Ярославна - Чемерис Валентин Лукич - Страница 65

• Предыдущая
• 65/113
• Следующая

Вперше у «Слові» річка Каяла згадується в розділі, де описується друга битва русичів – для них нещаслива, – з донецькими половцями.

Річку Каялу дослідники «Слова», історики та любителі давнини шукають в Україні ось уже 200 років і ніяк не можуть її знайти, хоч уже, здається, чи не по метру дослідили всі землі біля Дону великого і Дінця малого, близько і віддалеки од нього. Вона мовби є – принаймні була, «Слово» ж її кілька разів згадує, описуючи битву Ігоревої дружини з половцями (а битва ж була, була!) – і ніяк не можуть знайти. Бодай її слід.

З Інтернет-видання:

«Питання про локалізацію р. Каяли досі не вирішене, хоч існує багато гіпотез про місце її розташування.

І все ж уявляється більш вірогідним, що р. Каяла і р. Сюурлій відносяться до басейну р. Дону, і що битва 1185 року відбувалася на території донецьких половців, адже взятий Ігор у полон був главою донецьких половців – ханом Кончаком… А втім, існують й інші гіпотези, може, ще й переконливіші, про походження назв рік Каяла і Сюурлій.

Етимологія цих назв може бути розкрита за умови врахування іншої назви, або тієї ж самої ріки, або іншої, що згадуються в руських літописах у зв’язку з походом Ігоря Святославича, а саме ріки Сюурлій.

Походження назв Каяла і Сюурлій швидше всього пояснюється характеристикою рік по тій чи тій ознаці, пов’язаній з природними умовами, тобто з ознаками, що характеризують флору і фауну місцевості, як це частіше всього й відбувається у відношенні назв для тюркських назв річок.[37]

Якщо ж Каяла і Сюурлій – суть однієї й тієї ж річки, одного і того ж допливу Дона, – то вірогідно, що цими назвами йменували її різні половецькі племена, і в основі цих назв було одне і те ж поняття, а саме для назви Сюурлій – половецька назва молодого очерету або куги, а для Каяли присутність куги й осоки на її берегах. Отже, Сюурлій і Каяла могли мати в основі своїй спільне поняття, пов’язане з багатством водолюбної трави, і назви ці належали різним половецьким племенам для однієї і тієї ж річки. Більше того, назва Сюурлій може бути пояснена також наявністю на річці порогів, скал чи скелястих шпичаків. А назва Каяли могла утворитися від половецьких слів, що означають «берег ріки, край, межа, вузька смуга берега між скелями і річкою…»

Не виключено, що назви Каяла і Сюурлій належать одній і тій же річці і викликані діалектичними особливостями мови різних груп половців.

«Тайна ріки Каяли близька до розгадування» – оголошував кожний наступний дослідник, який вирішив взяти її приступом, і слідом за Ігорем терпів поразку. Вчені розділилися на дві групи: одні шукають Каялу і Сюурлій в басейні Дніпра, інші – в басейні Сіверського Дінця і Дону, треті – в Приазов’ї.

Заодно й шукають місце битви Ігоря Святославича з половцями, а це має бути десь в радіусі 40–60 км від Ізюма.

Таємнича і загадкова Каяла, біля якої буцімто й відбулася битва – чи біля Сюурлія (а раптом це одне й те ж?). «Слово» згадує «швидку Каялу», якої в Русі-Україні не було і немає. Це, мовляв, поетична вигадка. Не треба забувати, що «Слово» перш за все не історичний документ, а поетичний твір, де фольклорні й поетичні назви чи вислови на кшталт «копіє переломити», «край поля половецького» чи «випити шоломом води з Дону» – цілком доречні. Один з найавторитетніших дослідників «Слова» академік Рибаков теж вважає Каялу поетичним образом, вигаданою рікою!

На думку інших дослідників загадкову Каялу (чи Сюурлій) треба шукати в радіусі 25–30 км від Ізюма. З правого боку Сіверського Дінця у нього впадає річка Берека. Довжина 90 км. Вона була добре відома на Русі.

Інший етимолог (Є. С. Отін) вважає, що «внутрішня форма» гідроніма Каяла звична для тюрків, адже у ХII столітті «скелястих» або «кам’янистих» річок у половецькій землі було чимало. А ще він вважає, що Каяла, як половецька ріка, була чималою за розмірами, а отже, й відомою в тюркському світі. Та й нині на півдні колишнього половецького степу зустрічаються ріки з подібними назвами: Каялта, Каяли Кулак, Каялишан, Каяликула, Берди Каяли і, зрештою, Каяли Берт. Згадуваний вчений вважає, що 300–350 років тому цю річку називали Берек. Він вважає, що це назва однієї й тієї ж річки (хоча може бути, що й багатьох рік), але названих різними кочовиками: Каяла – це половецька назва, Берд – ногайська. Хоча є й спільні назви. А щодо назви Берда, то вона могла походити й від особистих імен ханів Золотої Орди – Бердибека і Давлет-Берди. Протягом століть лунало: Берека, Берек, Берд, Берт, Берди-Бек, Берда…[38]

Деякі історики вважають, що Берека і є легендарна Каяла-Сюурлій, що її вчені шукають і не можуть знайти вже двісті років.

І все ж більшість сходиться на тому, що Каяла – це все ж таки поетичний образ, а справжня назва ріки – Сюурлій.

Тайна Каяли все ще залишається нерозгаданою.

І гомонить-плаче у Путивлі на валу Ярославна: «Та понад Доном полечу, рукав бобровий омочу в ріці Каялі… І на тілі, на княжім білім тілі омию кров…»

Донецький письменник Іван Костиря у своїй унікальній книзі «Думы о Донбассе», пишучи про минуле донецького краю, розділ про річку Каялу назвав «Дума про річку слов’янської біди».

Подаю фрагменти з неї мовою оригіналу:

«Ой ты гой еси, река половецкая Каяла! Река славянской беды, река скорби и плача всей древнерусской земли.

На самом ли деле ты протекала по Дикому Полю, или вещий, то есть мудрый, проницательный, обладающий даром предвидения Боян, повествуя о славном и горестном походе Игоревом, сына Святослава, внука Олегова в «незнаемую страну» и «дикую степь», возвеличил все здешние реки в поэтический символ, означающий не только поражение мужественного князя Игоря и других князей Киевской Руси, разобщенных личными распрями и потому не стойких в отпоре половцам, а и символ порицания, попрека, каянья – каяти! – за это разобщение, за эту крамолу князей, как своих современников, так и их предков, чтобы призвать в дальнейшем к единению, сплочению против общего врага и упредить от возможной еще большей беды, словно пророчествуя опустошительное в грядущем татаро-монгольское нашествие?…»

• Предыдущая
• 65/113
• Следующая