Коли впаде темрява - Кінг Стівен - Страница 21

• Предыдущая
• 21/96
• Следующая

А який я мала вибір, щойно побачивши її волосся? Можливо, це сама доля спокусила мене.

Вона бігла далі, відкарбовуючи підошвами сліди на піску. Знову озирнулася і побачила Пікерінга за якихось сорок ярдів позаду себе, але сорок ярдів — це нормально.

Із західного боку і просто над її головою хмари розійшлися з тропічною раптовістю, вмент перетворивши сірий туман на сліпучо-білу красу. Сонце прожекторами своїх променів оздобило пляж яскравими латками; Ем на мить опинилася в одній з цих латок, відчувши стрибок температури й вологості, а далі її знову забрав туман. Відчуття — мов у холодний день пробігла повз прочинені дверцята прального автомату. Попереду туманна синява розійшлася отвором у формі довгої котячої зіниці. Над нею вигулькнула подвійна веселка, кожен колір сяйливо виразний. На заході райдужні стопи пірнали в сувої туману й тонули у воді, а ті, що заокруглювалися вниз до материкового берега, зникали серед пальм і наче відполірованих воском ліродеревників[40].

Вона зачепилася правою стопою за свою ж ліву щиколотку і спіткнулася. Якусь мить вона перебувала на межі падіння, однак зуміла втриматися на ногах. Але тепер він був уже за тридцять ярдів від неї, а тридцять — це занадто близько. Годі задивлятися на веселки. Якщо вона не сконцентрується, ці райдуги стануть останніми в її житті.

Вона знову звела очі й побачила попереду чоловіка, він стояв по литки у прибої й дивився на них. На ньому були тільки коротко обрізані джинси та мокра червона хустка на шиї. Шкіра в нього була коричнева, волосся й очі темні. Невисокий, але з литим, кріпким тілом. Він вийшов з води, і обличчя в нього було стривоженим. О, слава тобі, Господи, вона бачить чиюсь стривоженість.

— Рятуйте! — закричала вона. — Рятуйте, прошу!

Занепокоєння його посилилося.

— Сеньоро? Quehapasado? Que es lo que va mal?[41]

Вона трохи розуміла іспанську — ледь-ледь, — але з його вимови не второпала нічого. Та яка різниця? Він був майже напевне одним з тих робітників, що поралися на присадибних ділянках біля великих будинків. Він скористався дощем, щоб освіжитися в затоці. Навряд чи він має «зелену картку», але вона йому не потрібна, щоб врятувати їй життя. Він чоловік, і явно міцний, і він занепокоєний. Вона кинулася йому в обійми, відчувши, як вода з його тіла всотується в її шкіру і сорочку.

— Він божевільний! — кричала вона в обличчя цьому чоловіку. Авжеж, бо вони були з ним майже однакові на зріст. І врешті якесь іспанське слово вигулькнуло. Цінне слово, гадала вона, в цій ситуації: Loco! Loco! Loco!

Хлопець розвернувся, рукою міцно обійнявши її за плече. Емілі поглянула, куди дивився він, і побачила Пікерінга. Пікерінг щирився. Усміх його був чистим, радше вибачливим. Навіть заляпані кров'ю шорти й розпухле обличчя не заважали цьому усміху бути доволі переконливим. Й ані сліду ножиць, ось це було найгірше. Його руки — права розпорота, з загуслою кров'ю між великим і вказівним пальцями — були порожні.

— Esmiespoza[42], — промовив він. Вибачливим — таким же переконливим, як його усмішка, — тоном. Навіть те, що він захеканий, здавалося природним. — Notepreocupes. Ellatiene...[43] — Запас його іспанських слів закінчився чи то добіг межі. Він розставив руки, тримаючи посмішку. — Проблеми? У неї проблеми?

Очі мексиканця спалахнули розумінням разом з полегшенням:

— Problemas?

— Si, — погодився Пікерінг. Відтак він підніс одну руку собі до рота і показав, ніби п'є з горла пляшки.

— А! — вигукнув мексиканець, кивнувши. — Випивати!

— Ні! — схлипнула Ем, відчуваючи, що хлопець уже готовий штовхнути її в руки Пікерінгу, щоб позбавитися цієї несподіваної problema, цієї несподіваної сеньйори. І вона дмухнула йому в обличчя, показуючи, що в її подиху нема запаху алкоголю. Раптом її осяяло, і вона показала на свою розпухлу губу:

— Loco! Це він зробив!

— Та ні, друже, це вона сама собі заподіяла, — промовив Пікерінг. — О'кей?

— О'кей, — відповів мексиканець і кивнув, проте так і не підштовхнув Емілі до Пікерінга. Тепер ним опанувала нерішучість. І ще одне слово пригадалося Емілі, підхоплене з якоїсь дитячої освітньої телепередачі, що вона її колись дивилася — либонь, разом з вірною Бекою, — коли в програмі не було «Скубі-Ду».

— Peligro[44],— промовила вона, ледве стримуючись, щоб не кричати.

Крик — це те, що роблять божевільні esposas. Вона пильно вдивлялася в очі цьому мексиканському плавцеві:

— Peligro. Він. Сеньйор Peligro!

Пікерінг засміявся й простягнув до неї руку. Перелякавшись такої його близькості (це було так, ніби соломорізка раптом відростила б собі руки), вона його відштовхнула. Він цього не очікував і все ще був задиханим. Тож хоча й не впав, але поточився назад з виряченими очима. І тут вивалилися ножиці, що були стирчали ззаду за поясом його шортів, де він їх сховав. На якусь мить усі троє задивилися на металеве X, розпластане на піску. Монотонно набігали хвилі. Птахи покрикували з заволоки туману.

Лагідна посмішка Пікерінга — та, яку, либонь, бачила не одна його «небога», — повернулася йому на обличчя.

— Я цього не можу пояснити, бо мені не вистачає лінго. Гарне ж пояснення, о'кей?

Він гупнув собі в груди кулаком, мов той Тарзан.

— NosenorLoco, nosenorPeligro, о'кей? — І ці слова, можливо, й подіяли б. Але тут він, так само усміхнений, показав рукою на Ем і проказав: — Ellaesboboperra[45].

Вона не мала тями, що таке boboperra, але помітила, як змінився вираз обличчя Пікерінга, коли він промовляв ці слова. Найпоказовіше — він закопилив верхню губу, вона зморщилася й задерлася, як у пса, що гарчить. Мексиканець одним порухом руки відштовхнув Ем на крок назад. Не зовсім за себе, хоча майже, і це недвозначно демонструвало: захист. А тоді нахилився за ножицями, що металевим Xбули розпластані на піску.

Якби він потягнувся по них раніше, ніж відштовхнув Ем, усе могло б статися інакше. Але Пікерінг бачив, що справи повертають не на його користь, і сам кинувся по ножиці. Він вхопив їх першим і, впавши на коліна, штрикнув мексиканця в його обліплену мокрим піском ліву ступню. Той звереснув, очі йому вибалушилися.

Він спробував ухопити Пікерінга, але Пікерінг упав на бік, тут же підхопився на рівні (який ще прудкий — подумала Ем) і відплигнув. Та одразу підскочив знову. Мов якийсь товариш-друзяка, обхопив мексиканця за міцні плечі і загнав ножиці йому в груди. Той позадкував, але Пікерінг тримав його міцно, і штрикав, і штрикав. Жоден з цих ударів не проникав глибоко — надто швидко працював Пікерінг, — але кров залляла все навкруги.

— Ні! — верещала Ем. — Ні! Перестаньте!

Пікерінг на мить обернувся до неї, з палаючими очима, безмовний, а тоді вдарив мексиканця в рот, ножиці проникли так глибоко, що аж їхні залізні кільця брязнули об зуби юнака.

— О'кей? — питався Пікерінг. — Так буде о'кей? Так тобі годиться, довбаний латиносе?

Емілі роззирнулася, хоч би якусь ломаку викинув прибій десь поблизу, але поряд не було нічого. Поглянувши знову на них, вона побачила, що ножиці стирчать у мексиканця з ока. Він зпадав повільно, наче вклонявся від пояса, а Пікерінг схилявся разом з ним, намагаючись вивільнити ножиці.

Ем налетіла на нього з виском. Нахиливши плече, вона вдарила його в живіт, розуміючи якимсь віддаленим куточком свідомості, що цей живіт мусить бути м'якеньким — чимало смачних страв зникло в нім.

• Предыдущая
• 21/96
• Следующая