Выбери любимый жанр

Опівнічні стежки - Канюка Михайло - Страница 28


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

28

Чорнобай подумав було, що не варто встрявати в нічну історію, але, засоромившись, зразу ж погодився.

У цей час до них підкотила машина, з якої вийшло троє міліціонерів. Угледівши офіцерські погони одного з них, патрульні виструнчилися і по-військовому чітко почали доповідати.

– Коротше, – зупинив їх худорлявий офіцер, старший лейтенант Смєхов. – Що тут сталося?

– Крук гуляє… Зібрав тут малину… – сказав високий міліціонер, який щойно пропонував Андрієві йти понятим.

– Їх там багато, а то ми самі давно б уже навели лад.

– Крук… – замислився офіцер. – Так він же сидить.

– Ні, вийшов.

– Що, святкує повернення? – втрутився у розмову Чорнобай.

– Схоже на те. А ще, мабуть, дружків старих докупи зібрати хоче, – пояснив офіцер.

– Все ясно, товариші. А де ж поняті?

– Ось товариш…

– Чорнобай… – прийшов на допомогу Патрульним Андрій.

– Так-так, товариш Чорнобай дав свою згоду допомогти.

– Чудово! – глянув схвально на Андрія старший лейтенант. – Нехай один з вас подзвонить до районного відділення міліції, щоб надіслали фургон з охороною, інші – за мною! – скомандував Смєхов і першим попрямував до вхідних дверей.

Вони зайшли до темного під'їзду, де, мабуть, не один рік настоювався міцний котячий сморід.

– Ох і дух! – затулив носа Андрій.

– Засвітіть хто-небудь ліхтарик, нічого не видно, – попросив старший лейтенант.

Вузький промінь вихопив захаращені східці, що несамовито рипіли при кожному кроці, обшарпані стіни, що колись були пофарбовані у рожевий колір. Тиньк місцями обвалився, і було видно переплетення дранки.

– Ну й клопівник! – похитав головою один з міліціонерів. – Скоріше б позносити ці розвалюхи, тоді б ніде було збиратися оцим…

– Ви так гадаєте? – обернувся до нього. Смєхов. – Невже вони стануть кращими, якщо оселяться у сучасних будинках з кахлевими клозетами і балконами? У даному випадку не середовище впливає на них, а самі вони відповідають обстановці клопівника, в якому мешкають. Випалити б цю наволоч, а на згарищі сад посадити… – з гіркотою сказав Смєхов. Підійшли до дверей, з оббивки яких повилазила вата, постукали:

– Відчиніть! Міліція!

За дверима стало тихо. Потім почувся брязкіт замків, у щілині показалася якась розкуйовджена голова. Голова закліпала вицвілими круглими очима, заплющилася від яскравого світла ліхтарика, потім шурхнула кудись углиб, залишивши двері прочиненими.

– Прошу! – Смєхов зробив широкий жест рукою. – Зараз побачимо, що то за кубло! – І розчахнув двері на всю широчінь.

Всі увійшли до вузького і темного коридора. Під ногами в Андрія щось відчайдушно нявкнуло. Від несподіванки він відскочив убік і вдарився головою, об жерстяне корито. Знявся страшенний брязкіт.

– Обережніше, шановні, ви так мені усю квартиру розвалите! – почувся звідкись, із-за їх спин рипливий голос.

– Краще б світло засвітила, стара, – сказав один з міліціонерів. – Понаставила тут…

Другий знайшов на брудній підлозі свій ліхтарик, засвітив, спрямувавши промінь у стелю. Нарешті стало видно двері, що вели до кімнати. Смєхов рвучко відчинив їх і став на порозі.

– Ба, знайомі всі обличчя! Заходьте, товариші, я вас зараз познайомлю.

Від того, що побачив і відчув Андрій, йому стало нудотно. На великому столі упереміш було навалено брудного посуду, порожні і повні пляшки з вином і горілкою, залишки їжі.

По кутках і на підлозі напівтемної кімнати сиділи і лежали – хто як міг – якісь п'яні, розпатлані хлопці та кілька дівчат, теж у найжалюгіднішому вигляді.

За столом, роблячи відчайдушні спроби піднятися назустріч прибулим, сидів худий темноволосий чоловік років тридцяти п'яти чи, може, менше. У нього було якесь мертвотно бліде обличчя і безглуздо розширені очі.

– О, прийшли… – нарешті вичавив він із себе, скрививши рота. Серед гнилих зубів блиснула металева фікса. – Ну-ну, заходьте… гостями будете… – Він похитнувся, що мало, певно, означати уклін. – С-сьогодні Крук усіх приймає, с-сьогодні Крук д-добрий…

– Бачу, бачу, що добрий, навіть надмірно добрий, – сказав Смєхов, струшуючи з стільця якесь нерухоме тіло і вмощуючись навпроти.

– Яка радість! – раптом п'яно заволав Крук. – Громадянине капітане, яка честь!

– По-перше, я не капітан, громадянине Крук, а по-друге, з якої такої нагоди ви влаштували оце свинство?

– Мій дорогий старший лейтенанте! Невже наша всіма шанована влада й досі по-справедливому не оцінила ваші багаті заслуги п-перед нею і громадсь… ськістю? – Крук співчутливо похитав головою. – Коли я мав честь знати вас р-раніше, ви вже були лейтенантом. Ох, мій х-хороший… А щодо цього, – він провів рукою над столом, – о громадянине старший лейтенант, я так давно не був у широкому світі, щ-що мені захотілося подивитися, чи стали люди добрішими, а ж-життя чистішим. Ха-ха! Як б-бачите, за мою відсутність сталося дуже мало змін, кінець кінцем візуально я їх не спостерігаю! – Крук підніс руку до очей, немов надягав пенсне.

– Годі базікати, громадянине Крук! – прикрикнув на нього Смєхов. – За роботу, товариші. Треба, мабуть, дочекатися машини, щоб повантажити у неї оцих. Допоможіть, товаришу Чорнобай.

Андрій кивнув головою і почав обхід кімнати, перевертаючи кожного і підтягуючи ближче до виходу. Роблячи своє, він чув і вже не чув, як Смєхов допитувався, де Крук взяв гроші на гульню, і як той бубонів: «Добрі люди, д-добрі люди змилувались над бідолашним бурлакою, п-пожертвували останнє…» Андрій вже підтяг до дверей третього учасника Крукового бенкету і пішов у куток за наступним, як його зупинив грудний і трохи хриплуватий голос:

– Не треба мене чіпати. Я сама…

Андрій підвів голову і наткнувся на колючий погляд спідлоба величезних, мало не на півлиця, чорних очей. Без жодної іскорки, ці очі можна було зрівняти з проваллям, в яке мало хто наважився б зазирнути. Андрій різко зупинився, немов зустрів на шляху перешкоду. З кутка назустріч йому піднялась висока дівчина. Буйне, якогось апельсинового кольору волосся, спаплюжене сучасним перманентом, важкими пасмами падало на міцні плечі, пишні груди. Тонку талію охоплював дивовижний пояс з мідними бляшками у вигляді голів казкових тварин. Дівчина була одягнена у шовкову сукню, що переливалася всіма барвами веселки, на ногах лаковані. з хитромудрими переплетеннями черевики. Андрієві здалося, ніби то жар-птиця випадково залетіла до цього вонючого барлогу і з остраху й огиди забилася подалі від брудних рук. Він знову звів очі на її обличчя, інтуїтивно сподіваючись знайти в ньому підтвердження своєму першому враженню.

І знову наткнувся на перешкоду. В її очах з підфарбованими віями, які сягали мало не до високих, вищипаних брів, в очах, без будь-якого натяку на сп'яніння, був тільки опір, злість і виклик.

– І довго ви збираєтесь розглядати мене? Що, ніколи в житті не бачили такої? – Жар-птиця хрипко розсміялась і по-хазяйськи пружно пройшлася по кімнаті, повертаючись на всі боки, як манекенниця на помості. – «Ну як, подобаюсь? Дивіться скоріше, яка я, доки ваш. начальник дозволяє.

– Хто-ви така? – нарешті отямився Андрій.

– Ну от, тільки-но заходилася зачаровувати, а вже й допитує! – Дівчина відверто зареготала. – Як, ви й справді не знаєте мене? – Вона втупилася в Андрія своїми очищами, і він так і не зрозумів, чи то в них застиг подив, чи дівчина просто глузує з нього.

– Її звуть Флора Зарудна, товаришу Чорнобай, – обізвався від столу Смєхов, припинивши розмову з Круком. – А прізвисько серед цієї публіки – богиня Фроська. Звучить, чи не так? Я правильно сказав, шановна? – звернувся він до дівчини.

Флора крутнулась на каблучку і присіла перед лейтенантом у вишуканому кніксені.

– Так точно, громадянине начальник. Здрастуйте у моїй хаті, давно не бачились!

– Фроська, душа моя! – заволав знову Крук. – Р-розкажй їм, хто тут хазяїн, щоб знали, як до п-порядної оселі вриватися серед ночі. Я с-спати хочу, громадяни, а ви нам заважаєте!

Флора раптом посерйознішала, підійшла до Андрія, смикнула за рукав пальта:

28
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело