… Браво, хлопці, ви зробили важливе відкриття!

Армен задоволено посміхнувся.

– Але звідки ж ці кола? – спитав Грикор.

– А налий води у діряву посудину і подивись, піде вода колами чи ні, коли почне витікати, – відповів Сето, легенько стукнувши Грикора по голові.

Камо задумався.

– Як же нам дізнатися, чи й справді вода витікає в дірку?… Вся надія на тебе, Сето, – сказав він.

Сето загорівся. Раз уся надія на нього, він ладен навіть у пекло полізти. Та ще й на очах у Асмік!

– І я попливу туди, – сказав Ашот Степанович і почав роздягатись. – Як не подивитись зблизька на таке важливе відкриття! Так, Сето? Тільки дивись, нам треба бути обережними, щоб течія не затягла! Ну, попливли. – І обидва плигнули у льодяну воду.

Допливши до місця, де вирувала вода, Сето пірнув. Він намагався триматися далі від страшного потоку води. Але вир був такий бурхливий, сильний, що заплеснув його, стиснув і поніс униз до вузької щілини на дні озера.

Хлопці побачили, що водяні кола стали ширше. Почали надиматися і лопатись великі бульбашки.

– Сето тоне! – захвилювався Камо і, кинувшись у воду, поплив на допомогу товаришеві.

Але Ашот Степанович обігнав його. Він був чудовим плавцем.

Пірнувши, геолог побачив Сето прямо перед собою. Хлопчик стояв всередині водяного потоку, що стовпом увіходив всередину гори. Геолог зрозумів, що на плечі Сето звалився важкий тягар і що винести хлопця наверх не можна буде ніякими силами… Хіба що виштовхнути з водяного стовпа, але вбік – у «мертвий простір»? Ашот Степанович схопив Сето за руку і силою потягнув його до себе. Тут наспів Камо, вони разом витягли Сето на берег. На березі його закутали в архалук діда Асатура, зігріли, і він, отямившись, почав розповідати про те, що бачив під водою.

– Там, унизу, річка, справжня підводна річка… – важко переводячи подих, розповідав Сето. – Якби дірка була ширша, вода затягла б мене всередину гори.

– Ти просто навмисне повинен був би дати затягти себе… Цікаво, де б ти виплив? В Севані чи ще десь? – серйозно сказав Грикор. – Чого ти гніваєшся? Хіба це не мета нашої експедиції? Ти приніс би жертву нашій науці, зате ми б дізналися, куди тече вода.

– Для цього є кращий засіб, – посміхнувся Ашот Степанович і підморгнув Арменові.

Армен почервонів.

– Так, але куди ж все-таки тече вода? – дивувався Камо.

– Хто його знає!… Чи то в бік Казаху, чи то в Даралагьоз… – розвів руками Грикор.

– Про це дізнатися важко.

– А для чого ми гас принесли? Ви хоч би раз про це подумали? – спокійно посміхаючись, запитав Армен.

– Ай справді! Тепер зрозуміла, зрозуміла! – вигукнула Асмік. – Страшенно цікаво! Значить, ви наллєте гас у цю підводну річку?

Усі з повагою дивились на Ашота Степановича і Армена: розумний вони знайшли спосіб!

– Наллємо ми тут, а ось де вийде цей гас – питання важливе, – сказав Армен. – На Гіллі стежитиме за водою піонерська ланка Аракс. Вони будуть стежити за озером і, якщо на ньому з’являться плями гасу, сповістять нас. З ними буде і наш учитель Арам Михайлович, за планом якого ми й робимо усе це. За планом Арама Михайловича діють і геологи, – зашепотів він на вухо Камо.

– А мені здається, що він не втручається в цю справу.

– Це тільки так здається…

– Сето, як би розбити бутлі біля того підводного отвору, який ти бачив? – запитав Камо.

– П’ять бутлів?… Отже, п’ять разів пірнути і п’ять разів випливти? Та ще й розбивати бутлі?… Ні, це неможливо. Ти бачив, Камо, мене ледве витягли і в перший раз.

– Цікаво, який вони знайдуть вихід? Помовчимо… Надзвичайно допитливий розум у цих хлопців! – прошепотів на вухо товаришеві Ашот Степанович і любовно глянув на серйозні обличчя хлопців.

– Це вірно… – задумливо відповів Армен Сето. – І якщо розбивати бутлі по одному, гас розіллється. Нам треба вилити весь гас зразу в підводну щілину, тільки тоді й буде користь. От якби одна велика посудина була, хоча б глечик для води чи балон літрів на п’ятнадцять…

– Глечик для води? – підвів голову дід Асатур. – Глечик дістати легко, його можна попросити в кочовищі азербайджанців. Це на тому боці гори, в напрямку до Казаху, зовсім недалеко від нас.

Піти за глечиком зібрався Камо, але Сето випередив його.

– Я ж сказав, що мушу спокутувати свою провину перед Асмік!… – запротестував він і, як був, напіводягнений, помчав до наметів азербайджанців.

Коли Сето зник, Камо, обернувшись до товаришів, сказав:

– Який Сето став!

– Це твоя заслуга, Камо, – посміхнувся Армен. – Ти правильну повів з ним політику.

– За твоїм методом, – засміявся Камо.

– А я так просто здивувалась, як Камо, ну прямо-таки за одну мить, обеззброїв цього злюку. Невже ти такий сильний, Камо? – спитала Асмік, хитро на нього поглядаючи.

Несподіваний комплімент збентежив Камо.

– Н-не знаю, – пробурмотів він.

– Ну, ти заслуговуєш на подарунок. Зараз буде готовий… – І Асмік, скочивши з місця, почала збирати квіти.

В цей час геологи підходили до урвища навпроти озера. Воно починалося на одній з вершин і спускалося до підніжжя її.

– Мені здається, – сказав Ашот Степанович, – що з того, як збудована ця гора, ми можемо дізнатися, куди повинна текти вода: чи по той бік – до Казаху, чи по цей – до Севану.

– Звичайно, можемо… І, правду кажучи, не з’ясувавши цього, ми не маємо права марно мучити хлопців.

– Зрозуміло: якщо вода тече в бік Казаху, то навіть гас вливати у потік немає рації, тим більше що для цього треба пірнати на дно озера.

Позаду них почувся веселий голос Асмік.

– Подивись, Армене, – казала вона, зриваючи квітку за квіткою, – які вони красиві, які запашні!…

Нарвавши квітів, Асмік сплела з них вінок і з жартівливою урочистістю наділа його на голову Камо.

– За виправлення Сето… за врятування нашої ферми… – перераховувала вона заслуги Камо. – Але я бачу, що в мого поета на шматки серце розривається, – обернулась вона до Армена. – Зажди, зараз і для тебе сплету.

Асмік сплела ще один вінок і наділа його на голову Арменові.

– Ой, як же ти покращав, Армене! Хоча… ти завжди був гарненьким, – жартувала дівчина.

• Предыдущая
• 53/70
• Следующая