Важко бути іншим або історія мого життя (СИ) - Гаврилюк Мар'яна - Страница 21
- Предыдущая
- 21/23
- Следующая
– Так, Саро сподіваємося саме на це, – промовила Меліса.
– Потрібно підготуватися, зробити репетицію, якщо чесно я хвилююся, – говорить Ден.
З середини виходять Ерік і Адам.
– Ну не знаю Адаме може не варто?
– Ще й як варто.
– Не подобається він мені, і цей заклад.
– Заспокойся, забуть старі образи і просто виступай на публіку, чим більше людей дізнаються про нас тим краще.
– Ну гаразд…
– Все гаразд хлопці? – поцікавилася Сара.
– Не все, Ерік не дуже хоче тут виступати.
– Еріку! Чому.
– А тому що не подобається цей тип мені.
– Ну заради нас. Еріку будь ласка, – промовила Сара.
– Гаразд але лишень заради вас, – Ерік підійшов до Сари і обійняв…
Хлопці відчинили задні дверцята фургона і почали виносити інструменти.
– Барабани там для всіх одні, пому не варто брати їх. – повідомив нам Адам.
– Так. Дівчата, а ви поки що погуляйте тут неподалік, – запропонував нам Ден – поки ми тут розберемося з інструментами.
– Гаразд.
Ми відійшли, від будівлі зазляглася стежина яка вела нас на задній двір, там було щось на кшталт невеличкого парку, ми присіли на одну з лавок.
– Ну що Мері не сумуєш за домом, родиною?
– Ні Мелісо не сумую, ви моя родина.
– Приємно це чути.
– Я вже так звикла до вас що не уявляю життя без вас.
В цей момент Меліса обняла мене, а Сара про щось замислилася вона сиділа нерухомо дивлячись в одну точку.
– Саро…Саро!
– Що?
– Про що задумалася.
– Та так ні про що.
– І це ні про що це - Ерік.
– Ні..
– Так, я знаю.
– Так-так, а з цього місця докладніше.
– Ну що тут розказувати.
– Сарі…
– Мелісо замовкни! Негайно.
Сара почала закривати рота Мелісі, а Меліса з усіх сил пручалася, і з рота в неї вилітали лишень шматочки слів. Ви тільки уявіть цю картину дорослі двадцятирічні дівчата поводяться як малюки, намагаючись закрити рота один одному щоб зберегти таємницю.
– Так, все слухай поки я тримаю її, Сарі подобається…
– Не смій… – виривається з полону Меліси Сара і намагається щось заперечити.
– Ерік! Хух.
– Все я з тобою не розмовляю..
– Погляньте хто образився, ну Саро…
– Не чіпай мене.
– Так, це ж чудова новина.
– Справді, але як не старайся все марно.
– Що?
– Я йому навіть не подобаюся.
– Звідки ти це знаєш? Може ти йому подобаєшся.
– Якщо так то чому він поводиться зі мною як із своїм другом.
– Ну-ну Саро…
– От тобі добре в тебе є Адам.
– Ха-ха Адам. В нього музика на першому місті…
– Не правда, він говорив що ти йому дуже подобаєшся, і що він не зустрічав подібних дівчат…
– Це справді так. – підтвердила Меліса.
– Ага… – хотіла Сара ще щось добавити як тут нашу розмову перервав голос Еріка.
– Ось де ви, ходімо вже все готово, можемо репетирувати.
Ми попрямували назад в клуб. Поки група репетирувала я тим часом прогулювалася з Бальтазаром по місту, височенні будинки і просторі парки оточували нас.
Грозові хмари ще не добралися до міста тому погода була гарною. На дворі було тепло і навіть вітру не було.
«мяу»
– Що таке хлопчику ти голодний. – почула я м’явкіт прогулюючись парком, поки ми йшли повз будку де продавали ход доги.
Я взяла два ход доги один собі, а один Бальтазарові, він приємно замурчав і швидко з апетитом ласував гарячий ход дог.
Ми прогулювалися десь годину, тому я вирішила вже піти до клубу, адже через пів години вже мали виступати групи.
Розділ 16
Підходячи до клубу я побачила як натовп вже зібрався біля входу і чекає коли ж їх впустять. Я попрямувала з Бальтазаром на руках всередину. Мене зупинив той самий касир.
– Куди зібралися, пропускати будуть вже через декілька хвилин.
– Я хотіла взяти ключі від фургона в друга щоб залишити цього красунчика там, – промовила я показуючи на кота, – вони виступають сьогодні тут.
– Всі так кажуть, але на жаль я не можу вас пропустити.
В цей час до нас підходить Кларк.
– Генрі пропусти цю дівчину в середину.
– А…але ж…
– Вона приїхала з однією із груп.
Генрі послухався наказу свого боса і впустив мене.
– Вибач за це непорозуміння…
– Та нічого.
– Щоб такого більше не трапилося, ось надягни це.
Кларк подав мені пропускний білет, я надягнула його на шию. Потім попрямувала за куліси, груп які мали виступати було багато, поглядом я знайшла знайомі обличчя і попрямувала до них.
– Привіт народ, я от що хотіла, дайте будь ласка ключі від фургона, потрібно цього красунчика вкласти спати.
– Привіт, так от тримай.
– Спасибі Адам.
– Я скоро повернуся.
– Так, але швидше тому що ми виступаємо другі по списку. – після цих слів Адам обняв мене і поцілував.
– А це на щастя, – продовжив він.
Я усміхнулася і пішла до фургона.
– Так, ну що котику іди спати, ти ж втомився за сьогодні.
Він помурчав ще декілька хвилин, потім побігав по салоні вмостився і ляг спати, я тихенько вийшла. На вулиці вже було чутно музику, концерт розпочався.
Я швидким кроком попрямувала всередину, весь натовп з двору опинився всередині, але люди ще приходили, їх ставало все більше й більше. Намагаючись пробратися крізь шалений натовп я нарешті добралася ближче до сцени. Посидівши там хвилин десять я попрямувала за куліси. Цього разу без жодних проблем.
– І ще раз привіт!
– Привіт ну що вклала нашого талісманчика спати? – поцікавилася Меліса.
– Так, але це не було просто він ще декілька хвилин пустував.
– Ха-ха, так це характерно для його.
– Ну що ви готові?!
– Так, але мені щось страшнувато так багато народу зібралося ми ще не виступали на такій публіці.
– Заспокойся Денні все буде добре, – після цього я його обійняла, не встигла я розірвати обійми як Сара, Меліса, Адам і Ерік почали обіймати нас. Теплі обійми тривали секунд п’ятнадцять.
Нарешті ведучий оголошує ім’я наступної групи.
– Ну все, нехай щастить.
– Спасибі Мері.
– Дякую сестричко.
– Спасибі. Так! Ми порвемо цей зал.
Всі почали виходити на сцену, але Адам не поспішав він підійшов до мене і ще раз поцілував.
У всіх був войовничий настрій, вони були неперевершеними, я ще раз переконалася в цьому. Я забула про все про родину, про школу в думках у мене линуло лишень одне «Вперед! Дорога це наше життя»
Я слідкувала за концертом із-за куліс, натовпу сподобалися Sweet Poison, вони навіжено кричати побачивши їх, а потім за мить в залі стало тихо всі слухали приємний голос Адама і Меліси, соло Дена і Еріка, ритмічність Сари. Всі були в захоплені від них. Коли нарешті вони закінчили вистпати всі сумно зітхнули.
– Так! Ми зробили це.
– Ви бачили це, ми їм сподобалися.
– Так. Я в захваті.
– Ще раз вітаю!
– Ти бачила це Мері! Вони просто замовкли і слухали нас.
– Так Саро я все бачила.
– Це нереально круто! – вигукнула Меліса.
– Як що чесно то я думав що вони закидають нас бляшанками.
– Ти помилився Ден, ми їм сподобалися.
–Так!
– То коли ми вирушаємо? – поцікавився Ерік.
– Я ще хочу трішки залишитися тут.
– Ну гаразд Адаме, але ще трішки.
– Ходімо інструменти поскладаємо.
– Мері ключі в тебе.
– Так, ось тримай Еріку.
Адам, Ерік і Меліса попрямували до фургона, а ми залишилися спостерігати за концертом.
– Я відійду на хвилинку, гаразд, – промовила Сара.
– Так.
– Буду біля чорного входу якщо хтось захоче приєднатися.
– Гаразд.
Сара пішла ми з Денні присіли і далі спостерігали за концертом…
– Щось мені не добре, піду подихаю свіжим повітрям.
– Добре, але швидко вертайся, а то мені тут нудно самому і Сару прихопи.
– Добре.
Я вийшла і стояла біля чорного входу але Сари не було, я подумала що ми розминулися і вона вже повернулася в середину.
- Предыдущая
- 21/23
- Следующая
