Важко бути іншим або історія мого життя (СИ) - Гаврилюк Мар'яна - Страница 10

• Предыдущая
• 10/23
• Следующая

– Справді? Круто, я теж би хотіла подорожувати як ви, кожного дня нові місця, люди, природа.

– Так. Це справді круто.

– Ага.

– Вмене з’явилася ідея. Ходімо зі мною познайомишся з рештою.

– Я б з радістю, але мені потрібно зараз вже іти додому, і тим більше я недуже довіряю першому зустрічному якого зустріла в лісі.

– І багато ти зустрічних тут зустрічаєш?

– Ні, ти перший. Тут зазвичай тихо і майже ніхто тут не гуляє.

– Та годі тобі, все буде гаразд, обіцяю якщо не сподобається наша компанія можеш піти додому.

– Обіцяєш?

– Так, можеш мені вірити. А якщо я комусь щось обіцяю я дотримую свого слова.

– Ну гаразд. До речі в якому стилі ви граєте?

– Інді рок, альтернативний рок. В таких собі спокійних стилях. Ми типу хіппі подорожуємо по світу і виступаємо.

Ми рушили з місця, знайшовши дорогу ми попрямували по невеличкій стежині.

– Справді люблю ці стилі, взагалі всі стилі року мені подобаються.

–Так, в тебе прекрасний музичний смак.

–Та невже.

–Рок це - завжди прекрасно.

–Ну тоді добре. Ви що в нашому місті будете виступати?

–Так. Цього тижня протягом двох днів.

– Справді, класно.

– Хочеш приходь і ти, пропустимо безплатно будеш віп-персоною.

– Я б з радістю, але тут є одна проблема.

– Яка?

– Я покарана на місяць, мене не пускають гуляти навіть з друзями.

– Ого, що сталося, що ти вже накоїла?

– Це довга історія.

–Ну гаразд, може колись захочеш і розкажеш.

–Ага.

– Ну от ми і прийшли.

Це була невеличка поляна недалеко від дороги, на дворі я побачила лишень одного хлопця який копирсався біля багаття намагаючись його розвести. Він не був схожий на хіппі а навпаки відрізнявся, коротке біле волосся яке завивалося в кучері, біла футболка з символікою якоїсь рок-групи чорні джинси і кеди. Поруч із ним стояв фургон. Їх фургончик нагадував галерею вуличних артів він був яскраво розфарбований і дійсно нагадував хіппі-мобіль.

– Привіт народ, як справи, от привітайтися з нашою гостею.

– О, привіт Адам вже погуляв по лісу? – промовив незнайомець, потім його погляд ковзнув на мене і він промовив, – і тобі привіт красуне, мене звуть Ерік.

– Привіт а мене Мері.

– Дуже приємно.

– Тебе всього-навсього не було декілька хвилин а ти вже знайшов собі дівчину, магія якась, – чую я жіночий голос який лунає з фургона. Наступної митті я бачу силуєти трьох людей які повільно виходять із машини. Дві дівчини і хлопець, їх зовнішність відрізнялася від інших в однієї колір волосся був фіолетовий а в іншої червоний. Вони були стрункі і гарні одягнені одна в джинси і сорочку в клітинку, а інша в футболку і шорти. Хлопець був високим із темно коричневим волоссям чолка спадала йому на очі він був схожим на емо. Одягнений в чорні джинси і футболку на руці був брослет з шипами а на іншій тату, на губі у нього був пірсинг а у вухах невеличкі понелі.

– О, нарешті повилазили зі своїх нір, може допоможете мені з цим багаттям, я його вже декілька хвилин намагаюся розвести – звернувся до них Ерік.

– Ха-ха йому не можна нічого довірити, – промовила до нього дівчина із червоним волоссям.

– Так це точно, – хихикнувши відповіла інша.

– Привіт, мене звуть Меліса, – промовила червоноволоска.

– А мене Сара, а це наш емо-бой Ден.

– Денні, Деніал або просто Ден. Привіт.

– Привіт, дуже приємно познайомитися з вами.

– Нам теж, – промовив Ден.

– Ден у нас новенький лише рік з нами, але ми встигли подружитися, – промовляє Адам.

– Так, вони дали мені нове життя, і переконали що я особливий, до цього я просто вештався вулицями у пошуках себе часто змінював роботу а ще частіше виступав на вулицях, просто грав за для задоволення.

– Так, я пам`ятаю

– Саме Адам з Еріком побачили в мені іскру і переконали подорожувати разом з ними.

– Так-так пам`ятаю як ми вперше зустрілися я ще подумав цей хлопець дивовижний, а його гра на гітарі просто неймовірна не місця йому на вулиці, того ж дня я запропонував приєднатися йому до нас.

– І я погодився, подумав мені нічого втрачати, чому б ні.

– Ого, цікаво. А як ви зібрали команду?

–Я і Ерік з дитинства мріяли подорожувати, і після школи вирішили здійснити нашу мрію, зібрали речі і поїхали. А ідея зробити групу нам прийшла коли до нас приєдналися Сара і Меліса.

– А як же батьки. Що вони сказали не були проти.

– Я і Ерік…ми з не дуже благополучних сімей. Моїм батькам було наплювати на мене. Вони поводилися так наче я для них чужий, зовсім не цікавилися моїм життям навіть на випускний не прийшли, в них було дещо важливіші справи ніж я, наркотики і випивка, ось що вони насправді любили. Мені це набридло я заробив трішки грошей відремонтував цього фургона і вирушив в дорогу.

– Ой, вибач.

– Та нічого, це життя воно жорстоке.

– А як ви зустріли Мелісу і Сару.

– Це вже цікавіша історія. Ми приїхали на один концерт місцевої групи щоб трішки відпочити від дороги і зустріли їх там познайомилися і розповіли нашу історію, їм це сподобалося і вони захотіли приєднатися і подорожувати разом з нами. Ось так почалася наша історія.

–Дуже цікаво. Вам є що розказувати не те що мені, моє життя надзвичайно нудне, школа, дім, серіали, прогулянки з друзями і все.

– Ти ще молода встигнеш, все попереду, – промовив Ден.

– І це сказав хлопець якому дев`ятнадцять. Ти сам ще дитина, – в розмову втрутилася Сара.

– Ха-ха…ти наче дуже доросла, – незадоволено промовив Ден.

– Мені двадцять один!

– Почувайся як в дома а я відійду на хвилинку, – промовив Адам.

– Ерік! Ти колись розведеш це багаття.

– Так! Зараз.

– Я допоможу тобі.

– Не потрібно я сам.

– Ерік!

– Не лізь до мене я сам!

– Ти впертий бовдур через тебе ми залишимося без вогнища сам будеш від мене комах відганяти.

– Я сам, я зможу.

– Не зважай на Еріка з Мелісою вони завжди так, відколи я їх знаю, – промовив до мене Ден.

– Справді.

– Так. А взагалі ми дружні.

– І це правда, – в розмову втручається Адам.

– Вони це по дружньому.

На перший погляд могло здатися що вони божевільні ну а якщо познайомитися з ними ближче ти зрозумієш що так воно і є. Хоча вони були трішки божевільними, але я помітила одну особливість, вони надзвичайно дружні як сім`я.

– О! нарешті я розвів це чортове багаття, – з радістю в голосі кричить Ерік.

– Та невже, нарешті.

– Я ж казав що я зможу.

– Молодець за це тобі премію вручити треба.

– Хах! Так звичайно.

– Ти прям флеш, так швидко упорався.

– Ха-ха, твій сарказм тут недоречний.

– Ууу… наш хлопчик образився.

– Та пішла ти.

– Я теж тебе люблю слнечко.

Після цих слів Ерік пішов у фургон. А ми просто сиділи і розмовляли, все ж я не пожалкувала що пішла разом з Адамом. Вони справді були крутою командою. Ми розмовляли знайомилися ці люди виявилися дуже приємними. Я не помітила навіть як швидко проминув час було вже пізно і я хотіла вже йти додому, але тут Ерік виходить з фургона з гітарою у руках.

– Чуваки, зацініть я нову мелодію придумав і пісню до неї.

– Та невже, а я то думала ти так сильно образився що вже не вийдеш звідти, а ти пісню писав. Одне я можу сказати, тобі нічого не можна довірити але ти класні пісні пишеш, – промовила Меліса.

– Ха! Дякую буду вважати це за комплімент.

– Вибач, ти все ж таки не бездарний.

Наступні декілька хвилин ми сиділи біля вогнища і слухали нову пісню Еріка. Вона була як на мій погляд чудова, спокійна мелодія приємно гармоніювала з текстом. Я просиділа в компанії цих рокерів-хіппі десь дві години, було вже пізно і мені потрібно було іти додому, але так хотілося залишитися з ними ще хоча б на хвилину але не тут то було я чую як мій телефон дзвонить, це була мама, я трішки відійшла і підняла трубку.

– Мері! – чую я сердитий голос мами, – ти де вештаєшся скільки там можна сидіти бігом додому.

• Предыдущая
• 10/23
• Следующая