Важко бути іншим або історія мого життя (СИ) - Гаврилюк Мар'яна - Страница 19

• Предыдущая
• 19/23
• Следующая

Ерік знову програває приспів всі замокли і тільки мій голос було чутно, не знаю що вони там задумали, але як на мене я співала не дуже гарно. Я проспівала куплет всі дивилися з захопленням на мене.

– Вау-у-у круто, – нарешті пісня закінчилася і тривожливу тишу порушив голос Меліси.

– От бачити я казав, казав ти талант Мері.

– Я? Ха-ха не смішіть мене.

– Не хочеш з нами виступати?

– Ні, ви що я боюся публіки.

– Та що їх боятися вони такі ж люди як і ти, – промовив Ден.

– Ага і це каже людина яка облажалася в перший день виступу, до твого відома я пам’ятаю як ти теж боявся публіки, – згадуючи промовила Меліса.

– Але ж я переборов це!

– Так-так вже при третьому виступі він все ж наважився виступити з нами на сцені і не облажатися.

– Так, я теж пам’ятаю, – продовжила Сара.

– Може й колись ти заспіваєш з нами. – сказав Адам.

– Так, може колись.

– Ну що народ яка наступна пісня?

– Може досить, поглянь на двір Адаме дощ майже перестав, ходімо перекусимо і погуляємо по місту, – запропонувала Сара.

– То чого ми чекаємо ходімо.

– Так вперед в мене тут ще одна справа попереду. – повідомила Сара.

– Що за справа. – поцікавився Ерік.

– Мені потрібно змінити імідж.

– Знову?

– Ага, Мері ти зі мною? Може тобі теж потрібно імідж змінити.

– Ні, не потрібно але за компанією піду.

– Мене не забудьте, – промовила Меліса шукаючи підходящі речі для прогулянки.

– Отже хлопчики в один бік, а дівчатка в інший, домовилися.

– Так, зустрінемося в кафе на розі 21 Б. Це тут неподалік.

– Окей.

Дощ вже зовсім перестав поки ми збиралися, але похмурі хмари ще кружляли над містом.

Розділ 14

Річмонд насправді був гарним містом, річка Джеймс протікала майже посередині міста переділяючи його на дві частини, а велетенський міст з’єднував їх.

Зібравшись ми першим ділом попрямували до перукарні, Сарі як за її словами набрид її імідж і вона вирішила перефарбуватися в блондинку і підстригтися. Мені чомусь не подобалися блондинки, але її стерпіти я могла адже вона була веселою і гарною людиною.

Коли ми прийшли в перукарню черги не було, але все ж ця процедура вимагала багато часу. Нам з Мелісою стало нудно вже через десять хвилин перебування там, і ми вирішили прогулятися.

– То як тобі наша компанія? – поцікавилася вона.

– Мені дуже весело з вами, за цей час ви для мене стали родиною.

– Я теж дуже рада що ти з нами. Ми приємно людина і співрозмовник.

– Спасибі ти теж?

– Ось що я тобі скажу подорожі не для слабаків, бували й дні що ми не мали що їсти.

– Ого!

– Так-так бувало таке, а в зимку ми взагалі не подорожуємо ми зупиняємося в якомусь місті, шукаємо тимчасову роботу і живето там доки сніги не розтане і не потеплішає, ми це називаємо зимні канікули.

– Цікаво, але все одно тобі не вдастся мене залякати я з вами назавжди,– хихикнула я.

– А я так сподівалася... – я вилячилася на неї від здивування, Меліса хихикнула і продовжила

– Не треба так здивовано дивитися на мене, я ж жартую ти б бачила свій вираз обличчя коли я це сказала.

– Ха-ха, я вже налякалася що ти вигнати мене хочеш.

– Та жартую я,нікого виганяти ми не збираємося. А ти чому так кардинально змінила своє рішення? І чому тебе в школі хочуть вбити.

– Я дещо зробила дуже впливовим людям в школі, і вони вирішили помститися. Але мушу визнати я розважилася, вони цього заслужили.

–І що ти їм такого зробила?

Я розповіла їй про наші пригоди з Джеком, по її виразу обличчя можна було сказати що вона була здивована, і після моєї розповіді вона сказала лишень одне.

– Молодець так їм і потрібно, ти в нас погана дівчинка.

– Так я така, – ми почали сміятися.

– Цікаво Сара ще довго, – ми підійшли до перукарні щоб поглянути чи ще довго вона там.

– Ще десь хвилин десять. – повідомила нам перукар.

І ми знову вийшли і почали прогулюватися, раптом Меліса зупинилася.

– Ти не хочеш зробити тату?

– Ти це серйозно?

– Так. Ходімо.

– Ну гаразд.

Ми попрямували через дорогу в тату салон, він був невеликим за розмірами, оточений з двох боків магазином і кафе. В середині він був розписаний різними настіними малюнками в тому числі і зразками тату, в будівлі грав важкий метал, придаючи ще більше моторошності цьому місцю. Ми вмостилися на досить зручних стільцях і почали вибирати ескізи для майбутнього тату.

– Ну що Мері вже вибрала?

– Так. напевно.

– І що це?

– Ось. – я показала Мелісі ескіз малюнка, невеличке тату птахів на зап’ясті.

– Чудовий вибір.

– А ти що?

– Ось, хочу цього красунчика собі на шию, – показуючи малюнок скорпіона промовила вона.

– Круто.

– Ага.

– Наступний, – промовляє працівник тату салону.

– Ну все наш час настав. Ти перша пропускаю тебе.

– Спасибі Мелісо.

Я попрямувала до столика де робили тату, на вигляд цей тип був схожий на холоднокровного маньяка, але щойно він відкрив рота всі здогадки розвіялися, він був дуже люб’язним зі мною, і навіть щоб я не хвилювалася трішки пожартував.

– Ви вперше робите тату.

– Так. – відповіла я незнайомцю.

– Гаразд, постараюся бути ніжним.

Щойно голка торкнулася мого тіла я відчула неприємний пронизливий біль: «тримайся Мері ти зможеш» підбадьорювала я себе думками. Це продовжувалося хвилин десять я думала що вже не витримаю і втрачу свідомість, але мене вмить відволік телефонний дзвінок. Меліса кваплячись взяла трубку. З розмови я зрозуміла що телефонувала Сара, після закінчення розмови Меліса поклала трубку і вийшла на вулицю. Я відчуваю як біль припенився, нарешті мою тату було зроблено. Працівник обережно витер залишки чорнила і загорнув мою руку харчовою плівкою. Я обережно піднялася із крісла і побачила що і Сара і Меліса вже тут, новий образ Сари дуже підходив їй, коротко підстрижене волосся світло русого кольору, все ж повністю блондинкою вона не хотіла бути.

– Вау-у тобі личить.

– Спасибі Мері.

– Ну що зробила тату?

– Так. – я показала їм свою руку.

– Таке маленьке, але тобі личить. – промовила Сара.

– Так, тепер моя черга.

Мені вже не було так моторошно, обдивившись це місце знову, я почувалася комфортніше, рука все ще поболювала, здавалося що по руці стікає гаряча лава. Хвилин п’ятнадцять робили тату Мелісі, в цей час хлопці вже почали хвилюватися і зателефонували дізнатися де ми і що робимо, почувши де ми вони заспокоїлися і сказали що вже в кафе чекатимуть на нас.

– Я також вже все ходімо. – підходячи до нас сказала Меліса.

Розплатившись ми попрямували до кафе, на дворі знову почав йти невеличкий дощ…

***

– Привіт скучили за нами?

– Так дуже, вау Саро класно виглядаєш.

– Спасибі Еріку.

Ми вмостилися, зробили замовлення і взялися їсти.

– До речі класні тату, – промовив Адам, – от пам’ятаю як я зробив своє перше тату, мені було років п’ятнадцять, мати як побачила такий скандал влаштувала.

– Покажеш? – поцікавилася я. Адам розстібнув сорочку і показав на грудях своє перше тату.

– Ось воно. – на грудях в нього було зображено схематично дракона, воно одночас було і простим і гарним.

Пообідавши ми пішли в хостел, погода знову псувалася і ми не хотіли намокнути, годинние показував п’яту. Адам з Еріком пішли дізнатися як там наш фургон, а ми попрямували в середину, і вже піходячи туди ми почули жалісний м’явкіт, то був Бальтазар ми про нього зовсім забули. Ми відчинили двері і не встигнули увійти як Бальтазар кулею вибіг на двір Ден побіг за ним. Через кілька хвилин в кімнату увійшов Деніал, а за ним ішов задоволено Бальтазар.

– Я ледь встиг прослідкувати за ним.

– Потрібно було взяти його з собою.

– Ти права Мері наступного разу візьмемо, він бідолаха мабуть голодний піду погодую його.

Деніал пішов годувати кота, а ще через кілька хвилин всередину зайшли Адам з Еріком.

• Предыдущая
• 19/23
• Следующая