Коли впаде темрява - Кінг Стівен - Страница 22

• Предыдущая
• 22/96
• Следующая

Пікерінг, розчепіривши руки, впав горичерева, він хапав ротом повітря, вирячившись на неї. Вона хотіла відбігти, але він ухопив її за ліву ногу, встромивши їй у тіло нігті. Поряд із нею лежав, судомно сіпаючись, закривавлений мексиканець. Єдине, що залишилося від його ще тридцять секунд тому гарного обличчя, — це ніс.

— Йди-но сюди, леді Джейн, — промовив Пікерінг і потягнув її до себе. — Дозволь мені розрадити тебе, о'кей? Гарненько порозважатися з тобою, ти, паскудна курво!

Він був дужим, і, хоча вона й вп'ялася пальцями у пісок, він перемагав. Вона відчула гаряче дихання на своїй підошві, а тоді його зуби вгризлися глибоко їй у п'яту.

Ніколи не траплялося в неї такого болю; в широко розкриті очі ніби кинулися всі піщинки цього пляжу. Ем заверещала й хвицнула вільною правою ногою. Їй просто пощастило — де там їй було ще цілитися, — вона в нього таки поцілила, і влучила добряче. Він заскиглив (приглушено завив), і гострий біль у її п'яті перестав так само раптово, як був почався, залишивши по собі тільки пекуче жевріння. Щось луснуло в Пікерінга на обличчі. Вона почула й заразом відчула це. Либонь, щелепна кістка, подумалось їй. А може, перенісся.

Вона перекотилася, вставши раком, біль у розпухлому зап'ястку бевкав майже суголосно з болем у п'яті. Якусь мить, навіть у своїх розідраних шортах, котрі знову косо сповзли їй на стегно, вона виглядала, мов спринтерка, що очікує пострілу стартового пістолета. А тоді вона підхопилася й побігла знову, але тепер уже накульгуючи, з пристрибом. Вона трималася ближче до води. В голові їй кублилися безладні думки (наприклад, про те, що вона зараз схожа на кульгавого помічника шерифа з отих старих вестернів по телевізору, — цей образ просто промайнув і зник без сліду), але та частина її мозку, що була орієнтована на виживання, залишалася достатньо ясною, щоб скерувати її на щільний, вигідний для бігу пісок. Вона гарячково підсмикнула шорти й помітила, що руки її вимазані кров'ю з піском. Схлипнувши, вона витерла об майку спочатку одну, а потім другу руку. Кинула погляд назад через праве плече, попри безнадійність не втрачаючи надії, але він знову біг за нею.

Вона докладала усіх сил, які ще мала, вона бігла швидко, як тільки могла, і пісок — холодний та вогкий на її шляху — трішки гоїв її розпечену п'яту, але це навіть зблизька не було схоже на її колишній біг. Вона озирнулася й побачила, що він наздоганяє, вклавши всі сили у фінальний спурт. День яскравішав, теплішало, а попереду неї вже відцвітали веселки.

Вона старалася з усіх сил і розуміла, що цього недостатньо. Стареньку леді вона б обігнала, вона б обігнала старенького дідуся, вона навіть обігнала би свого бідного засмученого чоловіка, але не могла відірватися від скаженого курваля, що її наздоганяв. Він хоче спіймати її. Роззирнулася, чи нема десь чогось схожого на зброю, але такого тут нічого не було. Вона помітила згорілі рештки чийогось пляжного багаття, але ті були далеко попереду і задалеко від води, там, де пляж переходив у дюни й морський овес. Він схопить її ще швидше, якщо вона поверне в той бік, де пісок зрадливо м'який. Справи її достатньо кепські навіть тут, біля води. Вона чула його наближення, як він хрипко хекає, підшморгує кров розбитим носом. Вона навіть чула часте порипування його кросівок на вологому піску. Їй так хотілося, щоб хтось іще зустрівся їй на пляжі, що на мить їй намарився високий сивий дядько з великим кривим носом і темною обвітреною шкірою. Тоді вона усвідомила, що це її зневірений мозок вичаклував її власного батька — як останню надію, — й ілюзія розвіялась.

Він уже був достатньо близько, щоб спробувати вхопити її. Рукою він торкнувся майки на її спині, ледь не вчепившись у тканину, але не вдалося. Наступного разу вхопить. Вона вильнула до води, спершу забігши по щиколотки, потім по литки. Це було єдине, на що вона спромоглася, останнє, що їй стукнуло в голову. Щось — неоформлене, невимовне — підштовхнуло її до думки поплисти від нього чи, принаймні, зустріти його у воді, де вони опиняться в більш рівних умовах; хоч як, а вода применшить силу ударів жахливих ножиць. Якщо вона встигне забігти достатньо глибоко.

Перш ніж вона встигла впасти у воду й почати плисти — перш ніж вона навіть забігла по стегна, — він ухопив її за комір майки і смикнув назад, потягши знову до берега.

Ем помітила зблиск ножиць у себе над лівим плечем і вхопилася за них Вона намагалася викрутити їх, але безрезультатно. Пікерінг, розставивши міцні ноги, стояв по коліна у воді, утвердивши ступні в пісок, котрий засмоктували в себе зворотні хвилі. Одна з цих хвиль збила її, і вона впала просто на нього. Вони разом плюснули у воду.

Реакція Пікерінга була миттєвою й недвозначною, навіть у такому дезорієнтованому стані: він пручався, брикався, конвульсивно смикався. Істина спалахнула в її голові, мов феєрверк посеред темної ночі. Він не вміє плавати. Пікерінг не вміє плавати. Він володіє будинком на березі Мексиканської затоки, але не вміє плавати. У тім-то й річ. Його візити на острів Вермільйон присвячені розвагам тільки у приміщенні.

Вона відкотилася від нього, і він не намагався її схопити. Він сидів по груди в бурхливій воді, хвилі ніяк не могли заспокоїтися після шторму, і всі зусилля приділяв тому, щоб якось підвестися, опинитися носом і ротом подалі від субстанції, з якою так і не навчився давати собі раду.

Ем би заговорила до нього, якби їй не шкода було сил. Вона б сказала: Якби-то мені знаття, ми покінчили б з усім цим відразу. І той нещасний юнак залишився б живий. Але натомість вона стрибнула вперед з простягнутими руками і вхопила його.

— Ні! — заверещав він. І вдарив її обома руками. Вони були порожні — мабуть, він впустив ножиці, коли падав, — навіть кулаки стиснути він забув з переляку. — Ні, не треба! Відпусти мене, ти, курво!

Ем тримала міцно. І потягла його на глибину. Він міг би вирватися з її рук, і доволі легко, якби зумів побороти свою паніку, але саме це йому було не під силу. І вона зрозуміла, що тут ховається щось більше, ніж просте невміння плавати: його реакція була результатом якоїсь фобії.

Яким же це треба бути чоловіком, щоб, маючи хворобливу водобоязнь, купити собі дім на затоці? Він, безперечно, божевільний.

Ця думка її розсмішила, хоча він і люто відбивався, поціливши рукою раз їй по правій щоці, а потім сильно вдарив у ліву скроню. Зеленавий завиток прибою хлюпнув йому до рота, він відплюнувся. Ем потягла його глибше, побачила, що надходить велика хвиля — елегантна, скляниста, піна тільки-тільки почала формуватися на її вершечку, — і штовхнула його туди обличчям уперед. Його вереск перейшов у кахикання й булькотіння, але обірвався під хвилею. Він пручався, брикався, викручувався в її руках. Велика хвиля накрила і її, і вона затримала дихання. На мить вони опинилися під водою удвох, і вона побачила його, з блідою маскою смертельного страху замість лиця, що втратило всі людські ознаки й показало його тим, ким він був насправді. Галактика піщинок перекидалася між ними в зеленавому просторі. Прошмигнула якась цікава крихітна рибка. Очі Пікерінга вибалушилися. Круту зачіску йому розтріпало, і вона все це могла бачити. Вона уважно спостерігала, як срібляста низка бульбашок вихопилася з його носа й полинула вгору. І коли пасма його волосся потягнулися у зворотній бік, замість Флориди в напрямку Техасу, вона штовхнула його щосили й відпустила. Аж тоді сама вперлася ступнями в пісок і вихопилася з води.

Вона опинилася посеред діамантового повітря, хапаючи його ротом. Вона ковтала його жадібно, раз у раз відкушуючи великі шматки, а тоді почала задкувати короткими кроками. Зворотна хвиля, що прошуміла повз її стегна й між ногами, була такою потужною, що могла вважатися відбійною течією. Трохи глибше звідсіля вона нею й ставала. Ще далі вона перетворювалася на супротивну течію, і там навіть вправний плавець мав мало шансів, хіба що не впадав у розпач і тоді гріб поперек, стинаючи довгий кут, щоб повільно дістатися безпечного берега.

• Предыдущая
• 22/96
• Следующая